24 канал нагадає, як ці та інші зіркові спорту потрапили в Раду і чим там займалися. Але спочатку розкажемо, хто ще збирається отримати мандат.

Читайте Місцеві вибори 2020: які основні зміни у голосуванні варто врахувати

Стрибок Шовковського

Нещодавно на з’їзді партії "УДАР" мер Києва Віталій Кличко повідомив сенсаційну новину: легендарний футболіст Олександр Шовковський іде в політику. Він буде балотуватися в Київську міську раду від партії "УДАР".

Сам Шовковський не зміг прибути на з'їзд "УДАРу", але записав відеозвернення до делегатів.

Я як людина активна і небайдужа хочу долучитися до змін у нашій столиці і нашій країні, – сказав колишній футболіст. – Я досягнув успіху у спорті і налаштований на успіх у політиці. Я вдячний Віталію Володимировичу, який запропонував долучитися мені до команди "УДАРу". Я не підведу!

Чи підвів Шовковський своїм несподіваним рішенням збірну України? Складне питання, бо незрозуміло, чи залишиться він надалі у команді, яка виступає нині в сильному турнірі Ліга націй. В будь-якому випадку, для головного тренера збірної Андрія Шевченка заява колеги в той момент стала сюрпризом.

Чи консультувався зі мною Шовковський щодо рішення піти у політику? Ні, перший раз чую. Поки немає інформації, чи доведеться йому покинути штаб збірної… – розгублено сказав тоді Шевченко.

Як тут не згадати, що свого часу – в далекому 1998-му – Шевченко сам несподівано став членом СДПУ(о) і таким чином прорекламував партію, яка йшла на парламентські вибори. А згодом – у 2012-му – він уже особисто вирушив у Раду, ставши 2-м номером партії "Україна – Вперед!" Наталії Королевської. Більше того, за даними ЗМІ, Шевченко навіть поклав у партійну касу 10 мільйонів гривень. Втім, ні його зірковість, ні гроші не допомогли "Україні – Вперед!" прорватися в парламент – партія набрала всього 1,58% голосів.

Що ж стосується Шовковського, то він міг змінити тренерську лаву на владне крісло ще на початку лютого цього року. Тодішній прем’єр-міністр Олексій Гончарук пропонував йому посаду голови Держагентства спорту України, яке уряд збирався створити. Ексворотар зустрівся з Гончаруком, провів переговори, але відмовився від пропозиції.

Я відверто сказав, що у мене пріоритет – Євро-2020, і я не можу змінити цю мрію, до якої ми так довго йшли, – згадував пізніше Шовковський.

Чемпіонат Європи мав відбутися цього літа, однак його перенесли на 2021 рік через коронавірус і карантин. Але Лігу націй не відміняли й не переносили. Тим не менше, пріоритети Шовковського нині змінилися. Більше того, джерела 24 каналу стверджують, що сам колишній футболіст і його лобісти розглядають Київраду (куди він, безумовно, легко потрапить) лише як трамплін для стрибка у велику політику. Амбіції Шовковського ширяться за межі столиці, й наступним етапом буде Верховна Рада.

Якщо план спрацює, ексворотар поповнить когорту зіркових атлетів, які носили не лише спортивні медалі, але й значки народних депутатів. Згадаємо коротко про всіх.

Отже, першими ластівками – у 3-му скликанні Верховної Ради – були Валерій Борзов і Олег Блохін.

Спринт Борзова


Валерій Борзов і Сергій Бубка

Смак до політики у Борзова почав формуватися одразу після завершення кар’єри. В 1980-му він став секретарем Центрального комітету Ленінської Комуністичної Спілки Молоді України. Ця посада вважалася хорошим стартовим майданчиком для кар’єри, але Борзов засидівся на ній аж 6 років і потім пішов спортивною стезею – 4 роки працював заступником голови Держкомітету України з фізкультури і спорту, потім 2 роки – вже головою, а коли комітет перетворили на міністерство – ще 5 років міністром…

У 1998-му Борзов став народним депутатом 3-го скликання за списком Народного руху України. Й далі колишній бігун зі спринтерською швидкістю почав міняти фракції – з НРУ перебрався до ПРП "Реформи-центр", потім – до "Батьківщини", й нарешті осів у СДПУ(о). З цією партією він знову став депутатом у 2003 році (26-й у списку). У Раді "працював" за фахом – був членом Комітету з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму. Але особливою активністю не відзначився – подав лише п’ять законопроектів, з яких чинним став тільки один.

Фінти Блохіна


Андрій Шевченко не зміг, як Олег Блохін, стати депутатом

Блохін, як і його стрімкий колега Борзов, теж змінив кілька фракцій. У 1998-му в Раду він потрапив за списком (№16) ВО "Громада" тодішнього прем’єра Павла Лазаренка. Але вже через рік перебрався до "Батьківщини", а ще через два роки – до Комуністичної партії України. З КПУ він знову пройшов у депутати в 2002-му році (10-й у списку), але особливої вдячності за це не відчував і вже через п’ять місяців чкурнув у СДПУ(о). Знову таки, як і Борзов, був членом Комітету з питань молодіжної політики, фізкультури, спорту і туризму. Й так само не відзначився ефективною законотворчістю – подав "аж" три законопроекти, жоден з яких так і не мав підтримки.

Зате Блохін став учасником гучного парламентського скандалу. У березні 2005 року голова ВР Володимир Литвин оскаржив у суді депутатство спортсмена – буцімто він не має права суміщати роботу в парламенті і тренувати збірну України. Ображений Блохін написав заяву про звільнення з посади тренера.

Нинішній політичний і психологічний, моральний тиск з боку Ради просто розтоптав біль і радість безсонних ночей, напружених тренувань, особистої фізичної болі від кожної травми наших футболістів, – пафосно пояснив Блохін.

Такий собі шантаж – адже міг подати заяву про складання депутатських повноважень…

Виконком Федерації футболу України прийняв відставку Блохіна. Але вже в кінці березня Апеляційний суд Києва відхилив позов Литвина про припинення депутатських повноважень тренера через сумісництво. Суд мотивував рішення тим, що Блохін за свою роботу в збірній не отримує жодних матеріальних заохочень та "сумлінно виконує обов`язки депутата".

Сумлінний Блохін збирався стати депутатом і наступного, 5-го скликання на виборах 2006 року. Він ішов 10-м у списку Опозиційного блоку "Не так!", який було створено на уламках СДПУ(о). Але "нетаківці" не подолали прохідний 3-відсотковий бар'єр, набравши втричі менше – 1,01% голосів.

Ця поразка, мабуть, боляче зачепила Блохін. Бо вже незабаром в інтерв’ю "Російській газеті" на питання "Чи піде знову в політику?" він відповів:

Більше в цій клоунаді брати участі не хочу... Мені здається, що депутатська робота – це служіння народу, а не циркові вистави, які ми спостерігаємо. Я в політику не повернуся. Принаймні поки ми не почнемо руху вперед…

Політ Бубки


Сергій Бубка і Віктор Янукович / Фото пресслужби НОК

Політичну кар’єру почав стрімко – у травні-2002 стрибнув одразу на 12-й щабель виборчого списку блоку "За єдину Україні! ". Став депутатом і цілком очікувано – членом фракції "Регіони України" та Комітету з питань молодіжної політики, фізкультури, спорту і туризму.

Особливою активністю Бубка в Раді не відзначався, але, треба віддати належне, намагався "пробивати" саме спортивні законопроекти – зокрема, про Національну доктрину розвитку фізкультури і спорту, про фінансування закладів фізкультурно- спортивного призначення, про участь України в тендері на право проведення Євро-2012 та інші.

Це був єдиний похід Бубки в Раду. Надалі його політичні амбіції обмежилися тим, що він працював радником прем’єр-міністра (2002-2005) і президента України (2010-2104). В обох випадках він радив тепер уже втікачу Віктору Януковичу.

Ривок Писаренка


Вибори президента ФВАУ: Олександр Герега (ліворуч) приймає естафету у Анатолія Писаренка / Фото КП

Нетиповий депутат-спортсмен. По-перше, пройшов у Раду не за списком, а вигравши в 2002-му виборчий округ №68 (Житомирська область). Увійшов до фракції СДПУ(о). По-друге, за чотири роки у парламенті був автором і співатором майже 20-ти законопроектів.

Проте на наступні вибори Писаренко не пішов. Своє рішення пояснив так:

При новій системі виборів – за партійними списками – немає сенсу йти в Раду. Змагатися з іншими кандидатами в мажоритарному окрузі мені було так само цікаво, як колись із суперниками на помості. Я витрачав на передвиборну кампанію власні гроші, не мав зобов'язань перед жодною з політичних сил і був дуже задоволений, коли мене люди вибрали. Відчував себе в парламенті самодостатньою бойовою одиницею, мав можливість відстоювати свою точку зору. Тепер же там тупо тиснуть на потрібні кнопки за командою керівника фракції. Мені це не цікаво…

Писаренко пішов у бізнес, а також займався розвитком важкої атлетики як президент національної федерації – нею керував майже 20 років (1994-2013). До речі, замінив його на важливому посту інший відомий бізнесмен і депутат Олександр Герега.

У публічній площині прізвище Писаренка пізніше прозвучало голосно лише раз – коли активісти Автомайдану зняли з дрона на відео величезні палаци на Трухановому острові, які були побудовані начебто незаконно. Пізніше стало відомо, що одна з розкішних будівель належить Писаренку.

Кидки Волкова


Олександр Волков (праворуч) під час бійки у Раді / Фото ТСН

Знову – типова спортивно-політична біографія.

У серпні 1999 року легендарного баскетболіста призначили головою Державного комітету України з фізкультури і спорту. Але на посаді він не просидів і пів року – і в січні-2000 пішов. Очолив ним же створений баскетбольний клуб "Київ", а ще зайнявся бізнесом.

Похід у політику почав у 2006-му, коли став народним депутатом 5-го скликання від блоку "Наша Україна" (№44 у списку). Втім менше ніж за два роки погляди Волкова кардинально змінилися, і на наступні вибори (листопад-2007) він уже пішов від полярної політсили – Партії регіонів (№42). Був їй настільки відданий, що 5 червня 2012 року картка Волкова "подала" голос за проєкт закону "Про засади державної мовної політики" – того самого, що ратував за посилення статусу російської мови. Щоправда, самого баскетболіста того дня в Раді взагалі не було…

Партія регіонів, як відомо, "своїх не кидає", і депутатом вже 7-го скликання Волков став знову за її списком (№64). Як не взяти такого цінного кадра – двометровий гігант регулярно брав участь у парламентських бійках на боці "біло-синіх". Але згодом і їх Волков кинув, перестрибнувши до групи "Економічний розвиток" Анатолія Кінаха. То була лебедина пісня спортсмена у політиці…

Прийоми Тедеєва


Ельбрус Тедеєв (у центрі) лупцює пляшкою політичних опонентів / Фото АР

Тедеєв, як і Олександр Волков, представляв силове крило Партії регіонів і регулярно брав участь у бійках. Жодного разу не виступав з трибуни Ради, зате неодноразово її надійно блокував і стрімко розблоковував.

Крім того, Ельбрус – справжній патріот ПР. Як прийшов у парламент під її прапорами у 2006 році, так і пішов у 2014-му. Вправно голосував за всі одіозні законопроєкти регіоналів – за Харківські угоди, мовну політику, диктаторські закони 16 січня… А ще Тедеєв надзвичайно поважав Віктора Януковича.

Для мене Віктор Федорович у прямому й переносному сенсі – Бог і цар, – сказав борець в інтерв’ю Главкому. – Він – єдина надія України, яка може витягнути нас із економічної катастрофи і політичного хаосу…

Після відходу з політики Тедеєв полишив і пост президента Асоціації спортивної боротьби України та зник із публічної площини. Лише восени минулого року знову з’явився в борцівських колах і навіть відновив тренування – але вже на ветеранському рівні.