Про те, як збирався на фронт ще 2014-го року, скигліїв у підрозділі, українську мову та побут у прифронтових містах – Роман Братанич розповів в ексклюзивному інтерв'ю сайту 24 каналу.
Читайте "Зимовий похід Путіна" проти України та підвищення ставок від Кремля: інтерв'ю з експертом
Роман Братанич вступив до лав ЗСУ у 2020 році / Фото надано сайту 24 каналу
Про контракт із ЗСУ та фронтову реальність
Романе, розкажіть, як і коли ви вирішили піти захищати нас від росіян на передовій?
Минулого року остаточно вирішив піти, дізнавшись, що у Чернівцях базується 108-й батальйон окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс". Зібрав всі необхідні папери для вступу на контрактну службу. І от, 10 листопада минулоріч, підписав контракт із нашими Збройними силами. З того часу й аж по нині служу все в тому ж батальйоні.
Чи довго вагалися перед цим рішенням?
Думка про те, щоби піти воювати, в мене виникла іще на самісінькому початку війни. Щоправда, мушу зізнатися, що тоді не наважився через особисті обставини. Найперше – через сім'ю та роботу. На той час склалося так, що залишився в цивільному житті.
Розкажіть, якою є справжня фронтова реальність? Опишіть власні відчуття після прибуття до зони бойових дій.
Перед поїздкою в зону конфлікту я сам собі поставив завдання добре підготуватися до виконання бойових завдань з точки зору морально-психологічної. Бо якщо ти туди їдеш не налаштований належним чином, тобі потім дуже складно там перебувати. До моменту прибуття за призначенням, я й сам далеко не до кінця знав, чого саме можна очікувати, до чого конкретно готуватися.
Мені лише було відомо, що там війна. Деталі побачив уже згодом на власні очі. 27 лютого ми дісталися до місця нашої дислокації, а наступного дня вже були кожен на своїй позиції. Була відлига, окопи осипалися, всюди грязюка. Словом, картина була жахливою. Нам належало по черзі займати спостережні пункти, так звані "СПшки", а жити у бліндажі.
Яким Ви собі уявляли охоплений війною Схід нашої країни? Наскільки ваші очікування співпали з реальністю?
Загалом знав, що ситуація, м'яко кажучи, не найкраща. Про те, як саме тут все відбувається, яка оперативна обстановка, не знав анічогісінько. Тільки коли прибув на місце, зміг оцінити ситуацію повною мірою.
Цікаво Після Євромайдану ми стали чимось іншим, – інтерв'ю з лідером студентських протестів
Який він – солдатський побут на фронті? Вам було комфортно там жити?
На фронті ми живемо наче за неписаним розкладом. Чітко визначені години бойового чергування, між цими годинами ще потрібно було знаходити можливість сяк-так харчуватися. Коли ставало тепліше – ми укріпляли бліндажі, робили їх глибшими, щоби було безпечніше там перебувати.
Спали на двоярусних ліжках, так наче в потязі у купе. Всього один бліндаж був розрахований на шістьох воїнів. Була у нас кухня там. Стіл, старі шафи, де ми, як правило тримали деякі продукти. Оскільки холодильника ми не мали, доводилося продукти, які швидко псуються, споживати чи не одразу ж в перший день, щойно отримували. М'ясо маринували, обробляли так, щоби не псувалося.
Продукти нам надходили раз на тиждень. Їжі завжди було вдосталь і, найрізноманітнішої. Часом, навіть з лишком. Тому, інколи бувало, що не встигали за тиждень усе з'їсти. У нас було двоє "чатових" – дві собаки, вони нам слугували, свого роду, "тривожними дзвіночками". Допомагали зберігати пильність.
За словами Романа Братанича, продуктів завжди було вдосталь / Фото надано сайту 24 каналу
Про місцеве населення та найважчий період на фронті
Доводилося мати справу з місцевими мешканцями? Як вони до вас ставилися?
Там всі переважно російськомовні, принаймні з того, що я чув від товаришів по службі. Мені самому кілька разів випадало бувати в магазинах у Торецьку, то там ситуація неоднозначна. Подекуди можна було почути навіть українську, як не дивно. Одного разу зайшов до фірмового магазину Amway і був шокований – всі тамтешні продавці спілкувалися українською. До такого життя мене не готувало.
Ще один приємний епізод стався у Бахмуті, коли стояв у черзі до банкомата. Біля мене стояв мужчина і тут раптом як запитає українською: "Ви крайній?". Я аж онімів на кілька секунд, від здивування. Все, на що спромігся, – це ствердно кивнути йому у відповідь. Аж ніяк не сподівався, що він заговорить українською мовою, розумієш? (Сміється) Переважна більшість місцевих до нас ставилися нейтрально, та й ми їх не зачіпали особливо. Одного разу зустрів дуже чемного таксиста в тому ж Торецьку.
Романе, розкажіть про найкращий і найгірший свій період на фронті. Коли було найбільш спокійно, а коли, навпаки, страшно за себе?
Найспокійніше мені було влітку. Тоді якась така тиша стояла довкола. А ще було дуже тепло. Люблю, коли тепло. Справді жахливим був один день весною, невдовзі після нашого прибуття на позиції. 13 березня до нас на СП прилетіла ворожа ПОМка – то міна така. Тоді було убито одного мого побратима. Ще двох – поранено. Пораненими були командир нашого батальйону і медик.
У березні Братанич втратив бойового товариша / Фото надано сайту 24 каналу
Як ладнали між собою у підрозділі? Вдавалося з усіма добре порозумітися?
Не з усіма. Спочатку мені довелося служити навіть зі скиглієм в одному загоні. Постійно нив та канючив, як "бабина дівка". Завжди щось йому було не те. Ми таких називали між собою яскраво вираженими тюхтіями. Якщо хоч один такий є у підрозділі – це вже неабияка проблема.
Згодом мене перекинули на іншу позицію. Тоді вже жив з іншою групою бійців батальйону, в якій таких психологічно нестійких осіб і зовсім не було. Так, безперечно, завжди гладко все просто не могло бути. Часом бурчали один на одного, але не більше. Нічого аж надто серйозного не траплялося. Конфлікти, як правило, відбуваються на ґрунті соціального перенасичення. От я пів року бачив перед собою одні й ті ж обличчя, наприклад. З червня по жовтень – всі були одні й ті ж самі.
Про допомогу, цивільне життя та ставлення до війни
Хто більше допомагав на війні: держава чи волонтери?
Більшою мірою держава. Волонтери дуже допомогли на самому початку. Зокрема й наші, Заліщицькі. Степан Навольський і Михайло Гушуватий. Два рази приїжджали вони до нас на позиції.
Як себе почуваєте, повертаючись щоразу після ротації назад у цивільне життя?
Почуваюся абсолютно нормально. Для мене немає якоїсь відчутної різниці між життям на фронті й у тилу. Єдине – на фронті все набагато простіше: тобі ставлять конкретне завдання і ти його виконуєш. Коли був на Рівненському полігоні, то зустрічав воїнів, які казали, що хочуть швидше "на сектор". Там, мовляв, значно спокійніше все.
На фронті простіше, ніж у звичайному житті, зазначив Роман Братанич / Фото надано сайту 24 каналу
Чи всі люди тут, на вашу думку, однаково добре розуміють, що у нас на Сході – війна?
Я вважаю, що далеко не всі. Бо не всі хочуть відмовитися від перегляду теленовин. У новинах війну дуже драматизують, штучно нагнітають напругу, перебільшують негатив.
Що потрібно зробити Банковій для пришвидшення нашої перемоги над росіянами?
Банкова тут нічого не вдіє. Ситуація знаходиться в руках "кремлівського карлика" зараз. Доки він бажатиме війни – доти вона буде тривати.
Що таке війна для вас?
Війна – це суцільний жах. Жах, який, до того ж коштує багато грошей.
Війна – це жах, дипломати мають домовлятися, вважає Братанич / Фото надано сайту 24 каналу
Що означає бути патріотом для вас, як для солдата і громадянина?
Безсумнівно, це щось більше, ніж просто співати гімн та носити вишиванку. Набагато більше.
Домовлятися з росіянами чи йти в наступ?
Хай краще говорять дипломати. Тоді у нас є шанс на те, що пушки колись та й замовкнуть нарешті.
Цікаво: Україна проти Росії – як давно триває військове протистояння "братських народів": дивіться відео