Пізніше проросійських найманців вигнали ще й з Краматорська. Це стало важливою подією в ході російсько-української війни. І, якби не пряме втручання Росії, події на Донбасі могли б завершитися ще влітку 2014 року.
Читайте також: Українські військові за останні півроку відвоювали у бойовиків 5 сіл: карта
Після окупації Слов'янська бандформуваннями, на чолі з офіцером ФСБ Ігорем Гіркіним, гора Карачун була форпостом українські армії, яку обстрілювали кожного дня. З неї Слов'янськ, як на долоні. Доправити особовий склад сюди можна було тільки повітрям. Саме неподалік цього місця збили наш літак та вертоліт з генералом Кульчицьким на борту.
Значна частина проросійських найманців була в селищі Семенівка на околицях міста. Під час боїв багато будівель тут знищено і не відбудовано досі. Поблизу Слов'янська є й психіатрична лікарня, де була база проросійських бойовиків та сидів сам офіцер ФСБ Ігор Гіркін, мабуть, він навіть жив в одній з палат.
Ігор Гіркін
Попри заяви російських пропагандистських ЗМІ, що місцеві активно підтримували проросійских бойовиків, самі мешканці Слов'янська стверджують протилежне. Проте і з себе провини не знімають.
Це ключове питання, на яке ображаються всі слов'янці. Що ні від кого не було активного опору, взагалі ні від кого,
– сказав мешканець Слов'янська Дмитро.
Переломним моментом в операції по звільненню Слов'янська став початок липня 2014 року. Протягом 1–4 липня силами АТО було зачищені та взяті під контроль населенні пункти Карпівка, Різниківка, Рай-Олександрівка та Миколаївка, що дозволило перекрити майже всі шляхи зі Слов'янська. Не встигли українські військові лише перекрити трасу на Краматорськ, щоб повністю оточити Слов'янськ.
Ігор Гіркін – злочинець, проте на військовій справі розуміється, бо у нього за плечима не одна війна. Як стверджують наш військові, для повного оточення Слов'янська їм не вистачило декількох днів. І Гіркін це також зрозумів, тому в ніч з проти 5 липня колони проросійських найманців покинули Слов'янськ.
Звільнення Слов'янська
Проросійські бойовики втікали зі Слов'янська вночі. Основна колона, а їх всього було шість, пішла далі на Краматорськ, потім Дружківку і звідти поїхала на Донецьк.
Досі в суспільстві йде дискусія – чому не розбили колону. Є багато версій на підтримку дій командування. Що в колоні не було багато цивільних і йшла вона житловими кварталами, тому і не стріляли. Ну, і зовсім протилежна, що командування АТО побоялося або навіть зрадило. Історія все розставить на свої місця, але 5 липня 2014 року українська армія входить до Слов'янська та піднімає український прапор.
Це такий день. Ми з дружиною згадуємо, як то було 4 роки тому, коли ми дізналися, що орки звідси пішли вже. Це був, напевно, найщасливіший день в нашому житті,
– сказав мешканець Слов'янська Валерій.
А от боїв за сусідній Краматорськ не було, проросійські найманці просто його залишили. Тоді здавалося, що перемога дуже близько, і ніхто навіть уявити не міг, що найстрашніше пекло війни попереду.