Користь мав приносити кожен
Ми вже майже не рахували дні боїв, нас відтіснили на територію "Азовсталі" і повністю оточили після падіння заводу Ілліча.
Читайте також Книга – інструмент боротьби в тилу: як перемогти ворога на всіх фронтах
Багато хто був поранений. Переживши по декілька поранень і відновившись в імпровізованому госпіталі, бійці ставали до строю і знову йшли у бій. Командири, офіцери штабів, тиловики стояли на першій лінії. Іншого вибору не було, кожен мав приносити користь та виконувати накази.
Їжі мало, води мало, боєкомплекту ще менше. Гелікоптери на той момент вже не могли до нас дістатись. Динаміка штурмових боїв трішки зменшилась, противник проводив ротацію.
Прощання кожного вечора
Авіація Росії нещадно бомбила територію заводу авіабомбами. Все було схоже на Місяць – кратер на кратері. У порівнянні з авіабомбами, ворожа артилерія вже не вважалась чимось небезпечним. Розриви 120-міліметрових мін в декількох десятків метрів здавались буденністю і не викликали ніякої реакції.
Цікаво Як Південна Корея змусила Росію істерити
Відчувалась втомленість у всьому. Недостатність всього та невпинні бої затупляли відчуття самозбереження, і кожен день ми вважали останнім. Кожен вечір ми прощались один з одним, і побачившись раділи, як діти.
Напевно, більш справжніми ніж тоді, ми ніколи не були. Ми жили кожен день, годину, хвилину як останні. Ніщо нас не тримало на цьому світі, окрім піклування за побратима.