Як змінити ставлення до професії серед українців та зупинити відтік кадрів – розповіла в інтерв’ю сайту 24 каналу радник міністра освіти і науки України, бізнес-леді Голда Виноградська.
Щеплення складнощами
У 2018 році Україна на кілька позицій піднялась в рейтингу легкості ведення бізнесу Doing Business, але бізнесмени нарікають, що працювати стало важче…
Зміни на краще повільно, але відбуваються. Приміром, можна подавати звітність в електронному вигляді й не стояти в чергах, з’явилась можливість не лише брати участь в тендерах, а й вигравати їх, є чимало грантових програм тощо. Проте посилилась конкуренція та погіршилась купівельна спроможність населення.
Загалом, є люди ліниві, які завжди скажуть, що вести бізнес в Україні неможливо, а є ті, хто бере і працює. Хоч у нас значно важче вести бізнес, ніж в багатьох інших країнах. Щоправда, на бізнесменів це діє як щеплення від складнощів: коли людина бачить, що відступати немає куди і потрібно займатись тим, що найкраще вмієш.
Хто така Голда Виноградська? Радник Міністра освіти і науки. Голова Національного галузевого партнерства в легкій промисловості Fashion Globus Ukraine, громадський діяч. Засновник бренда GOLDA, автор книги "Українська принцеса, чи Мрії посла України"
Підтримку з боку держави відчуваєте?
Про підтримку як таку не йдеться. Особливо в порівнянні з іншими країнами. В рамках роботи нашої бізнес-асоціації Fashion Globus Ukraine ми часто їздимо за кордон, спілкуємось з колегами й вивчаємо досвід роботи цих країн. Тому я добре бачу наскільки серйозно та ж Туреччина, Франція чи Китай підтримують свою легку промисловість. Приміром, вони повертають половину витрат, які стосуються участі в міжнародних виставках та інших заходах. А в нас навіть ставлення до легкої промисловості, як до галузі, зневажливе.
Україні потрібно активніше популяризувати свою легку промисловість у світі
Але ж ми постійно від чиновників чуємо про підтримку українського виробника?
В Міністерстві економіки ніби є департамент, який цей напрямок мав би курувати, але на практиці ми не бачимо результатів його роботи. Там українську легку промисловість чомусь віднесли до креативної індустрії, але ж це кардинально різні галузі! Коли ми на запрошення міністерства економіки прибули на стратегічну сесію, то з’ясувалось, що на неї також приїхали поети, режисери... Я ще розумію, коли дизайнерів відносять до представників креативної індустрії, але ж не представників легкої промисловості. В міністерстві вважають – буде дуже погано, якщо Україна перетвориться на країну, яка обшиває весь світ. Але ж Китай з цього починав! Зараз у них мінімальна зарплата 900 доларів.
Наразі багато європейських країн все ж працюють з українськими підприємствами на давальницьких умовах. Вони дуже задоволені такою співпрацею: у нас хороші фахівці, якісне обладнання і ментально ми ближчі. Тут немає нічого поганого. Півмільйона українців працює в цій галузі.
Читайте також: Легка промисловість України: бути чи не бути
В пошуку кваліфікованих кадрів
Чимало відомих брендів відшиваються в Україні, а продаються за кордоном. Натомість до нас завозять одяг цих самих торгових марок, але пошитий в тому ж Китаї, який значно гіршої якості. Чому так відбувається?
Ми не можемо наказати компаніям залишати частину одягу тут. Це їх бізнес. Вони самостійно вирішують, де відшивати одяг і де реалізувати. Мені дуже приємно казати, що нарікань з боку компаній, які співпрацюють з українськими підприємствами по давальницькій схемі – немає. Проте в Україні повинні бути стандарти, які б не дозволяли продавати лахміття, але їх немає.
Якби у нас була стратегія інвестиційної допомоги галузі, країна значно швидше б розвивалась. Також необхідно створювати спільні з іноземцями підприємства. Приміром, найближчим часом плануємо відкривати гуртовий магазин у Польщі, але мені вже зараз кажуть – значно вигідніше було створили українсько-польську компанію. Як не прикро, але українську продукцію не особливо знають у світі, тому попит на неї залишає бажати кращого.
Але ж Україна популяризує свою продукцію за кордоном?
Здебільшого, ми знані вишиванками. Деякі українські дизайнери на різних заходах демонструють свої витвори – це добре. Щоправда, не багато українських виробників повсякденного одягу відомі в світі. Ми, створюючи експортну платформу, намагаємось їх просувати.
Часто українські бізнесмени скаржаться на відсутність добре підготовлених кадрів…
Особливо болюче це питання для західних та центральних областей України. Деякі бізнесмени вже переносять виробництво за кордон, бо тут немає кому працювати.
Читайте також: Трудова міграція: в Україні збільшується відтік кадрів
Виходить, досвідчені кадри пішли на пенсію, а молодих не виховали?
Вони вивчились і поїхали працювати за кордон. Так відбувається через відсутність закону, який би зобов’язав студента, після закінчення навчання, відпрацьовувати на користь держави або повертати витрачені на його підготовку гроші.
До речі, навчання одного студента в системі профтехосвіти коштує Україні приблизно 20 тисяч гривень в місяць. Не важко порахувати в яку суму обходиться державі навчання одного фахівця протягом кількох років.
Через брак кадрів бізнесмени змушені переносити виробництво за кордон
Вивчити професіонала
Побутує думка, що наша профтехосвіта дещо застаріла…
У нас не все так погано, як здається. Приміром, два роки тому було запроваджено програму закупівлі сучасного обладнання для училищ, де готують аграріїв, швачок, будівельників. Багато керівників училищ намагаються працювати, щось робити в межах своїх можливостей. Щороку, ми як роботодавці, проводимо конкурс "Прорив легкої промисловості України", який відбувається за підтримки мерів українських міст. В рамках конкурсу проходять семінари для викладачів, куди запрошуємо цікавих спікерів-практиків, які безкоштовно діляться з викладачами своїми знаннями.
На жаль, в нашому суспільстві мало хто займається популяризацією робітничих професій. Хоч рівень зарплат таких працівників значно вищий за юристів чи економістів. Зараз слюсар може отримувати понад тисячу доларів, а юристи 10 тисяч гривень. А все через те, що робітників дефіцит, а, скажімо так, керівників чи менеджерів профіцит.
Читайте також: Чим європейська освіта відрізняється від української
Що потрібно зробити, аби після закінчення коледжу на ринок праці виходила не просто людина з дипломом, а кваліфікований професіонал?
Потрібно чітко усвідомлювати, що після закінчення училища на ринок виходять фахівці, які можуть йти працювати. Натомість коледжі випускають фахівців з управління, які не дуже вміють щось робити руками. Образно кажучи, училища готують працівників, а коледжі – керівників. Постає питання: скільки нам потрібно одних, а скільки інших? Водночас, у нас значно більше коледжів ніж училищ, як наслідок багато фахівців, яких навчають керувати, й мало тих, хто вміє працювати. Це безглуздо. Проблему потрібно вирішувати, але це не може зробити одне Міністерство освіти і науки. Необхідна консолідація з іншими міністерствам, профільним парламентським комітетом, чого немає.
Але ж ми часто чуємо про те, що створюються робочі групи, куди входять представники різних міністерств, депутати, громадські діячі…
Наведу приклад, який дуже добре характеризує ситуацію. Нещодавно роботодавцями галузі разом з МОН України проводився Всеукраїнський конкурс професійної майстерності WorldSkills Ukraine. Але зацікавленості до нього з боку урядовців, депутатів ми не побачили. Власне, ніхто з них навіть не завітав і не підтримав захід. Як наслідок, діти залишаються віч-на-віч зі своїми проблемами, власне як і роботодавці.
Можливо, виправити цю ситуацію змогло б запровадження дуальної освіти?
Дуальна система навчання передбачає, що роботодавці мають витрачати свій час і можливості на навчання конкретної дитини, щоб потім після завершення навчання вона прийшла в цю компанію працювати. Натомість, у нас виходить, що діти навчаються і виїжджають з країни. Ситуацію міг би виправити закон, який би захистив права роботодавців, надав стимулу для співпраці із системою освіти. Але, на жаль, Закон про професійну освіту переписується втретє і невідомо коли буде створений цей діючий інструмент, якого так чекає суспільство…