Також юрист розповів:

  • яке головне завдання українських в'язнів у російським тюрмах, аби не зламатися;
  • коли можливе наступне звільнення кримчан і політв'язнів з тюрем Росії та тимчасово окупованого Криму унаслідок обміну;
  • чи дійсно листи підтримки зменшують тиск російських силовиків на незаконно заґратованих українців;
  • які останні новини від українського політв'язня Олександра Шумкова, який нещодавно припинив голодування і мав візит ФСБ-шників, та коли і чи можливий у РФ свій "Майдан".

Читати також: Обмін полоненими: що відомо про 76 українців, які повернулися в Київ – список

Олексію, ви громадянин Росії, журналіст та адвокат, котрий переїхав в Україну перед Революцією Гідності. Під час Майдану працювали столичним кореспондентом у "Комерсанті". Чому наразі почали займатись адвокацією політв'язнів і з журналістики перейшли в адвокатуру?

Було цікаво з різних сторін подивитись на світ і на себе. А потім усвідомив, що мені вже недостатньо лише висвітлювати життя інших, як журналісту. Хотілося самому допомагати людям і ставати ньюзмейкером.

Олексій Барановський / Фото: Сергій Терещенко

Чому переїхали саме в Україну?

У 2013 році в Росії стало дуже мало свіжого повітря. Журналістика там почала втрачати актуальність, поступаючись місцем пропаганді. Я зрозумів, що треба щось змінювати. В Україні мав друзів та далеких родичів, захотів подивитись, як буває по-іншому. Навіть Янукович тоді проголошував вектор на Європу. А потім почалась Революція Гідності, Євромайдан – мабуть найяскравіше враження за все моє і журналістське, і просто людське життя. Більше ні з чим порівняти за драматургією...

Зараз я вже і російський, і український адвокат. Можу працювати в обидвох країнах. Треба відзначити, що в Україні інша правова реальність, ніж в Росії. Тут бувають виправдальні вироки, більш гуманний кримінально-процесуальний кодекс. Його ще називають кодексом Портнова, але насправді його ухвалили за напрацюваннями Венеціанської комісії та інших європейських інституцій у кінці періоду Януковича. Адвокатом в Україні значно цікавіше працювати, оскільки можна чогось досягати в суді, де є реальна змагальність сторін. Хоча не лише суди більш правовим чином влаштовані, але й з точки зору адвокатської професії все доволі цікаво зроблено. В Україні адвокатська професія, якою я її бачу, організована не за пострадянськими лекалами, а більше з врахуванням європейського досвіду.

У вас є українське коріння?

Польське. У 1938 році мого прадіда розстріляли під час Польської операції НКВС. А у 1958 році після смерті Сталіна реабілітували... Тобто знищили людину за абсолютно "лівими звинуваченнями". Я постійно пам'ятаю про цю сімейну трагедію, і тому з великою підозрою ставлюсь до діяльності російських правоохоронних органів. Особливо якщо йдеться про політично вмотивовані справи. Тому моє завдання, як адвоката і правозахисника, боротись з такими кримінально-політичними кампаніями, аби більше не повторились такі речі, як Великий терор кінця 1930-тих. Ніколи знову, розумієте?

Олексій Барановський / Фото: Сергій Терещенко

Так. За якої умови у Росії відбудеться свій Майдан і коли?

Там все інакше. І народ інший, і режим жорсткіший, аж до «китайських стандартів». Тому не думаю, що там буде якийсь аналог Майдану. Якщо щось і станеться, то буде швидше схоже на 1991 рік. Можливі варіанти, якщо клубок зовнішньополітичних і внутрішньоекономічних проблем стане нерозв'язним, і ситуація вийде з-під контролю. Але не думаю що це може статися скоро. У Росії великий запас міцності, однак «чорні лебеді» завжди прилітають несподівано.

Чому ви почали займатись адвокацією українських політв'язнів – члена партії УНА-УНСО Миколи Карпюка й військового ЗСУ Олександра Шумкова – українських націоналістів, проти яких сфабрикували гучні кримінальні справи у Росії?

Я ще у часи, коли займався журналістикою, я почав займатись і правозахисною діяльністю. Українці в Росії сьогодні – одна із найвразливіших груп. Їм потрібна підтримка та захист. Бо у жителів Москви, яких судять "за кинутий в поліцейського пластиковий стаканчик", є родичі і підтримка свого міста, а родичі заґратованих українців живуть далеко і не мають можливості навідуватись часто. А чимало взагалі не має можливості приїхати, у тому числі з міркувань безпеки. Тому іноземні в’язні – група осіб, що потребує додаткового захисту.

Я працюю Pro bono – безкоштовно. Це моє правозахисне служіння. Чому став захищати саме Карпюка і Шумкова? Банально, бо вони знаходились, а Сашко і донині, недалеко від Москви – у логістично доступних місцях. Карпюк був у Владимирі, Шумков – у Торжку, куди не дуже далеко їхати.

Експолітв'язень Микола Карпюк під час обміну "35 на 35" 7 вересня 2019-го / Фото: Олександр Кужельний, "Букви"

Які останні новини від Олександра Шумкова – незаконно засудженого майданівця, добровольця, українського військового ЗСУ, який продовжує відбувати покарання виключно за членство у "Правому секторі" – забороненій в РФ організації?

Це найабсурдніша стаття із усіх абсурдних, за якою засуджений Шумков. Що їм до того, які організації функціонують в іншій країні? Шумков же не в Росії був “правосєком”… Спочатку його засудили до чотирьох років тюрми, далі трохи скинули. Вийти він має вже у грудні цього року, якщо “по дзвінку”, без обміну. Після повернення з тюремної лікарні до нього навідувались гості з Москви. У листах Шумков писав, що приїздили працівники ФСБ і пропонували стати засекреченим свідком у справі іншого українця Романа Чирки – начебто, члена "Правого сектору". У них всі, хто не подобається, можуть “стати учасником” якої-небудь забороненої організації: політичної, релігійної чи ще якоїсь. Шумков відмовився. Очевидно, на нього тиснули. Але він вчасно повідомив своєму адвокату та консулу. Оскільки інформація вийшла у публічну сферу, спроби залучення свідком не спрацювали. Він все правильно вчинив.

На жаль, такі ситуації з Шумковим не рідкість. То штрафний ізолятор, то камера-одиначка, то словесні провокації – намагання тюремників образити його за національною ознакою. На мій погляд, він з честю і гідністю все це витримує. Шумков уже розібрався в цих тюремних хитросплетіннях: знає, де треба себе жорстко поставити, а де – піти на компроміс. Він жорстко тримав голодування, і хоч за його вимогою не приїхала російський омбудсмен Москалькова, але приїхала омбудсмен із Твері. Він припинив голодувати, у тому числі під загрозою примусового годування.

Російська тюремна система – це спадкоємиця ГУЛАГу. Зламати можуть майже будь-кого, вони просто повинні сильно захотіти. Тому я йому, як адвокат, наголошую: головне завдання – зберегти здоров'я і гідність. А це значить, що не треба занадто "лізти в пляшку" без великої потреби. Він хлопець розумний, все розуміє і тому нормально тримається.

Бранець Кремля, військовий ЗСУ Олександр Шумков / Фото: Олексій Барановський.

Нещодавно на пресконференції щодо Шумкова, на якій були представники уповноважених державних органів, його тітка Людмила Шумкова повідомила: після голодування до політв'язня задіяли курс невідомих уколів і таблеток. Тоді адвокатам не вдалося вийти на лікаря і дізнатись назву. За словами Олександра, шприци розпакували і наповнювали невідомою рідиною в сусідньому приміщенні. Тітка припускала, що це психотропи, позаяк були відповідні симптоми: м'язова гойдалка, судоми, біль в спині та голові. Чи вдалось дізнатись, які ліки давали Шумкову і який нині його стан?

Мені прислали офіційну відповідь на адвокатський запит про те, які таблетки та уколи йому давали. Написане на папері не виглядає страшним чи поганим. Там адекватні препарати: заспокійливі, вітаміни... Проблема в тому, що між написаним на папері і тим, що відбувається в реальності, може бути велика різниця. Викликає тривогу те, що шприци набирались не у нього на очах, що підкреслював Шумков. Разом з тим з його листів і відвідин іншого адвоката Романа Лизлова та консула можна зробити висновок: нібито, нічого страшного не сталось.

Російські силовики тиснуть і катують полонених українців на етапі слідства, рідше – на етапі відбування покарання. Від чого це залежить? Які особливості ставлення російських тюремників до українських заручників?

Це дуже індивідуально. Я досі не вивів формули, чому до одних ставляться нормально, а до інших – ні. Микола Карпюк і Станіслав Клих за однією справою проходили, за одним обвинуваченням, але сиділи у різних місцях: Клих в Челябінській області, а Карпюк – у Владимирі. Так от у Карпюка все було більш-менш добре: катували його елекстрострумом лише на етапі слідства, коли вимагали показань про зізнання. А Клих після обміну повернувся в Україну в жахливому стані. Карпюка ніхто не ображав за національною ознакою, а от Шумков зараз періодично жаліється на зневажливе до себе ставлення. Єдине пояснення - людський фактор: в одних місцях національність українців викликає різке ставлення з боку представників тюремної влади, а в інших – ні.

Ексбранець Кремля Станіслав Клих під час обміну "35 на 35" 7 вересня 2019-го / Фото: Громадське

У Владимирі адміністрація розуміла, що Карпюка рано чи пізно звідти заберуть. Їх цікавість була в тому, аби він досидів до обміну спокійно без травм і зайвого галасу, щоб до них не було зайвих претензій. У Шумкова інша ситуація: йому спокійно сидіти не дають, постійно перевіряючи на міцність…

Ваші підзахисні і Карпюк, і Шумков були відомими політв'язнями у медійній площині. Карпюка обміняли. Чому Шумков не потрапив у списки обмін і чому до нього досі здійснюють систематичний тиск?

Під час обміну військовополонених моряків і політв'язнів "35 на 35" 7 вересня 2019 року Україна забрала переважно засуджених на величезні терміни людей та заручників з найгіршим станом здоров'я. Шумков раніше мені говорив: якщо постане питання, кого обмінювати, то він своє місце в обміні віддає Карпюку. Оскільки Карпюку було сидіти 20 років, а Шумкову на той момент залишалось близько 1,5 роки. Це дуже благородно і показово.

Нещодавно відбувся обмін військовополонених і цивільних з Л/ДНР. Чи буде новий обмін політв'язнів з РФ, поки невідомо. Надіємось, що буде. І на цей раз Шумков до нього потрапить.

Чи дійсно медійний розголос і надходження листів підтримки зменшують тиск?

Листи підтримки укріплюють моральний захист бранця від ворожого тюремного середовища. Бо всі ув’язнені кажуть, що листи з волі – хороша підтримка. Розуміння, що тебе не забули, за тебе борються, дає внутрішні сили, аби зберігати волю до спротиву, не зневірюватись і боротись за своє звільнення.

На тюремників діють візити адвокатів, родичів та консулів, бо кожен приїзд адвоката може принести за собою скарги в прокуратуру чи омбудсмену. Як правило, вони ні до чого не призводять, але формально перевірки відбуваються. І ситуація після такого з негативу повертається в нуль. Але її весь час потрібно підтримувати в такому стані, щоб не було просідання, і тюремники не забували про вимогу закону і права людини.

Олексій Барановський / Фото: Сергій Терещенко

Інший захисник Шумкова, адвокат Роман Лизлов нещодавно взагалі добився дива – за його скаргою апеляційний суд Тверської області визнав незаконним дисциплінарні покарання і запроторення Олександра до штрафного ізолятора. Тепер йому має стати трохи легше в Торжоцькому таборі... Але ми не можемо добитися цілковито позитивного результату самотужки, тому важлива робота і консульських служб. За моїм спостереженням, українські консули дуже добре в РФ працюють, відвідують майже всіх заручників не для галочки, а ретельно придивляються до ситуації кожного, добре розбираються в кримінально-виконавчому законодавстві РФ.

Після звільнення медійних політв'язнів в інформаційному просторі мало говориться про заручників Кремля, які лишились в тюрмах РФ та Криму. Як знову розкачати хвилю і зробити бранців медійними, аби актуалізувати цю тему і домогтися обміну? Це треба щонайменше, аби не забули про бранців, які лишилися в тюрмах після останнього масштабного обміну.

З одного боку достатньо багато робиться в цьому напрямку. Але уваги преси забагато ніколи не буває. Як на мене, чимало залежить від звільнених політв'язнів. Дії і заяви Олега Сенцова у публічній площині мені подобаються. Він якісно підіймає тему українських бранців на європейських майданчиках і спілкується про це із впливовими європейськими політиками.

Важливо продовжувати тиск на міжнародній арені, вимагаючи від Росії звільнення політв’язнів. Не лише, до речі, українських, свого часу Захід від СРСР вимагав і звільнення дисидентів – радянських громадян… Той же обмін "35 на 35" відбувся не лише через домовленість України та Росії, а й тому що певним чином склались зовнішньополітичні обставини, і Росії було вигідно віддати їх. Тому чим більше західні лідери, преса і громадськість будуть занепокоєні долею українських політв’язнів у Росії, тим більше шансів, що в Кремлі вирішать когось відпустити задля власної вигоди.

Олексій Барановський / Фото: Сергій Терещенко

Але під лежачий камінь вода не тече, тому незаконно ув'язнені українці, росіяни і кримські татари чекають нашої підтримки з волі вже зараз. Щодня. І кожен із нас, не тільки адвокат або журналіст, може долучитись до їх звільнення. Хтось листом, хтось репостом, хтось перерахованою гривнею до фонду підтримки. Головне не залишатися байдужими до долі тих, кому потрібна допомога в скрутну хвилину.

У розпалі - Зимовий марафон листів для в’язнів Кремля від правозахисної громадської ініціативи "Let My People Go". Надіслати листи в'язням в тюрмах РФ та Криму можна, скориставшись повними інструкціями для написання листів та адресами в'язниць: https://cutt.ly/fryKxMQ

Якщо ви вирішили написати листа людині, яка знаходиться в окупованому Донбасі, прохання ставити адресу Центру громадянських свобод: 01024 Київ, Басейна 9-Г, оф.25. Щонайменше ці листи отримають рідні полонених, якщо жодної можливості передати адресатам не буде.

Читати також: Австралійський апокаліпсис: які висновки повинні зробити українці