З цього почався новий етап української історії, у якому знайшлось місце не лише для революції, а і для окупації частини України, і для війни із Росією. Всі ці події, хоч і пов’язані між собою, але не є прямим наслідком одне одного. З чого все почалось та до чого призвело – давайте розбиратись разом.

Важливо: Слідство у справах Майдану призупиняється

24 канал звернувся до аналітиків та політологів із проханням розказати, що саме Україна отримала внаслідок Євромайдану та чи пов'язаний він із подальшими подіями безпосередньо.

Більше по темі: День Гідності та Свободи 2019: програма заходів у Києві та Львові

Всі експерти відповіли на два питання:

  1. Досі існує спекулятивна думка, що українці не вийшли би на Євромайдан, якби знали, що він завершиться анексією Криму та війною на Донбасі. Чи можна вважати Крим і Донбас прямим наслідком Євромайдану?
  2. Якими, на Вашу думку, є наслідки Євромайдану?

Алея Героїв Небесної сотні/Фото Getty Images

Cпівголова Ради Коаліції Реанімаційного пакету реформ Юлія Кириченко:

1. Люди виходили проти політики влади, яка не співпадала із тим, що ця ж влада говорила. Вона вводила в оману людей і, у першу чергу, це стосувалось зовнішньої політики України. Влада запевняла, що ми рухаємось у бік євроінтеграції, хоча, насправді, відбувались процеси наближення до Російської Федерації і, як ми потім побачили, навіть державна зрада.

Анексія Криму, підтримка сепаратистів, війна на Донбасі – це план нашого сусіда-агресора. Росія тоді використала наших політиків у своїх інтересах, використав дуже вдало. Побачивши, що через політиків не вдається змінити Україну та зробити її несуверенною державою, вони перейшли до агресивних дій. Але на Майдан тоді народ вийшов не проти цього. Народ вийшов проти влади, яка не враховувала позицію своїх виборців.

2. Моя позиція така: якби люди тоді не вийшли на Майдан, ми сьогодні не мали би незалежної України.

На той момент президент, який тоді мав серйозну силу, який у 2010 році зміг у неконституційний спосіб змінити конституційний лад, він би пішов на зближення із Російською Федерацією. Тоді ми би отримали неконституційний закон про референдум, який би дозволив провести щось подібне до псевдореферендума у Криму, де стояли би питання зміни основного закону і втрати незалежності.

Микола Мельник, політолог, експерт аналітичної групи "Левіафан":

1. Майдан був доволі емоційним явищем. Навіть якщо би всі представники тогочасного політикуму в один голос сказали, що у разі перемоги Майдану ми отримаємо війну з Росією, це ні на що б не вплинуло. Тоді головною рушійною силою подій були люди, і так звані "політичні вожді" Майдану (Тягнибок, Кличко, Яценюк) не могли нав'язати власний порядок денний.

Більше того, серед найбільш притомних та праворадикальних представників Майдану було пряме усвідомлення війни з Росією, як наслідок виходу з її геополітичної орбіти, але це не стало фактором, який би змусив людей іти на компроміси з "режимом Януковича".

2. Після перемоги Майдану, Україна отримала шанс на зміни, шанс на перетворення із пострадянської на європейську країну. У політичної еліти, яка прийшла на хвилі Майдану до влади був повний картбланш на перетворення в тому числі і болючі, суспільного життя. На жаль, вони цей шанс змарнували.

Наразі, одним з небагатьох наслідків ми отримали розвиток української культури та часткову лібералізацію економіки. Всі позитивні перетворення в армії, я, все ж, відносив би не до наслідків Майдану, а до об'єктивної необхідності держави, яка воює.

Анексія Криму/Фото Getty Images

Сергій Рачинський, аналітик Інституту демократії ім. Пилипа Орлика:

1. Українці вийшли на Майдан для того, щоб позбавити влади Януковича. Жодних далекоглядних планів у учасників подій не було. Протест не мав політичного забарвлення і до останнього моменту опирався участі політиків у ньому. Саме тому Майдан не мав суттєвого впливу на розвиток подій на політичній сцені, де відбулося лише формальне оновлення. Відсутність змін і стала причиною того, що з Майданом пов’язують наступні події в Донбасі та в Криму, які, насправді, є наслідком української політики ще з часів Кучми.

Війна на Донбасі – наслідок багатьох років економічної політики українського уряду, яка передбачала використання Донбасу, як потужної “пральної” машини для відмивання грошей із бюджету. За згодою з олігархами, за президентства Кучми виникла модель, яка дозволяла імітувати економічну діяльність. Влада перенаправляла різними шляхами гроші із бюджету у східні області і потім, після продажу на експорт виробленої там продукції, залишала за кордоном виручку у валюті. Все це робилось для того, аби потім поділити ці гроші.

Ця модель виявилася життєздатною лише обмежений час, тому за часів Януковича остаточно перестала працювати. Падіння відносно високого рівня життя на Донбасі, який виник внаслідок застосування згаданої моделі, викликало незадоволення населення. Втручання Росії остаточно переформатувало протистояння на озброєний конфлікт.

Звільнення окупованих районів Донбасу/Фото Getty Images

Втрата Криму, у свою чергу, є значною мірою наслідком політичних домовленостей періоду розпаду СРСР, коли українська влада погодилася, замість повноцінної незалежності, на спеціальні економічні і політичні відносини з Росією. Ознакою таких відносин було перебування в Криму бази ВМФ Росії та автономний статус Криму в складі України. Коли у Москві вирішили, що Україна остаточно відходить від відносин із нею, сталася анексія Криму.

2. Головними наслідками Майдану є демонстрація здатності українців до самоорганізації, до взаємодопомоги, а також готовності до узгодження своїх цілей і планів заради спільної мети. Все це можливо, коли ця спільна мета чітко атрикульована. В умовах Майдану такою метою було усунення від влади Януковича.

Українці також показали, що політики не мають ключового значення для населення, коли йдеться про важливі для людей речі. Майдан довів, що політики не є представниками населення і не захищають інтереси людей. Українці зробили великий крок у напрямку десакралізації влади, але зупинилися, коли було необхідно запропонувати життєздатну альтернативу у вигляді системи самоврядування. Через це, політичний клас швидко відіграв поразку на Майдані і відновив тотальний контроль за країною.

Лілія Брудницька, експерт Центру структурної політології "Вибір":

1. Майдан все одно відбувся би, оскільки тоді в Україні склалася революційна ситуація. Всі інші методи розв’язання протиріч між владою і народом були або вичерпані, або неефективні. Тому Майдан би, однозначно, був.

Нині анексовані та окуповані регіони України, пригадаймо, відносно спокійно реагували на Майдан-2014, доки відбувався переговорний процес. "Точкою неповернення" стало відсторонення від посади на той час чинного президента всупереч домовленостям, досягнутим на переговорах влади, опозиції та європейських лідерів. З цього моменту реакція згаданих регіонів набула радикальності, але і домовленості, і їх зрив сталися на рівні "вождів" (по обидва боки процесу). А "вожді" (владні та опозиційні) – це ще не весь Майдан.

Прямо пов’язувати Майдан-2014 з територіальними втратами, на мій погляд, існує мало підстав, хоча формально вони є. Майдан виступав за Євросоюз як чітку формулу досягнення вимог ще 2004 року, а Крим та Донбас навряд чи були б проти справедливості, прозорості та іншого. Але, наголошую, досі тривають розслідування тих подій, тому робити якісь категоричні висновки про причинно-наслідкові зв’язки подій того періоду, гадаю, передчасно. Треба знати всю правду. Одне безсумнівно: Майдану-2014, з вимогами правди і справедливості, не могло не статися.

Звільнення окупованих районів Донбасу/Фото Getty Images

2. Ризикну висловити думку, що про наслідки Євромайдану говорити зарано, оскільки він ще триває. Проблеми, винесені на транспаранти у 2014 році, не вирішені. Набуто нових, набагато серйозніших, проблем. Процес суспільного занепокоєння продовжується, оскільки для цього є об’єктивні вагомі підстави. Він стримується хіба що зустрічним процесом – боротьбою з агресором. Але коли маса проблем в країні сягне критичного рівня, буде черговий прояв цього Майдану. У поточному році це була "Зелена революція", подекуди спалахи мітингової активності.

Єдиний наслідок, про який можна говорити впевнено, - методологічна розгубленість соціуму. У 2004 році народ відібрав у влади делеговану їй на виборах відповідальність за країну, але краще не стало. У 2014 році народ знову вимушений був нагадати, хто є джерелом влади у цій державі. Але проблем побільшало.

Вочевидь, "майдани", як і рятівники-президенти, на спрацьовують. Нині цією розгубленістю користаються спритні люди, що стимулює наполегливий пошук соціумом нових форматів та методів досягнення цілей, сформульованих ще у 2004 році. З цієї точки зору, Зеленський – пауза для перепочинку, бо навіть колективне підсвідоме не витримує таких негативів.

Пауза мине і соціум згенерує нові методи, оскільки є таке правило – процес має бути завершений. Будь-який процес. Отже, ми увійшли у перманентний майдан, котрий видозмінюється і модифікується і не завершиться доти, доки не буде досягнуто бодай проміжних позитивних результатів. Добре це чи погано? Переконана, що, як суворі навчальні методи, це у довгостроковій перспективі позитивно – для народу, якщо народ і соціум зможуть засвоїти уроки історії. Але негативно, і вкрай, для того ж народу і соціуму, оскільки за кожну науку треба платити. І чим впертіший учень, тим вища плата. Ми або маємо вийти як держава та соціум на новий якісний щабель розвитку і задати тон Західній Європі, або ризикуємо втратити те, що нас, власне, єднає в цілісний соціоорганізм.

Про те, як живуть родичі загиблих на Майдані читайте у спецпроекті 24 каналу: Життя після Майдану: історія вдови Героя Небесної сотні