Цього року слоган інформаційної кампанії – "Обережно, двері зачиняються". Це пов'язано з пандемією: людям протягом тривалого часу доводиться перебувати разом у закритому приміщенні, що є причиною більш частих випадків насильства. Українців закликають не бути байдужими та чути і реагувати на те, що відбувається поруч. Адже через карантинні обмеження проблеми багатьох родин залишаються "за закритими дверима".
За даними дослідження, проведеного у 2019 році Координатором проєктів ОБСЄ в Україні, 67% українських жінок пережили насильство хоча б раз у житті: психологічне, фізичне чи сексуальне.
Чому кількість випадків домашнього насилля в Україні з початку карантину зросла в рази і куди звертатися жінкам, які страждають від цього – у матеріалі сайту 24 каналу.
Важливо Як захистити себе від насильства: поради для жінок
Кількість випадків домашнього насилля зростає
За 2019 рік до поліції з цієї причини зверталися близько 142 тисяч разів. А лише за перші 9 місяців 2020-го – майже 158 тисяч. Варто розуміти, що йдеться лише про кількість звернень. Реальних же випадків – у рази більше. На обліку перебувають майже 82 тисячі осіб, які вчинили домашнє насилля. Понад 33,5 тисячі вже отримали заборонний припис.
За статистикою ГО "Ла Страда-Україна", різке зростання рівня домашнього насилля цього року почалося уже в квітні, а пік звернень зафіксували у травні – 2931 випадок. 84% з них – жінки, які потребували консультації експертів (психолога, юриста) і загалом розуміння подальших дій після того, як постраждали.
"Протягом місяця ситуація погіршилась в багатьох: і в фінансовому плані, і в психологічному. А це, на жаль, є одними з основних факторів прояву агресії та насильницьких дій у результаті", – пояснила директорка департаменту Національних "гарячих" ліній та соціальної допомоги ГО "Ла Страда-Україна" Альона Кривуляк.
Чому постраждалі від насилля мовчать?
Як у поліції, так і у правозахисних організаціях підтверджують: ми бачимо лише верхівку айсберга. За допомогою звертається небагато постраждалих, значно більша їх кількість вважає за краще терпіти зі сподіванням, що "стане краще".
Є декілька причин, чому про насильство не говорять:
- сором (особливо стосується сексуального і фізичного насильства);
- брак коштів (жінка не може самостійно забезпечити себе і дітей);
- недостатня довіра до організацій (постраждалі не сподіваються на ефективну допомогу поліції);
- страх можливої помсти кривдника.
Учасниці дослідження насильства над жінками в Україні зауважили, що вони могли б розповісти комусь лише про психологічне насильство – близькій подрузі або члену сім'ї. Однак ті їх би пожаліли, але все ж порадили б залишитися зі своїм партнером.
Також вони висловили думку, що жінка б не залишила свого партнера, якщо вона не може забезпечити себе сама і їй просто нікуди йди. Особливо, якщо в сім'ї є діти.
Часто жінки соромляться того, що страждають від насильства / Фото unsplash
Загострюють цю проблему і витрати, пов'язані з розлученням. Для її вирішення потрібен легкий доступ до безкоштовних юридичних консультацій, зокрема щодо того, як подати заяву про розірвання шлюбу та як здійснюються відповідні процедури в суді.
Щодо недостатньої довіри до поліції, то існує переконання, що правоохоронці звернуть увагу лише на фізичне насильство, але психологічне їх не цікавить. Справу ж будуть розслідувати з більшою ймовірністю тоді, коли є важкі наслідки (наприклад, переломи кісток).
Я зателефонувала до поліції, а вони не прийшли, тому що вважали це домашньою справою. Вони сказали, що працівник поліції прийде наступного дня. Він не прийшов. А коли я побачила його на базарі й поцікавилася, чому так, він відповів: "А навіщо воно мені?",
– розповідає одна із постраждалих від домашнього насилля.
Крім того, реакція поліції часто не є ефективною: кривднику виписують штраф і відокремлюють від постраждалої на кілька годин, що аж ніяк не захистить жінку і може призвести до ще більшого рівня агресії з боку чоловіка.
Чому не варто терпіти насилля: соціальний ролик
Крім того, в Україні є брак притулків для постраждалих від домашнього насилля та фахівців, які могли б надати кваліфіковану допомогу. Особливо йдеться про жінок, які пережили психологічне й сексуальне насильство.
Як визначено в Стамбульській конвенції, на населення у 10 тисяч осіб має бути один притулок, на 50 тисяч жінок – один порадчий центр, на 200 тисяч жінок – один кризовий центр для жертв зґвалтування.
Достатню кількість закладів мала б надати місцева та державна влада. Однак не скрізь вважають за потрібне підтримувати такі заходи.
Що говорить закон?
Право на захист постраждалої від домашнього насилля особи визначає стаття 21 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Тут йдеться і про перелік соціальних послуг, а також – медичну, соціальну та психологічну допомогу, якими вона може скористатися.
У статті 24 цього ж закону йдеться про заходи, які повинні протидіяти домашньому насильству:
- терміновий заборонний припис стосовно кривдника;
- обмежувальний припис стосовно кривдника;
- взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи;
- направлення кривдника на проходження спеціальної програми.
Сьогодні дуже важливо вдосконалювати законодавство і його виконання на практиці. Однією з головних змін, необхідних для боротьби з насильством над жінками, на думку експертів, є створення і розвиток централізованої системи збору й аналізу статистичних даних щодо домашнього насильства.
Крім того, попри наявність затвердженої спеціальної програми для кривдників, робота з ними майже не ведеться. Зокрема, тому що існує брак кваліфікованих фахівців і місць проведення таких програм.
З початку карантину кількість звернень зросла в рази / Фото unsplash
Куди звертатися у випадку домашнього насилля?
Постраждалі можуть телефонувати як до правоохоронних органів, так і в правозахисні організації. Останні, як правило, мають також месенджери – що актуально під час карантину. Оскільки, перебуваючи в одному приміщенні з кривдником, жінка може не наважитися розповідати про насильство телефоном.
Основні номери для отримання допомоги та консультацій:
- 102 – Нацполіція (варто вказати, що це саме випадок домашнього насильства);
- 103 – швидка медична допомога;
- 1547 – державна "гаряча" лінія із запобігання домашньому насильству;
- 116 123 (з мобільного) та 0 800 500 335 (зі стаціонарного) – національна "гаряча лінія" з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації;
- 0 800 213 103 – єдиний телефонний номер системи безоплатної вторинної правової допомоги;
- ГО Ла Страда-Україна.
Варто звернути увагу і на освітній проєкт Дім (Не)безпеки, де можна знайти основні алгоритми підтримки постраждалих та актуальні контакти організацій, що надають допомогу (зокрема, і регіональних).