Ба більше, воно, швидше за все, обговорювалося, але без вагомих результатів. Лідери Китаю і США зустрічалися явно заради інших завдань. Яких?
Читайте також Від невизнання агресії Росії до повернення українських дітей: еволюція відносин з ПАР
У чому полягав сенс зустрічі Сі і Байдена
Відповідь прозора і зрозуміла – знизити рівень напруги між двома провідними державами сучасного світу. Очевидно, перспектива початку масштабної війни через протистояння довкола Тайваню дуже не подобається провідним гравцям, які раптово зрозуміли, що ні до чого не готові.
Досвід одного сусіда Китаю показав, що не треба нічого починати, якщо ти не впевнений стовідсотково у результаті. Китай, очевидно, не впевнений. США теж не впевнені. То що краще?
Краще раціоналізувати протистояння і відкласти його військову складову. Поки що відкласти. Зараз Китай буде працювати над посиленням своїх геополітичних позицій на Тихому океані. Цим же займуться Штати. Через певну кількість років стане зрозуміло, у кого це виходить краще. Але це, схоже, все ж буде потім.
Важливо Шлях України до ЄС: як справи у боротьбі з корупцією?
Бажання знижувати напругу, вводити конфлікти у межі та намагатися ними управляти цілком відповідає загальній стратегії нинішньої адміністрації Білого Дому. Що це означає для нас? Політика щодо нас не зміниться. З боку Китаю теж. Це не найгірший варіант, бо Китай може суттєвіше допомагати Росії, але якщо Китай думає, що краще не йти шляхом ескалації зараз, то він не буде тут нічого педалювати.
Режим Владіміра Путіна цілком влаштовує Китай, і він буде його підтримувати. Це явно не найкращий, але і не найгірший варіант. Це та даність, у якій ми живемо довго. Не треба думати про якісь "магічні геополітичні кнопки" чи переділ світу на основі одних переговорів. Все це працює не так.
Однак один важливий момент, про який не можна не сказати. Зустріч Сі та Байдена офіційно відкрила нову епоху, у якій є два центри – Китай та США. Усі інші займають похідне положення щодо них. "Спадкоємці СРСР" можуть забути, що до них будуть ставитися, як до самого СРСР. "Молодший брат" Китаю – це максимум їхніх амбіцій.