Але що про це каже наша підсвідомість? Психологи та соціологи говорять, що популярність політичних тем – свідчення проблем у суспільстві. Голодний говорить про їжу. Це універсальний сценарій для усіх народів. Але ж певно може бути щось глибше? Те що спирається на наш український анамнез. І тут крім голоду, ми можемо розгледіти Голодомор, репресії і ГУЛАГи.
Читайте також: Заради чого українці йдуть на війну
1. Табу на політику для українців – це інстинкт самозбереження. В періоди жорстких репресій навіть звичайний анекдот на політичні теми міг привезти ваших пращурів до стіни розстрілу. Це підсвідомий заклик – не діяти, завмерти, не рухатись. Бо ти і твоя родина можуть за це жорстко заплатити.
2. Табу – це страх перед війною, яка йде на Сході, та безпорадністю. Це коли ти боїшся заговорити про ці брудні партії, бо знову спливе питання тисяч загиблих.
3. Табу на політику – це травматичний досвід, що нас знову обдурять і нічого не вийде, а тому не варто й пробувати. Бо десь в підсвідомості сидить цей ментальний паразит, який не дає взяти відповідальність на себе. Він змушує залишатись нацією-дитиною, яка відмахується від найголовнішої місії – побудови держави, залишаючи за собою можливість нічого не вирішувати, відмахуватись, що все одно не вийде і політика це тільки бруд. А нас продовжують годувати через інформпростір політтехнологами.
Беззаперечно – українці досі не мають культури політичного спілкування. Вона відсутня майже повністю на всіх ланках. Обговорення цін чи соціальних подачок у перемішку з витратами якогось політика і обміном образ – не про це. Але ж ви пам'ятаєте? Що табу – це головна площина неврозу за Фройдом. І нам потрібно лікувати свою інфантильність, навчанням у прийнятті відповідальності.
Стосується кожного: Чи є в Україні прозора правоохоронна система: приклад Одеси