П‘ять днів, сотні загиблих, сотні скалічених, напружені до межі стосунки між двома країнами, змінені території. Це війна Росії проти Грузії. Маленька кавказька країна змушена була захищатися проти хворої на імперіалізм Росії. Якщо проаналізувати російські війни проти навколишніх народів, стає очевидно, яка доля рано чи пізно спіткала б Україну. Так і сталося весною 2014 року.

Якщо вже і вважати наші країни братніми, то один брат ніяк не второпає, що інший вже виріс. А таке рідко буває, що сім’я впродовж всього життя мешкає разом. Шляхи розходяться. Росія хвора і ревнива. Якщо їй щось не подобається, вона просто не дає дихати. Грузія, яка вийшла переможеною зі своєї війни, намагається оговтатися, не забуваючи про ниючу рану на своїй території. Україна бореться з усіх сил, щоб рана на її території була виліковною. У війнах РФ проти цих двох країн є багато спільного, про це говорить світ, про це говорять грузини, які ще від зими підтримують українців. У своїх листах грузини провели аналогії своєї і нашої війни. Вони розповіли про свої переживання, страхи і силу. Про те, що допомогло Грузії встояти, про реакцію світу і про те, як сьогодні грузинський народ сприймає росіян. І кожен лист закінчувався словами: «Слава Україні!»

Джумбер Дзігуа, грузинська громада Львівської області
Шалена інформаційна війна, диверсійні загони змусили грузинів готуватися до війни. Коли ми почали нищити ці загони разом із сепаратистами – негайно були задіяні регулярні війська. 17-тисячна грузинська армія повинна була протистояти приблизно п’ятдесятьом тисячам російських військових. На 50% території Грузії одночасно було задіяно до трьох тисяч одиниць важкої техніки ворога. Коли грузини почали серйозно відбиватися, тоді Путін дав наказ стратегічним бомбардувальникам бомбити мирні міста! Усім потрібно усвідомити і розуміти, що він на таке здатний. А якщо росіянам дозволити закріпитися у населених пунктах, там почнуть діяти мародери.

У нас тоді теж було враження, що ми боремося за весь цивілізований світ, який нас зрадив і покинув. Також, після припинення вогню, протягом декількох місяців російські війська не залишали регіон Самегрело (Західна Грузія) і «засмерділо» радянським союзом... Зрадників теж було багато!

Хоробрість військових і незламний дух народу на чолі із безкомпромісним Президентом дозволили нам вистояти. Всі лобові зіткнення росіянами були програні. І хоча Президенту маленької країни деякі продажні лідери європейських держав «викручували руки» – він не лише не здався, а навпаки, вів дипломатичну війну за свою країну!
На сьогоднішній день грузини, як і тоді, не тримають зла на пересічних росіян. Проте, нажаль, протягом останніх двох років грузинам добряче промили мізки. Народ змусили повірити, що це Грузія винна, що Саакашвілі перший почав війну...

Якщо український президент не витрачатиме часу на різні безглузді зустрічі і перемир’я, оголосить справжню мобілізацію по всій країні – за дуже короткий час матиме мільйонну армію! Це буде початком кінця для армії Путіна. Така армія здатна взяти навіть Москву!

Джемал Кенчадзе, юрист
Бачу багато схожого у наших війнах, але проти українців методі РФ стали хитрішими, нахабнішими і безжаліснішими. Нам, грузинам, спочатку теж ніяк не вірилося, що братська країна, з якою ми десятиліття жили разом, може так вчинити. Але коли російські літаки почали бомбити грузинські міста, здивованість швидко щезла. Натомість прийшла злість та ненависть.
Вистояти у війні грузинам допомогло єднання і мисляча, прогресивна команда керівництва країни.

Зараз, коли, здається, війна позаду, жоден грузин ні на хвилину не забуває, що 20% його Батьківщини окуповані «братською» Росією. І жоден грузин ніколи не змириться з цим. Але, тим не менш, в Грузії буває багато туристів з Росії. Ми гостинний народ і відповідно ставимося до росіян. Нас цьому вчили наші предки, ми цьому вчимо наших дітей. Але, ставлення росіян до грузинів в Росії, як до людей «нижчого ґатунку».

Війна РФ з українцями – несправедлива і віроломна. Грузинський і український народи завжди були поряд, завжди підтримували один одного. У 2008 році українці підтримували грузинів. У вашій війні поряд з вами воює багато добровольців із Грузії. Українському народові потрібно об’єднатися проти агресора, але у жодному разі не можна опускати руки і зневірюватися.

Валентина Марджанішвілі (Мельниченко), голова громадської організації «Будинок грузинсько-української преси та книги», понад 30 років проживає в Грузії
Я бачу як схожість, так і відмінність між війнами РФ проти наших двох країн. Впевнена, що до захоплення Грузії, як і України, Росія готувалася давно і ретельно. Для РФ обидві країни відіграють ключові ролі. Грузія – загальнокавказьку, Україна (без перебільшення) – загальноімперську. Без України неможлива повноцінність Євразійського союзу. А різниця, на мою думку у тому, що по відношенню до Грузії, першочерговим, вірогідно, був воєнний формат захоплення, а щодо України, військове втручання, швидше за все, було планом «Б». Кремль прорахувався, припускаючи, що українці, не визнаючи своєї індивідуальності, дружньо піднімуть ручки і повернуться у лоно старшого брата. Ще одна схожість – так званий «порятунок» російськомовних. І решта окозамилювальних речей у вашій війні аналогічні до нашої.

Людям завжди властиво думати, що те, що стається з іншими, з ними ніколи не трапиться. Хоча загроза війни відчувалася у повітрі, а вірніше, у ЗМІ, у заявах лідерів, від’їзді іноземців… Восьмого серпня все зупинилося, завмерло, вмерло, замовкло… одночасно. У транспорті була жахлива тиша. Люди навіть не обговорювали того, що відбувалося. Тільки обірвані телефонні дзвінки, сльози і чорний одяг.

Грузія занадто маленька для протистояння монстру. Танки знаходилися за кілька десятків кілометрів від Тбілісі. Сусіди, навіть проросійської орієнтації, вночі збирали пожитки і втікали за межі Грузії. Так чинило багато можновладців, напевно, передбачаючи найгірше. Багато хто втікав до Вірменії. Невідомо хто чи що зупинило Путіна. Але, все одно, Росія досягла свого, адже Грузія зараз надзвичайно вразлива. 2008 рік відкинув назад розвиток країни у значній мірі. Вважаю, що тодішній грузинський президент відіграв важливу і головну роль у привертанні світової уваги до подій у Грузії і у подальшій нормалізації обстановки. Я не фанат Саакашвілі, багато хто його звинувачує у самовпевненості щодо протистояння Росії, але гадаю, його підставили і США, і Європа, даючи надію на підтримку. Але чи при Саакашвілі, чи без нього, Росія вчинила б свою темну справу. І доказом цьому є сьогоднішні події в Україні. Без крові можливо лише добровільно здатися у полон.

Говорячи сьогодні про стосунки грузинів і росіян, можу сказати те, що грузини завжди славилися своєю терпимістю до інших народів. Приведу приклад людяності, який говорить сам за себе. Це відбувалося у маленькому старовинному містечку Сурамі (багатьом, напевно, ця назва відома з біографії Лесі Українки, яка доживала там останні дні свого життя). Російські окупанти увійшли до цього містечка на бронетехніці і перебували там кілька днів. У серпні стояла страшенна спека. Російські солдати в обмундируванні під палючим сонцем… І грузинки виносили їм з будинків воду, фрукти, їжу. Їм було дуже шкода молоденьких лейтенантів і зовсім юних хлопчиків-призовників. У перші місяці після війни люди присоромлювали тих, хто вживав русизми або починав говорити російською. Але зараз такого немає. Гадаю, переважує ставлення до конкретної людини, а не до нації. Показовими для мене є позитивні враження та відгуки моїх друзів і знайомих, які приїжджають до Грузії з Росії, те, як руйнуються їхні стереотипи, нав'язані антигрузинською пропагандою. У нас теж іноді прослідковуються рабські проросійські настрої. Це властиво людям старшого покоління, для молоді Росія – чужа країна!

А українці вже своєю реакцією збили Путіна з пантелику. Він не очікував такої їхньої відданості Україні. І зараз головне – не втратити людського обличчя, саме це роззброїть ворогів духовно, бо вони й так не знають за що воюють.

Ніка Тевзадзе, Доктор Історичних наук, член спілки письменників Грузії
Не дивно, що екс-президент Грузії порівнює грузинську війну 2008 року з українською війною 2014 року. Тоді Москва хотіла покарати Грузію за її прагнення вступити в НАТО і у Євросоюз. Так само сьогодні Путін прагне покарати Україну.

У 2008 році грузинам, народу, який хотів захищати свою Батьківщину, Збігнєв Бжезінський сказав, що якби ми протрималися хоча б місяць, то Захід нам обов’язково допоміг би. Нажаль, тодішня наша влада прийняла європейську схему миру, яку нав’язували Німеччина і Франція. Тоді президент Франції Саркозі вмовив Саакашвілі капітулювати. У результаті ми програли.

Ми повинні були перемогти, натомість, отримали відібрані території і біженців. До 2008 року Грузія справді динамічно розвивалася, сьогодні наша країна у важкому стані. Нам конче необхідні нові, компетентніші і патріотичніші сили. Нам потрібно продовжити курс на Євроінтеграцію, НАТО, боротися з корупцією, укріпити армію. Українцям дуже важливо не повторити наших помилок, у жодному разі не прийняти капітуляцію.

Напевно жоден грузин не скаже про ненависть до росіян. Грузини завжди позитивно ставилися до російського народу і російської культури. Але ми категорично не приймаємо Російську Імперію.

Ірина Калатозішвілі, славіст, фотожурналіст
Війна РФ проти України дуже схожа на війну в Абхазії. У нас теж тоді говорили, що дух війни відчувається, але напад Росії на Грузію неможливий. А коли сталося – у людей був шок. Другий шок ми відчули у 2008 році. Тоді я з родиною мешкала у Тбілісі. Знову ми побачили біженців. Тільки у 90-х роках Грузію поглинув хаос, а у 2008 відчувалася наявність влади у країні.

Вистояти Грузії допомогла тверда рука влади. Наш президент тоді опинився у дуже складному положенні, але йому вдалося привернути увагу світу. Ми не перемогли у цій війні, але тоді нам було головним зупинити ту пекельну машину. Для маленької Грузії важливим було зберегти державність і ми це зробили.

Зараз між грузинами і росіянами зберігаються побутові стосунки. У моїй країні теж живуть росіяни, але ніколи при жодних стосунках не можуть влаштовуватися гоніння. Сам Михайло Саакашвілі, коли ще був при владі, зробив усе для того, аби росіяни могли приїжджати до Грузії. Але коли чуєш від росіянина промову на захист Путіна, неможливо втриматися від обурення. Мене дивують росіяни, які не здатні зрозуміти, що жодна дружба між народами за принципом «старший-млодший» – неможлива. А українцям зараз потрібно бути згуртованими і єдиними. Якщо ви обрали свій шлях, ніколи не збивайтеся з нього. Тільки так ви зможете перемогти.

Коли усвідомлюєш, що хтось вже пережив такий біль, який зараз переживаєш ти, хочеться отримати конструктивну пораду. Грузини писали і їх поглинали спогади. Не усім подобається те, що стало з Грузією зараз, не усім подобається те, у якому стані їхня країна вийшла з війни. І в нас так буде. Але якщо нам дають поради, значить ми живі і в нас не все втрачено. Ми боремося, а значить, ми поборемо!