Журналісти сайту "24" вирішили розібратися, кого ж постійно забувають включити у списки українських заручників Росії.

Хто такі заручники Росії?

Громадяни України, яких примусово і незаконно утримують на території Росії або на окупованих українських територіях.

До чого тут Савченко?

У січні 2017 року народний депутат опублікувала списки українських заручників. За її словами – для того, аби зробити процес їхнього звільнення публічним та уникнути спекуляцій на цій темі. Списки Савченко містять дві категорії заручників для обміну. Перша – українські військовополонені, які утримуються на окупованих територіях. За її словами, українською стороною подається запит на 129 осіб, які перебувають в полоні, при цьому бойовики підтверджують з них лише 42 людини. Також Україна розшукує 494 безвісти зниклих. В свою чергу, в списках терористичних "республік" значиться від "ДНР" – 524 особи, від "ЛНР" – 377. Українська сторона підтверджує 256.

Друга категорія – це українські політв'язні, які утримуються в Росії і в анексованому Криму. Таких, за даними народного депутата, 44 людини. За її словами, в Україні в тюрмах є російські громадяни, яких налічується 102 особи.

Що не так зі списками Савченко?

По-перше, вони некоректні і містять застарілі дані. Там є зниклі безвісти і загиблі.

По-друге, за словами радника глави СБУ Юрія Тандіта, публікація цих списків може загрожувати безпеці тих полонених, які досі утримуються, наприклад, місцевими польовими командирами бойовиків. Плюс опубліковані дані, за його словами, можуть бути прямим джерелом наживи шахраїв на родичах полонених.

По-третє, за словами учасників переговорів від України в Мінську, публікація списків нічим не допоможе звільненню заручників, оскільки "оприлюднити списки і вести постійні переговори про звільнення з представниками ОРДЛО – це зовсім різні речі".

Ну і зрештою, ці списки, опубліковані нардепом, неповні.

Чому її списки неповні?

Бо якщо вже розкривати тему українських заручників в РФ, то розкривати повністю. Окрім 44 українських політв’язнів, яких незаконно утримують на території окупованого Криму та у Російський Федерації, та 112 військовополонених, які утримуються бойовиками в окупованих районах Донбасу, є ще тисячі українців, які також є заручниками Росії.

Кого ще потрібно віднести до категорії заручників?

Всіх громадян України, які опинилася в умовах подвійної несвободи – тих, хто перебував у СІЗО та ізоляторах тимчасового утримання, психіатричних закладах, дитячих будинках та інтернатах, будинках престарілих, соціально-реабілітаційних закладах для людей з інвалідністю… Словом, всі ті, хто не міг відмовитись від примусового надання російського громадянства, вивезення на територію Російської Федерації і, тим більше, не міг самостійно поїхати з окупованих територій.

Як пояснив сайту "24" представник секретаріату уповноваженого Верховної ради з прав людини Михайло Чаплига, по відношенню до таких громадян використовується такий термін, як "подвійні заручники".

Практично відразу після окупації Криму у РФ був прийнятий закон, що стосується громадянства осіб, що проживали або перебували на території Криму. Згідно з цим законом вперше в світовому праві ми дізналися, що є можливим автоматичне отримання громадянства. Держава автоматично, фактично насильно, привласнювала громадянство людям і далі залишала їм лише місяць на те, щоб вони особисто, якщо вони того хочуть, особисто відмовилися від такого "подарунка",
– розповів він.

А тепер уявімо собі ситуацію з людьми, які знаходяться в місцях несвободи. Особисто вони відмовитися від наданого громадянства не можуть, оскільки вони знаходяться в місцях несвободи. Чи можуть вони це передати через адвокатів або через адміністрацію? Теоретично – можуть. Практично – коли як.

"Багато наших громадян, які скаржилися нам, говорили, що вони писали відповідні заяви, в яких просили не давати їм російське громадянство, залишити їм громадянство українське. Але з якихось причин, з їх слів, ці папери не доходили до відповідних органів міграції Російської Федерації. Таким чином, ми можемо говорити, що вони, по суті, подвійні заручники. Вони не могли ні виїхати – вони знаходилися в місцях несвободи і вони були обмежені в праві відмовитися від нав'язаного їм громадянства", – додав Чаплига.

Скільки їх може бути всього?

Багато. Однак точну цифру порахувати практично неможливо. Наприкінці 2014 року, за неофіційними даними, у місцях позбавлення волі на окупованих територіях Донецької і Луганської областей лишилося приблизно 17 тисяч осіб, з урахуванням тих, хто був заарештований бойовиками так званих "ЛНР" та "ДНР" вже після окупації. Зараз ця цифра, ймовірно, значно зменшилася – когось відпустили самі бойовики, деякі в’язні зі зруйнованих внаслідок бойових дій місць несвободи самі приходили на українські блокпости і здавались українським військовим. Співробітникам офісу омбудсмена України вдалося вивезти на підконтрольну територію більше 130 в’язнів із території так званої "ДНР", однак що відбувається у Луганській псевдореспубліці – встановити не вдалося досі.

Із Кримом ситуація ще складніша – за різними підрахунками правозахисних організацій, кількість таких подвійних заручників може коливатися від 2 до 5 тисяч осіб. Частина з них, після примусової зміни громадянства та перегляду справи російськими судами, була переведена до колоній на території Російської Федерації. При цьому чимала кількість в’язнів досі наполягає на тому, аби їм залишили українське громадянство і залишили відбувати покарання на території України.

Ми не можемо говорити про точні цифри. Ми можемо говорити тільки про тих людей, які звернулися до нас. Через родичів, через адвокатів, деякі – безпосередньо, в офіс омбудсмена звернулися близько 50 осіб. Але я думаю, що це просто крапелька в океані, насправді – їх набагато більше,
– зазначив Чаплига.

Чому їх потрібно терміново забирати в Україну?

По-перше, тому що за всіх цих людей Україна досі несе відповідальність, як держава.

По-друге, тому що за даними Центру інформації з прав людини, який відстежує тему ув’язнених, цій категорії бранців у Росії доводиться вкрай важко. Зокрема, вони не отримують належної медичної допомоги, що вже призвело до летальних випадків.

По-третє, за інформацією журналістів сайту "24" каналу, ті в’язні, які після примусового вивезення на територію Росії, продовжують наполягати на поверненні до України, зазнають катувань та утисків з боку керівництва колоній. Окремим з них загрожують нові справи – тепер вже за політичними статтями.

Хто має цим займатися?

Мін’юст. Це визначено указом №875 від 14 листопада 2014 року, яким вводиться в дію рішення РНБО від 4 листопада "Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації у Донецькій і Луганській областях". Цим документом Міністерству юстиції доручалося невідкладно вжити заходів для забезпечення переміщення осіб, які перебувають в місцях несвободи. Це може бути і СІЗО, і в'язниця.

Із територій окупованого Донбасу співробітникам офісу омбудсмену, наприклад, ще можливо вивезти в’язнів, застосовуючи ті механізми, які вони можуть розробити, виходячи із наявних реалій. Із Кримом ситуація склалася дещо складніша. Російська сторона пропонувала використати до них Конвенцію про передачу засуджених осіб, яка передбачає передачу ув’язнених однією державою іншій і перевести в’язнів на підконтрольну Україні територію. Але якби на застосування цього механізму погодились, то це означало би, що Україна визнає Крим російською територією. Що зрозуміло, було неприпустимо. Зрештою, український і російський омбудсмен змогли досягти домовленостей і найближчим часом перша група в’язнів із кримських колоній має бути передана на Україну.

Але ті громадяни України, які були примусово вивезені на територію Росії, вже потребують розробки нових правових механізмів у Міністерстві юстиції, оскільки їхня ситуація, м’яко кажучи, нетипова.