Лукашенко помітно активізувався і вперше заговорив вже не відмовками, а прямими погрозами на адресу України. Ймовірно, простору для маневру у Лукашенка залишається все менше, тож він усвідомлює, що Кремль буде його тримати, допоки він приносить бодай якусь користь. 24 канал проаналізував, що могло коїтися за завісою таємних переговорів Шойгу та Лукашенка.

Дивіться також У Лукашенка все дуже погано: політехнолог допускає російське вторгнення в Білорусь

Сєргєй Шойгу відвідав Мінськ одразу після провальної зустрічі в межах ОДКБ. Фактично, Шойгу приїхав до єдиного реального союзника, який залишився в Росії.

Російські бомбардувальники продовжують обстріли України з території Білорусі, а російська армія використовує місцеві полігони для тренування мобілізованих. При цьому, Мінськ всіляко допомагає росіянам із матеріальним забезпеченням, тож питання цих постачань також підіймалося під час зустрічі.


Полігон в Білорусі для підготовки російських військ / Фото ГУР Міноборони України

Сам Лукашенко прямо говорить, що навчання російських військових разом з білоруськими призводить до того, що вони навчилися працювати "як єдине угруповання, як єдина армія" і погодився робити все необхідне згідно "реальної угоди".

Лукашенко тут згадує угоду про так звану "Союзну державу", і певні зміни до цього документу також були внесені під час візиту Шойгу. Чи мається на увазі пряме об'єднання армій – невідомо.

Угода передбачає порядок управління спільним угрупованням у воєнний час, а також взаємодію збройних сил обох країн у мирний час. Поки що з точки зору ситуації в Білорусі він може трактуватися не зовсім як воєнний час, принаймні на думку Лукашенка, Шойгу або Путіна,
– зазначив голова Об'єднаного перехідного комітету Білорусі Павло Латушко в коментарі 24 каналу.

Швидше за все, Лукашенко концентрується саме на постачаннях військової техніки та використання білоруської території для навчань, адже прямого залучення у війну армії Білорусі він до цього всіляко уникав.

Ба більше, за повідомленнями моніторингових груп, на території Білорусі наразі недостатньо російських військ, щоб здійснити повторний наступ на Київ або інші українські міста та села.

Участь білоруської армії не обговорюють вже давно. Ми не бачимо концентрації військ Білорусі на південному напрямку, тобто на півночі України. Ми не бачимо підготовки або навчань для майбутньої атаки. Всі публічні дії, які проводить Білорусь направлені на захист території, тобто вони абсолютно серйозно вважають, що Україна або білоруські добровольці перейдуть кордон та підуть в атаку,
– заявив керівник проєкту "Беларускі Гаюн" Антон Мотолько 24 каналу.

У Лукашенка зараз є два залізобетонних аргументи проти використання білоруських військ у війні з Україною. По-перше, невідомо як себе поведе генералітет і військові, адже на відміну від російських мобіків з далекого Сходу, білоруси здатні відкрити інтернет та подивитися, що саме на них чекатиме в Україні.

По-друге, якщо навіть уявити, що білоруська армія самовіддано піде на смерть, а генерали не збунтуються, після того, як ці війська будуть перемелені в Україні, а частково навіть завербовані різними російськими добробатами та ПВК, Лукашенко втратить свій останній козир.

Не слід втішати себе ілюзіями, що Лукашенко є якимось гарантом безпеки України, який стримує білоруську армію. Якщо він і намагається не допустити участь армії Білорусі у війні, то лише через те, що він розуміє до яких наслідків це може привести всередині Білорусі: для нього, його безпеки та безпеки його сім’ї,
– наголошує Антон Мотолько.

Сьогодні Лукашенко потрібен Кремлю як фігура, яка наділена серйозною легітимністю в Білорусі, і мова тут не про простий народ, який здебільшого диктатора ненавидить. Його треба зберегти, аби мати контроль над номенклатурою та усією вертикаллю влади.


Зустріч Шойгу з Лукашенко та Хреніним / Фото білоруських ЗМІ

Всі процеси в країні зараз зав'язані саме на Лукашенку. Якщо він втратить армію, яка сьогодні фактично захищає лише його, у Кремля не залишиться жодного аргументу проти, щоб прибрати Лукашенка та поставити на його місце будь-якого корумпованого чиновника з нижчої ланки влади.

Після фізичної смерті або зникнення білоруського диктатора, Росія зможе навіть оголосити офіційну окупацію Білорусі, прикрившись угодою про "Союзну державу". Враховуючи, що РФ має там власні військові бази та кілька десятків тисяч військових, влаштувати це буде легко.

Хаос, який зараз панує в ОДКБ є прямим показником провальної війни Росії проти України й тією проблемою, якої Кремль точно не очікував. Омріяна "зона впливу" Росії швидкими темпами скоротилася до однієї Білорусі, і Лукашенко від цього програє найбільше.

Білоруський диктатор, можливо, вважав, що в разі, якщо ОДКБ діятиме по аналогії з НАТО, тобто всі учасники цієї організації долучаться до авантюри Кремля, у майбутньому, відповідальність за цю війну також вдасться "розмазати" по всіх.

Річ у тім, що в своїй риториці Білорусь та Росія воюють не проти України, а проти всього НАТО. І якби до війни долучилися всі, або принаймні деякі члени ОДКБ, війну проти України вони б могли презентувати як боротьбу двох військово-політичних блоків. Таким чином, відповідальність вже була б не персональною, де зараз є Путін і Лукашенко.

Таким чином, Лукашенко міг би спробувати відбілитися від надання своєї території для атаки на Київ на початку вторгнення. Російські війська здійснили тоді сотні воєнних злочинів, і частина цієї відповідальності лежить на самому білоруському диктаторі. Але якби їм вдалося залучити ОДКБ, Лукашенко б прямо заявляв, що він тут ні до чого, а його дії були зумовленні виконанням певних угод в рамках ОДКБ.

Владімір Путін і Сєргєй Шойгу розуміють, що Алєксандр Лукашенко зараз єдиний реальний союзник Росії. Вони також усвідомлюють, що за першої ж можливості, білоруський диктатор готовий відмовитися від цього союзництва, тож їм усіма силами треба відрізати Лукашенку шляхи відступу.

Нещодавно за доволі дивних обставин помер голова МЗС Білорусі Владімір Макей. Чимало експертів стверджують, що Макей був ледь не другою людиною у державі та відповідав за налагодження відносин із Заходом.

Водночас помилково вважати Макея ліберальним або прозахідним чиновником. Не слід забувати його досвід роботи у КДБ, в адміністрації президента. Макей був повністю підконтрольною Лукашенко фігурою та підтримував усі проросійські інтереси, які не суперечили інтересам самого Лукашенка,
– зауважує Антон Мотолько.

Наразі достеменно невідомо, як саме помер голова білоруського МЗС. Цим питанням обіцяють зайнятися розслідувачі Bellingcat, щоб встановити чи причетні росіяни до смерті міністра. Але так чи інакше, смерть Макея дуже сильно переплітається з різкою зміною риторики Алєксандра Лукашенка.

Вже через 2 дні після цього помирає Владімір Макей, можливо, єдина людина, яка обережно контролювала процес інтеграції Білорусі з Росією. Приблизно через тиждень після цього, з метою закріплення результату, до Мінська приїздить Шойгу. Візит Шойгу мав на меті показати Лукашенку, що йому вже нема куди подітися, тож для нього єдиний шлях – йти на повну інтеграцію з Росією.

Глави міноборони Росії та Білорусі підписали протокол про внесення змін до угоди про "Союзну державу" саме у військовій галузі. Після підписання, Шойгу навіть окремо наголосив на "рішучості Білорусі в готовності спільно забезпечити військову безпеку Союзної держави".


Шойгу та Хренін підписують зміни до угоди про "Союзну державу" / БЕЛта

Втім, швидше за все, Шойгу зацікавлений у тому, щоб вимести всі запаси військової техніки та зброї, яка залишається на білоруських складах. Гострої нестачі людей в російській армії наразі немає, усі дірки вони затикають мобілізованими або звільненими в'язнями. Натомість Росія відчуває справжній голод в озброєнні, а Білорусь стала головним постачальником зброї для Росії, тож цей ланцюжок постачань треба закріпити та навіть збільшити.

Важливо, що спочатку Шойгу зустрічався з Лукашенком віч-на-віч. Згодом був розширений склад. Я так розумію, що Шойгу передав щось конфіденційне Лукашенку особисто від Путіна, без свідків,
– стверджує Павло Латушко.

Алєксандр Лукашенко сьогодні втрачає останні можливості для маневру – чим більше подібних угод він підписує, тим менше влади він залишає за собою. Коли в Лукашенка остаточно закінчаться будь-які ходи, Кремль його з легкістю прибере, а саму Білорусь оголосить новим суб'єктом Російської Федерації.

У Москви вже є великий досвід з приєднання територій без згоди населення. А з угодою про "Союзну державу" цей процес навіть набуває певної легітимності, принаймні, в очах росіян та певної частини населення Білорусі.