Швидкості зростали, автомобільні траси їм уже не підходили, тож наступні досягнення встановлювали на солоному озері Баскунчак. Справжньою сенсацією мав стати "Хаді-7". Після укомплектації боліда газотурбінним двигуном від гелікоптера він мав усі шанси показати на спідометрі 400 км/год.
На жаль, на озері почали добувати сіль, тож їздити там було неможливо. Харків’янину нічого не залишалось, як перейти на трасу і встановити рекорд прискорення. На дистанції один кілометр з місця 55-річний Володимир Нікітін розігнався до 320 км/год. Звісно, непогано, але команда знала, що "Хаді-7" міг показати більше.
Навесні 1968 року харків’янин зі своїми студентами затіяв грандіозний проект — суперболід "Хаді-9", який мав розганятися до 1200 км/год, тобто до надзвукової швидкості. І знову проблема – де ж тестувати? Про автомобіль дізнались американці й запросили Нікітіна до США позмагатися з їхніми моделями на озері Бонневіль.
Та радянські конструктори не наважилися поїхати до ворожої країни та ще й чужим коштом. Так і не відомо, якої швидкості досягнув би "Хаді-9", але інженери запевняли, що — 700, а то й 800 кілометрів на годину з нього точно можна було витиснути.
2010 року учні Нікітіна таки встановили свій рекорд. Щоправда, не зі швидкості, а з енергоефективності. Модель "Хаді-34" проїхала 570 кілометрів, а це відстань від Києва до Львова, — лише на одному літрі пального.
Одне з найвідоміших творінь Нікітіна — "Харків-5", на якому вперше в Радянському Союзі вдалося досягти швидкості 200 км/год. Та конструктор знав, що справжні рекорди ще попереду.
Секретною зброєю став перероблений двигун з автомобіля "Победа", який Нікітін обладнав наддувом. Тоді об’єм двигуна зменшився на півлітра, зате потужність зросла аж у 4 рази, так що на звичайній трасі Сімферополь-Джанкой автомобіль, що дістав назву "Хаді-6", промчався зі швидкістю 282 км/год. Цей рекорд протримався 10 років.
Читайте більше про українців, якими варто пишатися, у спецпроекті "Гордий бути українським".