"Було питання, чи я готовий? Була ствердна відповідь з мого боку"
Розкажіть про себе. Можете пригадати той день, коли вирішили йти на війну?
Громадянин України. Уродженець міста Києва. День, коли я вирішив піти на війну? Я не збирався йти на війну. Я пам'ятаю, коли поширювалася інформація про те, що, грубо кажучи, Україна втратила Крим через збройну агресію Російської Федерації. Я отримав інформацію про те, що підрозділи 95-ї бригади, в якій я колись проходив службу, підняли по бойовій готовності. Відповідно був зв'язок із командиром підрозділу, в якому я колись проходив службу.
Читайте Україна вшановує пам'ять кіборгів Донецького аеропорту
Було питання, чи я готовий? Була ствердна відповідь з мого боку. Це був початок березня, коли я прийшов до військкомату, отримав мобілізаційне розпорядження і наступного ранку вже поміж таких самих громадян України, які пам'ятають слова своєї присяги, вирушив до міста Житомир. Там я проходив строкову службу в лавах 95-ї аеромобільної, на той момент, бригади.
"Кіборги", лютий 2015 року, Донецька область / Фото Олександра Ратушняка
"У мене було особисте бажання – зробити свій внесок в оборону"
В одному з інтерв'ю ви говорили, що після місяця перебування у Пісках, просилися в аеропорт. Чому?
Тому що в той момент було відчуття, що я нічого не роблю і від мене нічого не залежить. Розумієте, коли відбуваються бойові дії, коли йде оборонний бій і ти перебуваєш не на передньому краї, а десь на другому, то присутнє таке відчуття, що хлопці працюють, виконують свій обов'язок, а ти якось відсиджуєшся в тилу. Це не по мені. Якщо воювати, то на повну, якщо працювати, то теж так. У мене було особисте бажання – зробити свій внесок в оборону як самого аеропорту, так і України.
Тарас Коваль / Фото Валентини Поліщук, сайт 24 каналу
Розкажіть про день, коли ви заїхали в аеропорт.
Скоріше, ніч. Це було пізно ввечері. Всі переміщення виконувалися в темну пору доби для того, щоб мати додаткове маскування. Як це відбувалося? Швидко, незрозуміло, голосно та під обстрілами. В принципі, як і відбувається під час бойових дій.
Чому стратегічно важливо було захищати Донецький аеропорт?
На мою суб'єктивну думку, захист Донецького аеропорту був необхідний на всі 100%. Тому що війна у своєму чистому вигляді – це мистецтво обману. Війна – це не тільки бій однієї групи проти іншої. Війна – це політика, це стратегія, спроби обдурити свого ворога. В будь-якому випадку, як на стратегічному, на тактичному та політичному рівнях оборона таких об'єктів як аеропорт є виправданою.
Донецький аеропорт / Фото Getty Images
В останню ніч перед ротацією ви вже не вірили, що виїдете. Про що розмовляли з побратимами тоді? Які у вас спогади з цієї ночі?
Складна ніч була. Були такі дурні думки про те, що можу вже не повернутися. Бо за весь той період був найінтенсивніший артилерійський обстріл. Сама будівля почала руйнуватися частково. Постійно відкладали час, коли вирушить колона до термінала, яка повинна доставити боєприпаси, провізію та воду для нової зміни і забрати стару зміну, в складі якої був я. Затримували через постійні артилерійські обстріли.
Був маршрут, за яким рухалася колона. Відповідно, ворог постійно тримав його під обстрілом. Відкладали старт, бо, на жаль, радянські БТР-80 мають досить тонку броню і навіть 120-міліметрові міномети можуть їх знищити. Було недоцільно знищувати техніку, боєприпаси та в першу чергу особовий склад, який керував цими бронетранспортерами.
Тарас Коваль у жовтні-листопаді 2014-го 10 днів обороняв термінал Донецького аеропорту / Фото Валентини Поліщук, сайт 24 каналу
Пригадую розмову, яка була ближче до ранку. Ми очікували на прибуття колони –напівзруйнована будівля, брудно, все обшарпано і висить вивіска "Приліт" і "Відліт" –маркування зон, як у всіх аеропортах. Тоді в голову прийшов такий жарт: "Ніколи не буду користуватися донецькими авіалініями, холодно, голодно, затримують рейси". Ми всі сміялися.
У кінці жовтня 2014 року ви заїхали у приміщення нового терміналу. Скільки вас там було тоді на ротації на двох терміналах?
Близько 45 – 50 людей було в новому терміналі та близько 30 у старому. Це на той період, коли я там перебував, за моїми підрахунками.
Коли проросійські сили підірвали новий термінал, якою була ваша реакція?
Річ у тому, що я був зовсім неподалік аеропорту. Грубо кажучи, територіально я перебував між шахтою "Бутівка" та населеним пунктом Авдіївка з іншої сторони аеропорту, ми виконували бойові завдання. І коли надійшла інформація про це, було обурення, була злість, було бажання йти в наступ.
Як відбувалися бої за новий термінал
Бої точилися за різні поверхи нового терміналу – на кінцевих етапах битви українські вояки утримували перший поверх, а підвал та верхні поверхи контролювалися ворогом. 20 січня 2015 року окупанти підірвали новий термінал, унаслідок чого бетонні перекриття і стеля у багатьох секціях обвалилися, ховаючи під собою українських захисників. У секціях загинули 58 українських "кіборгів", які боронили плацдарм до останньої миті. 21 січня 2015 року українське командування вирішило відвести українських військовослужбовців з нового терміналу – цей об'єкт на той час був повністю зруйнований і не придатний для оборони.
Донецький аеропорт / Фото "Голос України"
Чи зв'язувалися з рідними звідти, з аеропорту?
Все стандартно. Абсолютно всі переважно пишуть повідомлення про те, що все чудово, все добре, знаходяться або на полігоні на навчанні, або десь на передовій базі в тиловому підрозділі, все спокійно, все добре.
Ваші рідні не знали, що ви там?
Мої рідні знали, що я виконую завдання в складі підрозділу. Не більше. Чіткої інформації про своє перебування я їм не надавав. І знову ж таки у 21 столітті, коли абсолютно всю інформацію можна отримати незаконним способом, то чітку інформацію передавати ні в якому разі не рекомендовано, бо ворог обов'язково цим скористається.
Під час вашої ротації було більше професійних військових чи добровольців?
Я б сказав 50 на 50. Тому що були добровольчі підрозділи, були підрозділи Збройних сил України. Але знову ж таки в підрозділах ЗСУ були мобілізовані громадяни, серед яких більшість складали добровольці. Тому що це була перша хвиля мобілізації, це були люди, які в першу чергу пішли за покликом серця.
Тарас Коваль: "Це були люди, які в першу чергу пішли за покликом серця" / Фото Валентини Поліщук, сайт 24 каналу
"У будь-якому випадку ворог не отримав аеродром"
На вашу думку, чому не вдалося захистити Донецький аеропорт?
На мою особисту думку, не вдалося через політичну, тактичну, стратегічну протидію ворога. Не потрібно шукати якихось внутрішніх зрадників, хоча зрадники завжди під час будь-якого конфлікту знайдуться. Але ті ресурси, які були залучені ворогом, не тільки безпосередньо на тактичному рівні на околицях Донецького аеропорту, а й ті ресурси, які були залучені для прийняття політичних рішень на світовій арені, теж поклали свій відбиток на прийняття рішень з боку керівництва ЗСУ.
Склалося, як склалося. У будь-якому випадку ворог не отримав аеродром, завдяки якому міг би легітимізувати наявність авіації Російської Федерації на території Донбасу.
З якою зброєю воювали "кіборги"?
Штатна зброя, яка перебувала на озброєнні в ЗСУ. Це стара радянська стрілецька школа – кулемети, ручні кулемети, автомати системи АК74, всіх їх модифікацій. Це ручні протитанкові гранатомети, снайперські гвинтівки Драгунова. Але іноді були й цікаві зразки, наприклад, як автоматичні протитанкові гвинтівки Симонова.
Читайте Руки тріскались від холоду і крові, – історія парамедикині, яка рятувала воїнів з аеропорту
Вони були перероблені та модифіковані, щоб їх можна було використовувати, як антиматеріальні гвинтівки на кшталт американських Barrett M82. Ще з таких досить цікавих зразків були гвинтівки американського виробництва H-S Precision зі спеціальним снайперським патроном 338 Lapua Magnum.
Ці гвинтівки були придбані за добровільні пожертви українського народу волонтерами та доставлені на фронт. Тому, жарт про те, що в Україні немає ядерної зброї тільки тому, що в волонтерів військові не попросили, є актуальним.
Тарас Коваль / Фото Валентини Поліщук, сайт 24 каналу
Якщо взяти таку державу як Ізраїль, яка більшу частину свого існування веде бойові дії та воює за виживання, то в них є такий принцип – якщо бачиш військового біля дороги, то обов'язково зупинись, підвези, куди йому потрібно. Це повага до військових.
У нашому суспільстві, на жаль, доволі часто можна спостерігати зневажливе ставлення з одного боку. Не є великою рідкістю, коли група п'яних осіб або агресивно налаштованих били ветеранів. Були й випадки, коли вбивали ветеранів або навіть чинних військовослужбовців. Питання соціального захисту є дуже актуальне.
"Всі збройні конфлікти завершуються знищенням армії ворога"
Ви багато говорили про те, що політики не дають розв'язати війну військовим методом. Ви вірите у завершення війни політичним шляхом?
Можливо, я неправий, але я не можу пригадати ні одного збройного конфлікту малої інтенсивності або повномасштабної війни, яка була не просто зупинена, а завершена саме політичним шляхом. Всі збройні конфлікти завершуються знищенням армії ворога, деокупацією своїх територій і частіше всього зміною панівного режиму у ворога.
Я впевнений, що така сама ситуація очікує і території окупованої Грузії, такі як Південна Осетія та Абхазія, території в Молдові – Придністров'я. Якщо проаналізувати більшість конфліктів 20-го століття другої половини, а особливо конфлікти на пострадянській території, то це були штучно створені в першу чергу на етнічній та релігійній основі конфлікти, до яких доклала руку Москва, щоб мати важелі впливу на ці країни.
Тарас Коваль наголосив, що до конфліктів на пострадянській території причетна Російська Федерація / Фото Валентини Поліщук, сайт 24 каналу
Тобто, ви вважаєте, що завершити війну в Україні можна військовим шляхом?
Я вважаю, що тільки після повної деокупації територій України, звільнення Донецької та Луганської областей, Криму, знищення незаконних збройних формувань, які створила Російська Федерація, після отримання репарацій, повного визнання Росії агресором завершиться ця війна.
Будь-які політичні рішення впливають. Політика є продовженням економіки, а війна є одним з важелів політики.
Після демобілізації ви підписали контракт. Розкажіть про це.
Я зважив всі "за" і "проти". З однієї сторони свої власні бажання та амбіції, а з іншого боку – життєві обставини. Я прийняв рішення, що найкращим варіантом буде підписати контракт.
Це ваша основна діяльність зараз?
Я звільнився з завершенням контракту на початку 2019 року. Зараз продовжую службу вже в оперативному резерві, а не в чинних ЗСУ, і працюю в комунальній організації.
"Є воїни, є характери, але є "військова машина"
Чим для вас став ДАП?
Одною з операцій ЗСУ, в якій я брав участь. На даному етапі нам потрібно змінити ставлення до служби. Це філософія, про це можна довго розмірковувати, але суть зводиться до одного. На сьогодні найбільш результативні Збройні сили в США. Вони побудовані на принципі служби за контрактом. Кожен військовослужбовець є спеціалістом своєї справи. Держава зацікавлена в тому, щоб кожен військовослужбовець професійно розвивався. І кожен військовослужбовець зацікавлений також в цьому.
Під час проведення бойових дій, кожен військовий в першу чергу керується інструкціями. Я розумію, що є воїни, є характери, але є "військова машина". Це чіткий механізм, який повинен працювати без збоїв і кожен військовослужбовець повинен виконувати свою задачу, не відволікаючись на інше.
Тарас Коваль вважає, що потрібно змінити ставлення до військової служби / Фото Валентини Поліщук, сайт 24 каналу
У випадку, коли ми перестанемо сприймати службу як щось таке надзвичайне, а будемо сприймати як роботу, яку потрібно виконувати чітко, своєчасно, в повному обсязі, тоді, я вважаю, мінімізується проблема цих постравматичних синдромів. Тому що людина, яка ще вчора жила цивільним життям, а сьогодні потрапляє в бойові дії, вона сприймає це якось близько до серця, це залишає на ній відбиток.
Якщо людина розуміє, що це її робота, що потрібно її виконувати, й бій, який закінчився сьогодні, може повторитися завтра чи післязавтра. А якщо людина професійно відсторонюється від цього, то вже не має якихось яскравих емоцій.
Доброволець Тарас Коваль про бої за ДАП: дивіться відео