Історія конфлікту

Восени 1945 року з ініціативи США Корея, окупована Японією, була розділена на дві окупаційні зони — південну і північну. Перша потрапила під юрисдикцію Сполучених Штатів, друга — Радянського Союзу. Демаркаційна лінія проходила по 38-й паралелі. Передбачалося, що такий поділ є тимчасовим і після того, як у розділеній Кореї будуть проведені демократичні вибори, обидві половини об’єднаються, перетворяться на єдину і незалежну країну та житимуть у мирі та злагоді. Не судилося. В результаті проведених на Півночі та Півдні сепаратних виборів світу з'явилися дві нові держави — Корейська Народно-Демократична Республіка і Республіка Корея відповідно. Поступово стосунки між новоствореними державами загострювалися.

Конфлікт почався 25 червня 1950 року з наступу північнокорейських військ на південь. Історики розходяться у трактуванні причин нападу: одні кажуть, що він був санкціонований Москвою, інші — що це була особиста ініціатива Кім Ір Сена, який з перших днів війни зайняв пост верховного головного командуючого КНДР. При цьому, для США напад КНДР став однозначно несподіванкою — за кілька днів до того держсекретар Дін Ачесон в доповіді Конгресу заявив, що ймовірність війни є вкрай низькою.

У день наступу президент США Гаррі Трумен віддав наказ про вступ американських ВПС і ВМС, дислокованих на Далекому Сході, у бойові дії проти КНДР. Пізніше він санкціонував і дії сухопутних військ. На початку липня за рішенням Радбезу ООН у розпорядження створеного США об'єднаного командування багатонаціональних сил ООН свої військові формування направили 16 держав, ще п'ять — надали медичні підрозділи.

Спочатку військові дії розвивалися на користь Північної Кореї. В результаті кількох операцій КНДР захопила більшу частину території Південної Кореї, відтиснувши південнокорейські сили до моря. 16 вересня Південна Корея та її союзники перейшли у контрнаступ, відвоювали втрачену територію і перейшли за 38-му паралель. Такий стрімкий успіх змусив Китай та СРСР замислитися про надання допомоги Північній Кореї. Наприкінці жовтня 1950 року на територію Кореї були введені китайські війська, які, аби не провокувати міжнародного конфлікту, називали себе "китайськими народними добровольцями". Радянський союз обмежився повітряною підтримкою КНДР, при цьому намагався не підпускати свої винищувачі дуже близько до лінії фронту. Зрештою, до січня 1951 китайські і північнокорейські сили знову зайняли Сеул.

Протягом наступних кількох місяців супротивники намагалися відкинути один одного, але рішучого успіху жодна зі сторін не досягла. Ситуація стала настільки патовою, що радянська сторона, зрештою, виступала із пропозицією переговорів на черговій сесії Генасамблеї ООН. США цю пропозицію підтримали. Відтак влітку 1951 року сторони сіли за стіл переговорів, аби врегулювати військовий конфлікт, у який виявилися втягнутими більше двадцяти країн світу. 1 076 раундів переговорів, які тривали 2 роки і 19 днів, призвели до підписання перемир'я 27 липня 1953 між представниками Збройних сил ООН, армії КНДР і Корейської республіки. Однак у повноцінний мир це перемир’я так і не переросло. Сутички на лінії розмежування відбуваються регулярно, переговори сторін про остаточний мир успіху не мали.

Черговий виток загострення

Стрибки напруги між сторонами відбуваються постійно. Останній стався 10 серпня, коли Південна Корея вперше за 11 років відновила в районі демілітаризованої зони роботу гучномовців, через які ведеться пропагандистське мовлення. 20 серпня КНДР з артилерії обстріляла південнокорейських військовихбіля кордону. Сеул заявив, що північнокорейські військові спробували знищити гучномовець, через який Південна Корея зі своєї території транслює антикомуністичну пропаганду. Після взаємних артобстрілів влада Південної Кореї наказали евакуювати мешканців районів, прилеглих до західного кордону з КНДР.

Також з’явилось повідомлення про те, що генерали армій США і Республіки Корея домовилися про "потужну відсіч" у випадку початку КНДР військових дій. Їхня авіація уже провела "попереджувальний рейд". Тим часом, Північна Корея почала розгортати артилерію на кордоні демілітаризованої зони.

При цьому, якщо вірити даним південнокорейського Міністерства оборони, їхній супротивник володіє значним потенціалом. За їхньою інформацією, у Північної Кореї приблизно вдвічі більше солдатів на строковій службі (1020000 у Півночі, 495000 у Півдня) і резервістів (7700000 у Півночі, 3200000 у Півдня). Крім цього, у Півночі вдвічі більше танків (4300 у Півночі, 2400 у Півдня), майже вдвічі більше ракет "земля-земля" (100 у Півночі, 60 у Півдня), у півтора рази більше польових гармат (8600 у Півночі, 5600 у Півдня), майже у чотири рази більше бойових кораблів і катерів (430 у Півночі, 110 у Півдня), вдвічі більше винищувачів (820 у Півночі, 400 у Півдня). Натомість Південь переважає за кількістю бронемашин (2500 у Півночі, 2700 у Півдня) і вертольотів (300 у Півночі, 690 у Півдня). Втім, як наголошують експерти, кількість і якість — різні речі: майже весь парк військової техніки Північної Кореї є застарілим.

Ще одна військова перевага Пхеньяну — наявність ядерної зброї, яку вона може застосувати у разі війни. Втім, на думку експертів, така загроза поки що є суто теоретичною, оскільки сама вірогідність війни поки що складає приблизно 0%. А черговий виток ескалації є нічим більшим, ніж спробою посилити свої позиції у переговорному процесі.

Як пояснив сайту "24" політолог Віталій Кулик, час від часу керівництво КНДР робить заяву про розривання угоди про припинення вогню, говорить про те, що не визнає розділення півострова, оголошує про початок підготовки до силового протистояння із Південною Кореєю. Завданнями, які при цьому воно собі ставить, є не розгортання повномасштабного військового конфлікту, а збільшення та отримання продовольчої допомоги, яка надається країні ООН та різноманітними фондами.

Раніше говорили про те, що КНДР може отримати не лише опосередкований доступ до міжнародних трастових фондів для модернізації певних секторів своєї економіки, але і про те, що Китай створить інноваційну вільну економічну зону на півночі Кореї. Але Китай поки що не поспішає вкладати кошти в інноваційні зміни в КНДР. Для того, аби прискорити переговорний процес і досягти потрібних позицій, Корея ініціювала цю кризу і загострення. Це звичайна тактика північнокорейської дипломатії,
— наголосив експерт.

При цьому, за його словами, Південна Корея також зацікавлена у цьому загостренні стосунків, оскільки за його рахунок вирішує власні внутрішньополітичні проблеми і у черговий раз доводить свою актуальність у ролі форпосту забезпечення безпеки у цьому регіоні. Відтак, сторони спробують посилити власні переговорні позиції і почнуться нові раунди переговорів.

Директор Центру політичного аналізу "Стратагема" Юрій Романенко також вважає, що серйозних наслідків поточна ескалація не матиме. "Там постійно така напружена ситуація. Вони знаходяться у стані війни. У когось не витримали нерви. Не за кожним обстрілом стоїть велика геополітика. Як казав Фрейд, іноді сигара це просто сигара. Іноді обстріл це просто обстріл, де проявився людський фактор", — сказав він.