Чому за всю історію Північноатлантичного альянсу жодна країна не покинула лави цієї організації? Відповідь проста – колективна оборона. Вона дає гарнатії безпеки кожній країні, яка стає під "парасольку" Альянсу.
Читайте також: Фактор безпеки. Чи здатне українське військо стати в один ряд із збройними силами НАТО
П'ята стаття Вашингтоньсокого договору 1949 року про стоврення НАТО надійно захищає коло свої учасників.
Стаття 5 є наріжним каменем для Альянсу. Якщо зміст статті перефразувати, то він звучатиме, як "один за всіх, всі за одного",
– зазначила директорка Центру інформації та документації НАТО в Україні Барбора Маронкова.
Після 11 вересня 2001 року світ зміниться назавжди. Тоді смертники терористицної організації "Аль-Каїда" на захоплених літаках атакували вежі всесвітнього торгівельного центру у Нью-Йорку та будівлю Пентагону у Вашингтоні. Вже наступного дня, 12 вересня 2001 року, НАТО вперше в своїй історії застосувала п'яту статтю договору про колективну оборону.
Джордж Робертсон, тодішній Генсек НАТО, вийшов до преси досить збентежений. Протягом доби він провів колосальну роботу, аби задіяти головну статтю не проти окремої держави чи групи країн, а проти терористичної організації. За короткий час він провів нервові перемовини з президентами, прем'єрами та навіть з усім складом уряду однієї з країн. Але рішення було схвалено. Світ побачив солідарність країн НАТО.
Збройний напад на одну чи більше країн Альянсу, у Європі чи Північній америці, вважається нападом на всіх його сленів
– заявив тоді Джордж Робертсон, Генеральний секретар НАТО (1999 – 2004 роки).
Як п'ята стаття впливає на глобальну безпеку та що таке солідарність НАТО – дивіться у програмі.