Катерина – програміст. Спочатку вона планувала вирушити до безпечнішої країни зі своїми друзями, але коли спалахнула війна, плани пішли догори дригом. Так сталося, що вся її сім’я залишилася в Україні, а Катерина приїхала до Молдови одна.

Читайте також "Не могла ані спати, ані їсти": як війна мобілізувала "Жіночий ветеранський рух"

"До від’їзду я готувалась від початку війни. Першого дня, коли прогриміли вибухи, не було розуміння, що робити. Я не могла зібратися. Розуміла, що єдиний вихід — кудись поїхати, працювати, допомагати. Мені зателефонувала мама і сказала, що моя тітка завтра рано-вранці виїжджатиме до Молдови. Я сказала, що також їду. Ось так я й поїхала", – розповідає Катерина.

Більшість знайомих та друзів Катерини, які поїхали з України, не залишилися у Молдові. Але Катерина вирішила зупинитися тут, хоча друзі вмовляли її виїхати до іншої країни. Перша причина – прострочений паспорт. Але це не було перешкодою для в’їзду в Молдову і можливості там залишитись. Влада видала закон, що дозволяє українцям в’їжджати в нашу країну за будь-яким посвідченням особи. Через деякий час Катерина зрозуміла, що почувається тут у безпеці. Більше того, Кишинів здається дуже знайомим та схожим на Одесу.

"Гуляючи вуличками, вони мені здаються рідними. Дуже багато чого нагадує про рідний дім. Дуже багато схожих місць, навіть у деяких моментах схожа архітектура", – вважає вона.

Катерина з Одеси / Фото Diez.md

Від минулого життя у Катерини залишилася лише робота. Все інше для неї нове: будинок, де вона живе, люди, які її оточують. Проте Катерина каже, що почувається тут добре і дуже вдячна молдованам за допомогу, яку вони надають українцям.

"Щодо людей, то я позитивно шокована. Я не думала, що тут такі добрі та гостинні люди. Для мене було дисонансом те, що відбувалося у перші два тижні. Запитувала себе, а чи справді так буває? І допоможуть, і довезуть безкоштовно, дають sim-карти, їжу і житло. Мені здавалося, що це мабуть якась утопія. Що так не буває. Я не втомлюся повторювати, наскільки я вдячна. Це була одна з причин, чому я лишилася і не поїхала далі. Не було мети приїхати до Молдови, а тут виявилося, що ця країна стала для мене другою домівкою", – розповыдаэ вона.

Друга сім’я Катерини

Катерина ніколи раніше не була у Молдові. З інформацією їй допоміг старий знайомий, і щойно вона приїхала на митницю, для неї знайшли три машини, які були готові безкоштовно привезти дівчину у Кишинів. Дорогою до столиці вона дізналася, що вдалося знайти сім’ю, яка її прийме.

Наразі Катерина живе з Валерією, 18-річною дівчиною, яка вирішила разом із сім’єю допомогти біженцям з України / Фото Diez.md

"На другий день війни батько запитав мене, чи не хочу я взяти до себе одного або кількох біженців, тому що я живу сама в квартирі і маю вільну кімнату. І, звісно, ​​я погодилась", – каже Валерія.

Валерія зазначає, що бажання її сім’ї допомогти біженцям — це базові людські цінності, які мають бути у кожного: "Ми хотіли виявити солідарність з людьми звідти, бо ми не знаємо, коли самі можемо опинитися у схожій ситуації. Говоримо, що наша країна бідна, але загалом ми гостинні і хочемо допомогти тим, хто перебуває в кризовому становищі. Добро все одно повертається".

Спочатку вони вирушили до кишинівського центру розподілу біженців Moldexpo. Там познайомилися з матір’ю з двома дітьми, яких прийняли до свого дому на три дні. Пізніше сім’я переїхала до Німеччини. Після цього через групи у Facebook батько Валерії знайшов Катерину.

Ми добре потоваришували. У нас спільні інтереси, ми розповідаємо свої історії зі школи, з дитинства. Обговорюємо різні соціальні та політичні питання,
– каже Валерія.

Для Катерини Валерія та її батьки стали другою родиною: "Батькам завжди говорила, що хочу братика чи сестричку. Я росла однією дитиною у сім’ї. Мені здається, що в мене зараз з’явилася молодша сестричка. Я дуже вдячна Валерії та її сім’ї за те, що вони дали притулок. Зараз вони стали другою сім’єю. Минулого тижня ми їздили в село до бабусі Валерії. Це було дуже по-домашньому. Я казала, що соромлюсь, бо я чужа людина. А Валерія сказала, що для них я вже не чужа".

Катерина цікавиться нашою культурою. Вона дізналася про історію Мерцішора, коли отримала прикрасу у подарунок, і намагається вивчити з Валерією румунські слова. Майбутнє для неї невизначене, але дівчина сподівається, що все налагодиться, і вона зможе повернутися додому якнайшвидше.

Навіть не знаю, що буде завтра. Складно планувати, але я дуже хочу додому, сильно за всім сумую. Хочу обійняти та зацілувати свою кішку,
– каже вона.

Допомога та солідарність через волонтерство

Допомога та солідарність молдован у цей період були різними. Одні приймали біженців у себе вдома, інші давали їжу, одяг чи гроші. Деякі молдовани, особливо молодь, стали волонтерами.

Теодора – учениця 12-го класу. Вона займається волонтерством із 13 років. Дівчина є Послом європейської молоді з літа 2020 року та просуває європейські цінності. Вона брала участь у різноманітних волонтерських заходах: від освіти до зміни клімату, а з початком війни у ​​сусідній державі, зосередила свою діяльність на волонтерській допомозі біженцям.

«Для мене війна розпочалася з моїм повноліттям. 24 лютого розпочалася війна, а 25 лютого мені виповнилося 18 років. Я одразу написала своїм українським родичам та друзям. У вересні я була у Києві за проектом Erasmus+ і встигла там завести багато друзів. Серце розривалося, коли я їм писала. Вони розповідали, що ховаються, їхні батьки воюють. Це боляче, і я намагалася допомогти їм чим могла».

З початку війни Теодора прийшла до центру розподілу біженців Moldexpo і стала волонтером. За весь цей час дівчина працювала волонтером у кількох точках Кишинева, та її основна діяльність зосереджена на складах.

"Я почала працювати волонтером на складі. Тут ми сортуємо допомогу від людей. У перші дні був величезний обсяг роботи. Я пам’ятаю, як прийшла додому ввечері, і у мене боліли м’язи. Наступного дня я ледве могла ходити. Коли я пробувала працювати волонтером з біженцями, мені було складніше, але адаптувалася. Мені було важко, бо я відчувала цей біль. Тяжко, коли до тебе підходить бабуся зі сльозами і каже “дякую”. Або коли бачиш, як люди тікають від війни, залишаючи там усе. Люди у стресі, і це складно, тому що ти не знаєш, що їм сказати", – каже Теодора.

Крім роботи волонтером у центрах, Теодора підтримує зв’язок із багатьма людьми телефоном чи онлайн. Вона намагається допомогти їм з інформацією про роботу, транспорт, житло, вступ до школи, курси румунської мови: "Багато українців запитували мене, де можна вивчити румунську. Одна жінка навіть попросила мене говорити з нею та її дочкою румунською. тому що вони хочуть її вивчити".

Теодора зізнається, що перші два тижні були найважчими, тому що вона приходила одразу після занять на Moldexpo і залишалася там допізна. Однак згодом сформувався більш стабільний графік, який дозволяє їй справлятися з усім.

"Я себе не примушувала, бо були волонтери, які в перші дні ночували у центрах для біженців, втомлювалися і потім не приходили. Важливо розрахувати свої сили. Навіть якщо ми маємо сильне бажання допомогти, важливо, щоб ми теж не страждали", – пояснює Теодора.

За цей період молдовани встигли мобілізуватися, кожен намагався допомогти. Теодора пояснює прояв солідарності тим, що ми є гостинними людьми і розуміємо, наскільки важлива ця допомога: "Працюючи волонтером для біженців, я не відчувала, що роблю щось надзвичайне. Це нормально".

Молдові також потрібна допомога

З початку війни практично всі громади, національні та міжнародні організації активно допомагали біженцям. Наприклад, Посли європейської молоді, які намагаються всіляко підтримувати своїх сусідів.

"Сприяння миру, правам людини, свободі, верховенству справедливості, демократії, солідарності — ось деякі з основних цінностей та цілей, якими керується Європейський Союз та ініціатива Посли європейської молоді у Молдові. Війна Росії проти України діаметрально протилежна цим цінностям. Ми бачимо, як порушуються основні права народу України та розуміємо, що маємо проявляти солідарність з українським народом. Маємо допомагати людям, які опинилися у складній життєвій ситуації через війну. Думаю, що спільні зусилля та співпраця необхідні для прогресу в наших суспільствах, бо разом ми сильніші!" – каже Даніел Биздига, координатор ініціативи Посли європейської молоді у Молдові.

Ініціатива включала онлайн-підтримку і розповсюдження інформації про те, що відбувається в Україні та реальну допомогу: волонтерство у центрах для біженців, надання продуктів харчування і засобів гігієни та відправлення гуманітарних вантажів в Україну.

Молдова набагато бідніша за інші європейські країни, і тут сильно відчувається хвиля біженців з України. Крім людської солідарності, нашій державі потрібні фінансові можливості. Цю економічну та матеріальну підтримку Молдова отримує від країн ЄС.

"Вплив на Республіку Молдова був важким. Йдеться про потік біженців. Для міжнародного співтовариства важливо підтримати Республіку Молдова у цій кризі, а також у довгостроковій перспективі. Європейський Союз надав значну підтримку через механізм цивільного захисту. 17 країн-членів ЄС надали Республіці Молдова допомогу у розмірі 14 мільйонів євро, і підтримка продовжується. Практично щодня нас інформують про доставку нової допомоги", – пояснює Яніс Мажейкс, голова Представництва ЄС у Республіці Молдова.

Допомога ЄС – це не лише забезпечення матеріальними речами, а й допомога людьми.

"У нас була угода з Frontex, агентством з управління кордонами ЄС, яке вже надіслало своїх співробітників до Молдови. Вони допомагають прикордонній поліції приймати біженців. Також діє Місія Європейського Союзу з прикордонної допомоги Республіці Молдова та Україні. Співробітники цієї місії також перебувають на кордоні та пропонують допомогу біженцям", – додав Мажейкс.

Посол ЄС у Молдові запевняє, що країна й надалі отримуватиме підтримку. "Ми також думаємо про довгострокову перспективу, бо йдеться не лише про поточну кризу біженців. Ми думаємо про те, як можемо вчасно допомогти Республіці Молдова підтримувати сталий розвиток та економіку", — підсумовує голова Представництва ЄС у Республіці Молдова.

Автор: Елена Баранов

Стаття опублікована румунською та російською мовами на Diez.md