Економіка змін: чому Грузія – це Україна за декілька років

Ми звикли сприймати Грузію мало не як еталон успішних реформ, що може бути взірцем для України. Ефективне подолання корупції, оптимізація державного управління, дерегуляція економіки та наповнення державного бюджету – те, в чому кавказька держава суттєво перевершила сусідів на пострадянському простору. Проте, придивившись ближче до сьогоднішньої ситуації в Грузії, можна констатувати, що наші країни різняться дедалі менше. Яскравим свідченням цьому стала співпраця з Європейським Союзом після впровадження зони вільної торгівлі.

Чому Грузії поки що не вдалося

Із 2004 року Грузія піднялась із 133 на 48 місце за рівнем несприйняття корупції в рейтингу Transparency International. Тут стало легше вести бізнес – 26 позиція в рейтингу Doing Business у 2016 році. Валовий внутрішній продукт зростає з 2009 року й зараз становить 3743 долари США на кожного мешканця (в Україні – 2005 доларів). Проте за показником ВВП на одного мешканця з розрахунку паритету купівельної спроможності Грузія стоїть не набагато вище за корумповану Україну – 9162 долари проти наших 8665. Грузинський ларі, як і українська гривня, зазнав девальвації 2014-2015 років. Попри економічне зростання, Грузії ще далеко до того, щоб подолати бідність.

ВВП на душу населення у Грузії та Україні (за теперішнім курсом у доларах США), 2009-2015 рр. (дані Geostat і Держкомстат України)

Однією з головних причин цього є велика кількість кредитів, узятих для втримання економіки та проведення якісних перетворень у міжнародних фінансових інституцій. Зовнішній борг Грузії становить 15 мільярдів доларів (український – 117 мільярдів), і на його повернення йде значна частина доходів. Україна, чий ВВП не росте, вимушена розраховуватись за старі борги, роблячи нові.

Інша причина – неефективність грузинської економіки. Грузія – промислово-аграрна країна, що постачає закордон здебільшого сировину (нафтопродукти, залізну руду, феросплави, кольорові метали, мінеральні добрива), продукти харчування і напої (горіхи, фрукти, вино та мінеральні води). Готової продукції – деталей машинобудування та одягу – експортується поки що небагато, а саме вони дають змогу заробити більше й показати динамічніше зростання економіки.

Звісно, коштів для створення комплексу переробної промисловості ані на початку незалежності, ані після Революції троянд 2003 року, ані після війни 2008 року у країни не було. Проте за часів Саакашвілі держава спробувала створити якнайкращі умови для залучення іноземних інвестицій. Інвестори радше приходять туди, де закон оберігає їх від недобросовісної конкуренції, а чиновники не вимагають хабарів за вдале проходження ліцензування. У Грузії змінили склад правоохоронних органів, оголосили тотальну війну корупції та скасували абсолютну більшість дозвільних документів і ліцензій, значно спростивши реєстрацію та ведення бізнесу.

Третя причина гальмування економічного, як і політичного розвитку Грузії – напружені стосунки з Росією.

До Революції троянд і початку масштабних реформ на російський ринок офіційно ішло близько 20% грузинського експорту, а російські товари становили 13-15 відсотків імпорту. Ще більшими були обсяги нелегальної торгівлі; чимало грузинських громадян їздили на роботу до Росії. У середині минулого десятиліття майже половини іноземних інвестицій приходило до Грузії з Росії, а найбагатші бізнесмени, такі як Бадрі Патаркацишвілі, заробили свої статки саме там. За таких умов зміна політичного курсу, розрив дипломатичних відносин і транспортного сполучення з Росією після війни 2008 року були великим ударом по грузинській економіці, що, наклавшись на наслідки світової фінансової кризи, мало не поховав надію на сталий розвиток країни.

Асоціація по-грузинськи

Як і Україна, Грузія протягом понад десятиліття декларувала безальтернативність європейського курсу розвитку. Проте для кавказької країни, яка пішла шляхом боротьби з корупцією та раніше за нас обпеклася збройним протистоянням із Росією, цей вибір видавався природним. Розпочавши домовленості щодо Угоди про асоціацію на рік пізніше, Тбілісі спромігся обігнати Київ. Експерт інформаційної платформи Europe for Georgiа Зураб Модебадзе пояснює це тим, що Грузія мала кращі передумови: сильну вертикаль влади, успішні базові реформи в управлінні та дерегуляції ведення бізнесу, проведені інституційні та законодавчі зміни для фактичного використання переваг ЗВТ. Тимчасове застосування зони вільної торгівлі між Грузією та ЄС розпочалося з 1 вересня 2014 року, а 1 червня 2016-го угода остаточно набула чинності.

Винороб із села Чардахі Яго Бітарішвілі, який уже майже десять років продає своє вино "Чінурі" до країн Євросоюзу, каже, що такі бізнесмени, як він, навряд чи відчують ефект запровадження ЗВТ.

Навантаження на грузинських підприємців зникло що 2007 року, коли було скасовано більшість податків і ліцензій. Тепер у нас майже немає регулювання, зокрема у сфері виноробства. Тому скасування мит для продажу товарів до ЄС ми навряд чи відчуємо. Але це важливо для європейських імпортерів і покупців, які платитимуть менше,
– каже винороб.

Грузія отримала змогу вільно продавати на Захід без оподаткування майже 9600 видів товарів, каже Зураб Модебадзе. Більшість – продукти харчування. Дотепер до Європи здебільшого експортували промислову продукцію: нафтопродукти, деталі для машинобудування, феросплави, мідь та алюміній. Для країни, більше половини населення якої зайнято в аграрному секторі, скасування мит на продукти харчування – дуже важлива зміна. Особливо після втрати російського ринку, на який грузинські вина, мінеральні води та фрукти зараз поступово повертаються після кількарічної відсутності.

Експертна група з ЄС, що досліджує перспективи грузинської економіки, прогнозувала зростання грузинського національного доходу в короткостроковій перспективі на 1,7%, у довгостроковій – на 4,3%. Також має вирівнятись баланс експорту-імпорту, сальдо якого зараз є негативним. Зрештою, приведення грузинської продукції до стандартів ЄС означатиме можливість її доступу на будь-які ринки світу, адже вимоги в Євросоюзі – одні з найвищих у світі.

Проте майже два роки дії ЗВТ продемонстрували, що експерти не врахували певні національні особливості.

Зона вимушеної торгівлі

Зураб Модебадзе наголошує, що експорт товарів із Грузії до ЄС незмінно зростає з 2012 року, як зростав і до кризи 2009-го. Це, на його думку, ще один доказ слушності європейського політичного вибору та видимої вигоди від впровадження ЗВТ.

Проте експерт визнає, що головного завдання – економічної переорієнтації фермерських господарств – Угода про асоціацію сама по собі не вирішила. Більшість людей, зайнятих в аграрному секторі, досі працюють на експорт до Росії або плекають надію на швидке потепління стосунків із Москвою. Зростання експорту на Захід зумовлене зростанням обсягів виробництва тих підприємств, які й раніше продавали свою продукцію до Європи: машинобудівних, нафтопромислових та металургійних.

Читайте також: Як ЄС допоможе невеликому українському бізнесу

Грузинські аграрії шукають ніші на європейських ринках. Нам виділили безмитні квоти на постачання тих продуктів, яких мало в ЄС: чорниця, мед, горіхи, деякі овочі та фрукти тощо. Але жодна з цих квот не використана повністю. Є й не використані взагалі,
– говорить Модебадзе.

Головною проблемою він називає не брак партнерів і покупців у ЄС, а невідповідність товарів європейським стандартам і, що головне, ментальну неготовність торгувати з Заходом. Поки що мізерна кількість виробництв у Грузії відповідає всім європейським вимогам, певна кількість перебуває в процесі переходу, ще деякі шукають кошти, щоб це зробити. Але більшість просто не розуміє, навіщо їм Захід зі своїми суворими вимогами.

Ми ледь не щодня проводимо презентації для підприємців. Чимало просто встають і кажуть, що не хочуть нас слухати, "брате, навіщо мені ЄС, якщо я можу навантажити КаМАЗ яблуками й відвезти його через гори до Росії?". Щоправда, є й такі, що пишаються фактом торгівлі з Європою: мовляв, це статусно, круто – працювати на найбагатшому ринку світу,
– додав Модебадзе.

Такі настрої штовхають Грузію в бік Росії – як у політичній, так і в економічній площині, каже експерт. Грузинське суспільство швидко забуло агресію 2008 року, йому зрозуміліший формат відносин, що практикується в Росії. Те саме, попереджає Модебадзе, може статися в Україні: "Наші країни поки що не дуже хочуть бути європейськими".

Натомість Яго Бітарішвілі продавати вино росіянам не планує. Не тому, що Росія напала на Грузію 2008 року. Просто в Росії працювати складно – бюрократія, маса дозволів і регуляцій, корупція. Торгівля з ЄС йому симпатичніша.

Навіть якби угода про асоціацію з ЄС завдавала мені шкоди, я все одно висловлювався б на її підтримку. Адже це найкращий варіант серед усіх можливих – і в плані стандартів, і в плані свободи. І ми повинні йти до кращого. Коли ти любиш свою справу, ти бажаєш робити її за найвищими стандартами й без будь-яких вимог,
– говорить винороб.

І для Грузії, і для України ЗВТ з Євросоюзом має поки що радше символічний, а не практичний характер. По двох роках після підписання угоди обидві країни говорять про цінності та сподівання, а не конкретні здобутки. Україні, що почала економічну інтеграцію в Європу пізніше за Грузію, є сенс уважно аналізувати приклад кавказької країни. Нинішня Грузія – це приклад того, як політичний популізм і відсутність бажання доводити справу до кінця можуть поставити під сумнів найуспішніші реформи. Україна навіть за умови успішних економічних реформ ризикує повторити її долю, якщо не матиме стратегії й тактики розвитку торгівлі з Європою та не докладатиме до цього більших зусиль.

Читайте також: Чи реально збільшити український експорт в ЄС: шанси і перспективи