Що відбувалося у Росії
У березні (за старим календарем у лютому) 1917 року робітники та солдати повалили імперську владу у Петрограді. Лютнева революція, а згодом і Жовтнева, призвели до громадянської війни в Росії. Це й дало поштовх утвердженню позицій українського національного визволення. Громадянська війна тривала на фоні участі Росії у Першій світовій війні. Тож Росія втратила значну частину своїх територій, щоправда, пізніше їх повернула.
Цікаво 23 лютого: прихована ганьба Радянського Союзу
У Росії в цей час було двовладдя. На зміну царю, який зрікся престолу, прийшов Тимчасовий уряд, який насправді був слабким. Проти нього відбувалися протести. Люди не підтримували дій уряду.
На противагу їм діяли більшовики. Вони ще не встигли заплямувати репутацію, мали значну підтримку у робітників, обіцяли щасливе майбутнє. У Петроградській Раді більшовики займали все більше місць.
Власне після Лютневої революції 1917-го на українських землях була створена Центральна Рада. ЦР проголосила самостійність Української Народної Республіки – щоправда, аж в січні 1918 року. І українці за століття окупації хоч і не надовго, але таки отримали свою незалежність.
Українці підтримували дії ЦР
Три влади в Україні
Якщо в Росії після повалення царя було двовладдя, то в Україні за владу боролося одразу три сили. Той же Тимчасовий уряд (Виконавчий комітет міської Думи), більшовики, а також Центральна Рада.
Влада визначалася впливом на військових. Хоча відвертих бойових зіткнень не було, сторони з'ясували свої сили і розуміли що до чого. За Тимчасовим урядом в Україні були лише юнкери військових училищ і кілька окремих військових частин. Більшовиків підтримували військові частини, які розташовувалися на території заводу "Арсенал". А от під контролем Центральної Ради були частини, в яких переважали українці. І ця сила була значно більшою ніж у конкурентів.
Важливо Прощання з Героями Небесної Сотні: 21 лютого в історії Революції Гідності
Керівництво Центральної Ради, усвідомлюючи свою перевагу, направила вірні частини проти сил Тимчасового уряду. Військові, які захищали Тимчасовий уряд, вирішили не ризикувати і капітулювали. Тож влада в Києві перейшла до Центральної Ради.
А от більшовики поводилися незрозуміло. Вони не нападали, але жили своїм життям, ніби не помічаючи Центральної Ради. Створювали свої органи влади, військо, арештовували кого вважали за потрібне і т.д.
Утворення Центральної Ради
Але давайте повернемося власне до самого утворення Центральної Ради. Національно-демократичні сили об’єдналися навколо Центральної Ради, яка спочатку діяла як громадське об’єднання. На базі кількох громадських, політичних, культурних та наукових організацій Рада була створена на початку березня 1917 року. Очолив її видатний поміркований історик Михайло Грушевський.
Історик Михайло Грушевський
Так як до складу організації входили представники різних політичних течій, однієї позиції щодо долі України них не було. З самого початку всередині Центральної Ради були суперечки. Так, прихильники Миколи Міхновського відстоювали негайне проголошення незалежності. А от Дмитро Дорошенко, Володимир Винниченко і їхні соратники бачили майбутнє України у складі Росії, щоправда як автономної частини.
Плюс-мінус обравши спільний шлях, не без компромісів, Рада почала діяти. Телеграмою повідомила Тимчасовий Уряд про своє утворення і розпочала діяльність.
Парламент з 150 членів утворився після Всеукраїнського Національного Конгресу УЦР. Туди увійшли представники українських політичних партій, професійних і культурних організацій, а також делегати від губерній. Головою обрали Михайла Грушевського, його заступниками стали Сергій Єфремов і Володимир Винниченко.
Будинок вчителя у Києві. Тут засідав парламент
Етапи діяльності
Недовгу діяльність Центральної Ради можна поділити на 4 етапи.
Березень — початок червня 1917 pоку. Початок діяльності ЦР можна охарактеризувати рухом до ідеї автономії України у складі федеративної Росії. У цей час члени Центральної Ради намагалися співпрацювати з Тимчасовим урядом. Усі зусилля були кинути на боротьбу за демократію. Велику увагу приділяли українізації.
Кінець червня — початок жовтня 1917 pоку. Процеси будівництва української автономії у складі Росії поглибилися: від розмов перейшли до дій. Вдалося досягнути компромісу, хоча й тимчасового, з Тимчасовим урядом. Тож автономія Україна мала легітимність і правову основу.
Жовтень 1917 року — січень 1918 pоку. Після Жовтневої революції більшовики активізувалися, відчули власну силу і не збиралися віддавати Україну. Тож Центральній Раді довелося зосередити усі сили на боротьбу з більшовицьким урядом.
Березень — 28 квітня 1918 pоку. Власне найважливіший період діяльності ЦР. Адже у цей короткий час ми мали самостійну Українську Народну Республіку. Німеччина і Австро-Угорщина взяли Республіку під протекторат. Однак потім німці все й зруйнували.
Майже незалежна держава
Після квітневого Українського національного конгресу 1917 року ЦР стала представницьким органом українського народу. Це й було першим і неймовірно важливим кроком до відродження державності.
Центральна Рада висувала вимоги автономії України. Почала створювати органи місцевої влади. Сприяла українській мові у всіх сферах життя: від школи до преси.
Далі було 4 знамениті Універсали.
І. "Не відділяючись від усієї Росії… народ український повинен сам господарювати своїм життям". Це була відповідь Тимчасовому уряду на невдоволення автономією України.
ІІ. Центральна Рада буде розробляти закон про автономне обладнання України. Але його мають затвердити Всеросійські Установчі Збори. До утвердження, ЦР пообіцяла не реалізовувати автономію України. Власні війська теж мали створюватися під контролем Тимчасового уряду.
ІІІ. У Росії владу вже захопили більшовики. Тож ЦР проголосила Українську Народну Республіку з визначеною територією у федеративних зв'язках з Росією. З кінця листопада більшовики планували захоплення України. У грудні висунули ультиматум, який ЦР відкинула. Тож більшовицька армія почала наступ на Україну.
Проголошення третього Універсалу
IV. І лише під час боротьби з більшовицькими військами ЦР проголошує нарешті самостійність і суверенність. Ухвалює низку неймовірно важливих законів. Серед них:
обирає державний герб;
створює грошову систему;
встановлює громадянство та територіально-адміністративний поділ України.
Найважливішим рішенням Центральної Ради була прийнята 29 квітня власна Конституція.
Початок кінця
Про допомогу Німеччину попросила сама влада ЦР. Після підписання Берестейського миру німці звільнили територію України від більшовиків. Але одразу ж почали втручатися у внутрішньополітичні справи. Через це між Центральною Радою та німцями спалахнув конфлікт, який лише розгорався.
І вже 28 квітня німецький озброєний відділ вдерся на засідання УЦР і заарештував двох міністрів. А на наступний день відбувся переворот. Не без підтримки німецьких військ. Генерала Павла Скоропадського було проголошено гетьманом Української Держави. Він же розпустив УЦР і Малу Раду, а закони, прийняті ними раніше, скасував. Це й стало кінцем влади Центральної Ради.
Генерал Скоропадський
Чому так трапилося?
Історики вбачають кілька причин. Як і будь-яка влада, Центральна Рада допустила кілька помилок, які стали для неї фатальними.
Внутрішні конфлікти. У важкий час, коли рішення треба було приймати миттєво, між членами ЦР точилися ідеологічні дискусії. Ідейні конфлікти забирали занадто багато часу і сил.
Уступки і довіра союзникам. Центральна Рада намагалася діяти м’яко, не провокувати військових конфліктів. Тож фактично до IV Універсалу про незалежність майже не йшлося. Хоча Тимчасовий уряд був доволі кволим, ЦР не готова була до конфронтації. Цієї ж помилки допустилися й під час прохання допомоги у Німеччини. Центральна Рада надмірно вірила у чесність.
Не було акценту на формування потужного війська. Схожа ситуація відбулася й після проголошення незалежності України у 1991 році. Через це ми поплатилися Кримом і війною на Донбасі. У 1917 році Центральна Рада не вважала за потрібне формувати потужну армію для захисту свого суверенітету. Вважалося, що армія у постреволюційному демократичному суспільстві буде непотрібна. Грушевський був блискучим державником, але аж ніяк не військовим стратегом.
Читайте також Серп і молот над Києвом: чи декомунізують "Батьківщину-Мати"
Зауважимо, що станом на літо 1917-го року на вірність ЦР присягнуло 300 тисяч українських військових! Скоропадський дав у розпорядження Центральної Ради українізований корпус з 40 тисяч солдатів – добре споряджених, дисциплінованих та обізнаних у військовій справі. Однак його пропозицію відкинули. Зокрема тому, що йому не довіряли.
Не вирішувалися соціальні проблеми. Центральна Рада складалися з інтелігенції. Тож усю увагу вони зосередили на національних і культурних питаннях. Тим часом як безліч соціальних проблем залишалися без уваги.
Тоді як більшовики діяли навпаки. Вони обіцяли соціальний захист незахищеним верствам населення, інтелігенція ж – їхні вороги. Крім того, люди не відчували реального зв’язку з владою. Нечасті виступи на мітингах у містах – от і вся комунікація. А тим часом більшість українців жили у селах.
Не вирішувалися термінові практичні проблеми. Зокрема, забезпечення продовольством, відновлення роботи залізниці, встановлення правопорядку.
Очевидно, керівництво Центральної Ради жило в своєму ефемерному світі. Довіряли союзникам, дбали перш за все про духовне, не готові були до кровопролиття.
Тим не менше, період Центральної Ради важливий період на шляху до становлення незалежності України. І хто-зна, чи мали б ми зараз суверенну державу, якби не події 1917-18 років.