Старт заворушенням, які прокотилися цілим регіоном, дав непримітний туніський торговець Мохаммед Буазізі. 17 грудня продавець овочів вийшов на площу перед мерією, протестуючи проти поліцейського свавілля та корупції, облив себе бензином і підпалив. Смерть Буазізі стала поштовхом до того, що десятки тисяч його співвітчизників вийшли на вулиці, вимагаючи відставки чинної влади.

Зрештою, переконують експерти, Арабська весна мала всі шанси швидко розпочатися і без самоспалення Буазізі. Адже у всіх країнах регіону – чи то в Тунісі, чи в Єгипті, чи в Лівії – народи банально втомилися від своїх багаторічних очільників.

До березня 2011 року протести охопили Туніс, Єгипет, Ємен, Лівію, Сирію, Бахрейн, Марокко, Алжир, Ірак, Йорданію, Оман, Кувейт, Ліван, Мавританію, Саудівську Аравію, Судан, Джибуті та Західну Сахару. Визначальну роль у координації сил повсталих відіграли соціальні мережі.

Керівництво держав на виступи власних громадян реагувало по різному. В Тунісі президент Бен Алі був вимушений втікати за кордон – в Саудівську Аравію, де він перебуває і до цього часу. Глава Єгипту Хосні Мубарак після намагань силою придушити виступи був змушений подати у відставку і загримів до в’язниці. Лівійський полковник Муамар Каддафі загинув, до останнього тримаючись за владу, навіть коли втратив практично все. А сирійський диктатор Башар Асад і досі успішно б’ється проти багатонаціональних сил повстанців, які перетворили квітучу Сирію на руїну.

Загалом жертвами заворушень, які відбувалися в рамках арабської весни, стали від 400 тисяч до 650 тисяч людей. Країни, якими прокотилися арабські революції, зазнали рекордних збитків.

МВФ оцінив втрати від заворушень у 55 мільярдів доларів, а Ліга Арабських держав – у 75 мільярдів.

Протести майже повністю згасли до кінця 2011 року – за винятком Сирії та Єгипту. У більшості країн близького сходу мітингувальники отримали те, чого прагнули – багаторічні президенти подали у відставку, народ отримав розширені права та свободи, в країнах близького сходу розпочалися демократичні реформи.

Але був і зворотній бік медалі – охоплений перманентними революціями регіон став ідеальним розплідником для радикальних ісламістів.