Жінка розповіла багато цікавих, доти не відомих деталей. Як виявилося, "Джус" пішов із Повітряних сил у 2021 році, бо його багато що не влаштовувало. Утім, повномасштабна війна повернула його в лави авіаторів.

Дивіться також Повітряні сили розповіли про пілотів, які загинули в авіакатастрофі разом з "Джусом"

Чим займався Андрій Пільщиков у цивільному житті

Він разом із іншими хлопцями пішов у службу зайнятості, щоб стати на облік як безробітний. Кілька місяців "Джус" хотів відпочити, а потім влаштувався на роботу в Києві, "дуже хорошу", за словами мами. Це був концерн, підпорядкований Міністерству оборони.

Весь його досвід, який в нього був, не лише щодо авіації, а й щодо озброєння, він там (на новій роботі, – 24 Канал) дуже і дуже пригодився. Він там кілька місяців буквально попрацював. Але і там він був доречний і активний, вписався дуже добре в колектив. Він мріяв жити просто нормальним цивільним життям в Києві,
– розповіла мама.

"Ще той піарщик" і "дотягував моменти"

Утім, "Джус" підтримував зв’язок зі своєю бригадою. Він допомагав із документами, а також розвивав сувернірну продукцію та піарив військових, зокрема на 30-річчя незалежності України випустив футболки з літаками для бригади.

Пів Василькова, мабуть, ходить в таких футболках. Це теж комусь треба було зробити. Тобто він був ще той піарщик,
– згадує Лілія Авер’янова.

За її словами, в українській авіації до "Джуса" не було розуміння, що треба мати суверніри. А на Заході це дуже популярно серед пілотів: сувенірами обмінюються під час візитів закордонних делегацій.

Вони знімають з себе футболки, міняються, льотними куртками міняються. У них є різні-різні такі речі, сувеніри їхніх бригад. Шеврони — само собою. А вони, коли їздили за кордон, – мало кому спадало на думку, що треба ж мати при собі якісь сувеніри. І він за свої гроші це купляв,
– говорить жінка.

Вона вважає це важливою, хоч і дрібною, деталлю.

Дивіться також Позивний "Джус", бо брав участь у навчаннях у США: спогади про загиблого пілота

Як Андрій Пільщиков вирішив стати пілотом

Зараз різні згадки про нього. Я побачила, що він це казав зовсім інакше іншим людям, ніж мені. Комусь він сказав: "Я вже в п’ять років знав, що я буду літати". Я в п’ять років не знала, що він буде літати, чесне слово. Я не знала цього аж до того, поки він наважився вже подати документи до університету Повітряних сил,
– пригадує Лілія Авер’янова.

Майбутній "Джус" займався авіамоделюванням, стрибав із парашутами, вчився в цивільному авіаційному інституті. Але не говорив мамі про те, що хоче бути військовим льотчиком.

Він навіть поступав туди. Я ж думаю: "Яка ймовірність?" Хлопець з міста Харкова, зі звичайним здоров’ям – не таким, як треба для армії. І думала: "Багато іспитів, багато там всіляких проблем". Він приходить: "Мамо, того зрізали, цього зрізали; там по здоров’ю, там ще по чомусь". І приходить: "Я здав, я здав, я здав це". І так вийшло, що він пройшов,
– поділилася мама.

Вона каже: не забороняла синові вступ, адже ним не можна було сперечатися, тоді просто б утратила з ним контакт. Утім, як викладач університету, могла би вплинути на те, щоб Андрія "підрізали на якомусь іспиті". Але не вдалася до такого кроку.

За словами Лілії Авер’янової, підготувати курсанта дуже відповідально та дорого, тож і ставлення до молодих льотчиків має бути відповідним. А цього не було, тож "Джус" пішов із Повітряних сил і не повернувся б, якби не війна.

Дивіться також Андрій був так близько до своєї мрії, – Ігнат розповів щемливу історію дружби з "Джусом"

Запобіг другому Гостомелю

Нагадаємо, раніше мама “Джуса” розкрила деталі його ролі у перші дні війни. Аеродром у Василькові під Києвом, за її словами, не став другим Гостомелем саме завдяки “Джусу” та його побратимам.