Документ під назвою "Про державну мову" внесли на розгляд Верховної Ради. Нині він опрацьовується у профільному Комітеті ВР. Це тільки законопроект. Його ще не встигли розглянути у сесійному залі, але, як це завжди трапляється зі схожими ініціативами, він вже розколов українське суспільство на дві частини.

Суть законопроекту про держмову

Кожен громадянин України зобов'язаний володіти державною мовою, спроби введення багатомовності в Україні є діями, які "провокують мовний розкол країни, міжетнічне протистояння і ворожнечу", а також спрямовані на "насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу", йдеться у законопроекті.

Згідно з документом, обов'язкове вільне володіння українською мовою передбачене, зокрема, для:
- керівництва країни;
- депутатів рад усіх рівнів;
- держслужбовців;
- суддів, адвокатів, нотаріусів;
- медпрацівників;
- керівників навчальних закладів.

При цьому перевірку рівня володіння державною мовою здійснюватиме Центр української мови.

Також законопроект чітко прописує, як має бути організована публічна сфера використання державної мови. Зокрема, телерадіоорганізації повинні здійснювати мовлення державною мовою. Всі періодичні ЗМІ країни повинні мати українську версію, тираж якої має складати не менше 50% сукупного тиражу всіх мовних версій друкованого видання. Книжкові видання українською мовою повинні становити не менше 50% від усіх назв книжкових видань у кожній книгарні чи іншому закладі, де вони поширюються. Інтернет-представництва ЗМІ, які зареєстровані в Україні, повинні мати українські версії, які завантажуються за замовчуванням.

При цьому законопроект пропонує штрафувати порушників закону: для працівників офіційних органів і бюджетних організацій сума штрафу становитиме від 200 до 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (3400 – 6800 грн); для порушників у сфері освіти, науки і культури – від 200 до 300 мінімумів (3400 – 5100 грн), для ЗМІ – від 400 до 500 (6800 – 8500 грн).

Про "мовний расизм"

Серед критиків мовного законопроекту звучать формулювання: це "мовний расизм", він працюватиме на роз'єднання країни, мовною проблемою заміщують економічні проблеми.

Одіозний народний депутат Сергій Ківалов, автор закону "Ківалова-Колесніченка", зокрема, вже заговорив, що унікальне національне і етнокультурне різноманіття є силою української держави.

Немає необхідності придумувати велосипед і впроваджувати законопроекти, що стосуються мовної політики і вносять розкол в наше суспільство. Однак це не зовсім розуміють депутати, які внесли до Верховної Ради законопроект №5670 "Про мову",
— прокоментував він.

Без зайвої паніки

Політичний експерт Євген Магда наголосив, що це лише проект закону, отже — будуть ще уточнення, доповнення, ініціативи.

"Подібні законопроекти — тест на ефективність комунікації влади та суспільства. Тема чутлива, але чутливі теми теж треба вирішувати", – прокоментував Магда у своєму дописі на ФБ.

Юрист Анна Маляр також зауважила, що з "мовного" закону потрібна дискусія.

"Чи на часі Закон про Державну мову? Так, вже запізно, але ще є шанс. А от з приводу форми, змісту закону, різних новацій щодо відповідальності та інспекції — можлива і потрібна дискусія. Власне, вона і буде зараз відбуватись", – відзначила юрист.

Натомість аналітик Андрій Вігірінський у коментарі сайту "24" відзначив, що повністю підтримує законопроект, оскільки вважає його "гарним українофільним", але сумнівається, що він буде проголосований.

"Проект пронизаний духом націоналізму, який у більш зрілому (з точки зору історії існування та усталення нації, її культури, традицій) суспільстві взагалі б не викликав жодного суспільного обурення, а був би сприйнятий на "ура", — прокоментував аналітик. – Однак Україна є молодою демократією, більша частина населення якої народилась ще у зовсім іншій країні, де інші мови використовувались поряд з українською, а деяким з них надавалась навіть перевага. І цій категорії громадян вимоги щодо заполонення інформаційного простору і ЗМІ (попри можливість існування як української так і іншомовної версії, субтитрування, озвучування та дублювання), офіційного діловодства, звернень, відповідей на них, розглядатиметься не як етап національного становлення, а як спосіб їх пригнічення та пригноблення".

Доки це питання знаходиться у площині суспільного сприйняття, аналізувати законодавчу техніку сенсу немає. Патріотизм, націоналізм неможливо насадити чи примусити до нього, це повинен бути свідомий вибір кожного. А коли окремих індивідів у сукупності буде переважна більшість , з’явиться таке поняття як національна ідея, як національна самовизначеність, і тоді такий закон стане логічним наслідком, стане тим, чого суспільство вимагатиме, а не тим, що намагаються насадити чи примусити до виконання,
— вважає Вігірінський.

Поняття "зрада" розноситься швидше, ніж "перемога". Але не варто говорити, що у "таборі" прихильників законопроекту значно менше учасників.

Україні — гарантування прав її мови

Блогер і письменниця Татуся Бо у коментарі сайту "24" назвала свою думку щодо мовного закону "непопулярною".

Навіть іронізуючи з того пункту, де йдеться про вульгаризми, я вважаю, що на даному етапі українській мові необхідний захист, іноді навіть агресивний. Я вважаю, що все комерційне, ділове і політичне спілкування має відбуватися українською. За неповагу до мови чи країни, або ж недотримання мовних норм в освітніх закладах, викладача мають штрафувати, та позбавляти права на викладацьку та виховну діяльність. Ми поки тут боїмося "мовосрачу", в Україні фактично вмирає періодика українською,
— відзначила вона.

Татуся Бо переконана, що Україні конче необхідний закон, який змусить "чиновницьке кодло" говорити українською, дасть бізнесменам такі умови, щоб їм вигідно було працювати українською, зробить освіту в Україні україномовною і заодно "таки відправить на пенсію тих мастодонтів радянської доби, які за 22 роки так і не спромоглися прийняти правопис".

Попри "непопулярність" такої думки письменниці, Андрій Вігірінський щодо чиновників з нею згоден.

Держслужбовці чи ті, хто прагне ними стати, повинні отримувати сертифікат про знання української мови, щоб не було "кровосісь, папіредників " тощо, коли за чиновника, який озвучує державні меседжі, від сорому хочеться сховати обличчя,
– зауважив він.

Так само вдалою Вігірінський назвав ініціативу щодо іспитів при отриманні громадянства. Така практика має місце у цивілізованих європейських країнах: "Людина ж не просто за посвідченням звертається, вона позиціонує себе як таку, що співпереживає, поділяє та вважає себе частиною України, а країна без мови не може існувати".

Письменник Юрій Винничук також висловився категорично: після століть тотальної русифікації закон про українську мову мусить бути тільки радикальним і не поступливішим, ніж у Франції чи Польщі.

А коли ми починаємо протестувати проти того, що українською мовою відмовляються обслуговувати в крамницях чи кафе, то нащадки "асвабадітєлєй" радять нам тупо не ходити туди, де нас принижують. Бо іншого виходу вони для нас не бачать,
– зауважив Винничук.

"Битва" триває

Окрім обговорюваного законопроекту 5670, у Раді є також "Проект Закону про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні" (№5669), також зареєстрований 19 січня цього року. А місяцем раніше у ВР з'явився законопроект № 5556 "Про мови в Україні". Усі три законопроекти мають завданням урегулювати одне й те ж питання. Але вони при цьому зареєстровані не як альтернативні, а окремі. Отже, приведення мовної політики до спільного знаменника ще попереду. І кричати "перемога" чи "зрада" нині немає сенсу. Як гроші люблять тишу, так і законодавчі зміни краще приймати з холодним розумом, без лементу і галасу.

Читайте також: Страх перед языком говорит о наших слабостях