Ще з 40-х років, задовго до зведення найбільшої на той час купольної споруди у Києві, цирковому мистецтву приділяли чимало уваги. Він став чи не єдиним місцем розваг людей у нелегкий повоєнний час.
Читайте також: Згадати Все. Дружинники: добровільно чи примусово?
Звісно, тогочасна влада не могла не взяти циркових у свої ідеологічні лещата. І цирк, нарівні із балетом та спортом стає спочатку пропагандистським інструментом, а згодом справжньою зброєю – засобом впливу на маси.
Ефемерне щастя одразу розбивалося об реальність за стінами цирку. Ну а як інакше, коли у дітей навіть путніх іграшок не було. Звісно, люди знову і знову йшли подивитися на улюблених артистів, так було роками.
Ти повинен задіяти свої сили, нерви, м'язи і все. Ще й красиво все це робити, ризикувати життям, як ми говоримо,
– розповіла в.о. директора Національного цирку України, народна артистка України Людмила Шевченко.
І все це під неухильним оком її всемогутності – цензури. Мало того, що треба проконтролювати, аби якийсь клоун не бовкнув чогось антирадянського. Так треба було ще й контролювати кожен крок циркових закордоном. Адже відомо, що балет, спорт та цирк – були чи не найбільшими постачальники валюти у Союзі.
Держцирк, в якому був спеціальний відділ формування, який формував програми. Вони становили програму і без телеграми з Москви тебе жоден директор в Радянському Союзі не відправить в інше місто і не прийме,
– наголосила заслужена артистка України Ельвіра Косяченко.
Гастролі закордоном – неабиякий стимул вдосконалювати програму. Зусилля сторицею відіб'ються благами, які можна буде привезти з-за бугра. Але за якими критеріями випускали за залізну завісу – не зрозуміло. Та хоч би ти й талановитий, і всі папірці в КДБ підписав – не факт, що поїдеш світ подивитися, себе показати.