Заболотів – невеличке селище на шляху з Івано-Франківська до Чернівців – тримає свій гуманітарний фронт. Навколо нього згуртувалися мешканці, підприємці, освітяни, волонтери та місцева влада. Щодня вони виборюють нашу перемогу разом із тими, хто зараз воює на фронті.

Читайте також Бійці волонтерського фронту: як Острог виборює перемогу за швейною машинкою і в університеті

Центр спільних дій запустив спецпроєкт "Один одному", аби розповісти, як в українських громадах наближають перемогу. Третій епізод однойменного подкасту, де розповідаємо про Заболотів, можна послухати тут. А спеціально для 24 каналу ми підготували текстовий репортаж про те, як заболотівчани роблять свій внесок у перемогу.

"Патріотична Заболотівщина"

Одразу після повномасштабного вторгнення селищний голова Заболотова Петро Маліборський зібрав активних мешканців громади та запропонував створити благодійну організацію. Основним її завданням мала стати реакція на ті гуманітарні виклики, які виникли вже за якийсь час. Утім, очікується, що після війни організація не зникне, а залишиться в громаді та перепрофілюється.

Організацію назвали "Патріотична Заболотівщина", а керувати нею запропонували Роксолані Вакалюк, директорці центру юнацької творчості. І хоча Роксолана викладає дітям мистецтво, після вторгнення вона готова була захищати свій край зі зброєю в руках, але її зупинив чоловік.

Мій чоловік пішов у територіальну оборону. Я дуже його просила, щоб він взяв мене з собою у перший день війни. А він сказав, що я потрібна тут, навіть ще не знаючи, що ми створимо таку організацію,
– каже Роксолана Вакалюк.

Так Роксолана почала координувати волонтерський рух громади, хоча зізнається, що тоді взагалі не розуміла, на що йде. Не знала, чи вдасться їй знайти команду, приміщення, і чи зголоситься хтось надавати бодай якусь допомогу. Утім, хвилювалася даремно.

Важливо Чому українці мають забути про "хороших рузкіх"

"Ви знаєте, коли ми розпочинали роботу благодійної організації, ми навіть не знали, в яких масштабах зможемо допомагати і що саме буде надходити. Але коли ми кинули клич ще тільки місцевому населенню, то щодня почали надходити дзвінки з-за кордону: Італія, Іспанія, Чехія. Тобто про це дізналися наші земляки за кордоном і відгукнулися. І я навіть не кажу, скільки допомоги принесли люди, жителі нашої громади", – розповідає Роксолана.

Фото – "Патріотична Заболотівщина"

Волонтери з м’ясної крамниці

Окрім самих мешканців, на заклик відгукнулися і місцеві підприємці.

Марта та Тарас Кравці – власники невеличкої сімейної крамниці "М’ясний кут". Ми спілкуємося з Тарасом, доки його дружина говорить із відвідувачами, серед яких уже чимало нових мешканців селища.

Тарас розповідає, що точкою неповернення для нього стали авіаудари по аеродромах у рідній Івано-Франківській області вранці 24 лютого. Тоді до нього звернувся його товариш: запитав, чи міг би підприємець дати трохи харчів для військових, які тоді перебували на тих об’єктах. На що Тарас просто зібрав усе м’ясо, яке було того дня на прилавку, та віддав його.

Однак було зрозуміло, що разова допомога проблеми не розв’яже: військовим треба їсти постійно. Тоді підприємці у місцевій фейсбук-групі почали просити людей приносити банки і розгорнули свій невеличкий цех із виробництва консервованого м'яса. Щодва-три дні вдавалося віддавати військовим 200 – 300 банок. А, крім тих знань, які вже мали, почали “гуглити” та вивчати рецептуру різної продукції.

Почали дивитися, як закривати каші різні, квасолю, горох, гречку. До риби так і не дійшли, бо там зовсім інші технології, інший температурний режим. Але зрештою повернулися до "тушонки", бо ми добре вивчили, як правильно її робити. А ще один варіант – квасоля з м'ясом. Вичитали в інтернеті, що це дуже калорійно та забезпечує тривалу ситість, – розповідає Тарас Кравець.

Але оскільки ця справа – недешева, а власні заощадження – не вічні, підприємці почали шукати фінансову модель, яка би допомогла їм заробляти кошти на м’ясо для закруток і продовжувати своє "м'ясне волонтерство".

На допомогу прийшла кава. Підприємці порахували, що за 200 – 300 гривень багато м'яса вони не куплять, однак можуть закупити хорошої кави і заварювати її у крамниці за помірною ціною. А на зароблені гроші – купити більше м'яса для військових.

Читайте також Якою ціною дається українським захисникам контрнаступ

Також до Тараса звернувся хлопець зі Швеції, як виявилося пізніше, – з місцевим корінням. Він через соцмережі дізнався про справу, яку роблять Кравці, та захотів допомогти. Однак від фінансової допомоги підприємці відмовилися, аби згодом, після війни, ніхто не звинувачував їх у тому, що вони нібито будують свій бізнес на волонтерських коштах. Тоді благодійник розповів, що його батько займається свинями і може пожертвувати м’ясо. І так завдяки силі соцмереж шведи допомогли нагодувати українських військових.

Утім, волонтерство Кравців вимірюється не лише кількістю закритих банок, які поїхали на фронт чи стратегічний об’єкт. У їхню крамницю люди, зокрема ті, які опинилися в Заболотові через війну, приходять не лише за м’ясом, але й просто поговорити.

Волонтерство – це не тільки, як-то кажуть, "тушонка". Волонтерство – це більше морально підтримати, морально зрозуміти. Моє волонтерство – не тільки в харчах, які ми віддаємо. Кожен робить свою справу. Не так важливо, ЩО саме ми робимо, але важливо, ЯК ми це робимо. Щоб про нас були хороші спогади. Я хочу, щоб коли моїй дочці буде 17, 18, 20 років… Щоб їй казали: "Вау, це твій тато? Це твій тато зробив?" Ви уявляєте, яка гордість буде в неї всередині?
– вважає підприємець.

Часом люди, що приходять до крамниці, розповідають про свій дім і про те, що втратили в рідному регіоні. Вони можуть розплакатися та отримати від Марти й Тараса розуміння і підтримку. І це – ще один маленький вклад Кравців у спільну перемогу.

Заболотівщина стає новим домом

Люди, які опинилися в Заболотові, рятуючись від війни, знаходять тут не лише моральну підтримку, але й фізичну: дах над головою, можливість помитися та з’їсти гарячий обід.

Селищний голова Петро Маліборський розповідає, що хоча у громаді не знали, як багато людей будуть зупинятися у Заболотові, однак розуміли, що такі люди точно будуть. Тому на базі шкіл для них підготували 430 спальних місць.

Однією з перших відгукнулася Тулуківська гімназія, розташована в сусідньому селі від Заболотова. Директорка закладу Галина Дяк каже, що завдяки співпраці з місцевою владою вдалося облаштувати для людей доволі комфортні умови. Окрім спальних місць, тут встановили душ із бойлером, який спільними коштами закупили працівники школи та вихідці з села. А також селищний голова дозволив вмикати опалення навіть після закінчення опалювального сезону, аби люди могли відпочити в теплі.

І машинку пральну нам дали. Ще казали, що і сушилку дадуть, якщо буде більше переселенців. Щоб вони могли свій одяг попрати і швидко висушити, якби було треба, – розповідає Галина Дяк.

Зазвичай у школі зупиняються недовго: кілька днів відпочивають і їдуть далі. Хоча частина гостей тепер живе в селі у приватному секторі. А кілька дітей вже приєдналися до дистанційного навчання в гімназії.

"Проблем із мовою в них немає, але вони не звикли до розмови наших вчителів. Там у Києві, Київській області трошки інший акцент. Ось одна мама приходила написала заяву, щоб дитину приєднати на дистанційне навчання до нашої гімназії, то вона на це звернула увагу. Ну я кажу: “А що робити? Кожна частинка України чимось виділяється", – посміхається директорка.

До теми Як рибалки зі Страхолісся на Київщині врятували від голоду дві тисячі людей

Що стосується робочих місць, поки що в громаді запропонувати їх усім новим мешканцям не можуть. Хоча навіть дехто з тих, хто нещодавно приїхав у Заболотів, вже над цим працює.

Таргетинг для громади

Після вторгнення у Заболотові оселився Віталій – таргетолог із Києва. Він приїхав сюди, бо його дідусь був родом із цього краю. І тепер чоловік вирішив своїми знаннями допомогти громаді, яка його прихистила. Для цього він звернувся до селищної ради і запропонував провести тренінг із таргетингу та SMM.

Я хотів бути корисним громаді, бо я знаю, що тут є багато переселенців, багато хто потребує роботи. А ця сфера дає змогу працювати онлайн із будь-якої точки світу і працювати також із клієнтами з-за кордону. Я знаю, як це зробити, і тому на волонтерських засадах хотів допомогти, – ділиться Віталій, коли ми з ним сидимо у місцевому кафе.

Хоча охочих виявилося не дуже багато, одна місцева підприємиця вже звернулася до таргетолога за професійною порадою. Віталій допоміг їй налаштувати рекламу для її бізнесу. Також він створив чат, у якому готовий допомагати зацікавленим заболотівчанам.

Крім того, знаннями Віталія зацікавилася і місцева влада. З його слів, він планує співпрацювати з громадою у соціальних проєктах, а також над залученням інвестицій у Заболотів.

Непереможна громада

Хоча повномасштабна війна – це жахлива обставина, яка торкнулася фактично кожної родини, українці до неї адаптувалися. Зокрема, в невеличкому Заболотові на Франківщині зрозуміли, що для того, аби Україна перемогла, потрібно об’єднатися та робити все можливе на власному фронті.

Хтось сконцентрувався на допомозі військовим, а хтось зосередився на нових мешканцях громади. Однак всі ці люди – волонтери, підприємці, місцева влада, освітяни, а також нові мешканці Заболотова – працюють спільно. Вони підтримують одне одного та допомагають там, де це необхідно.

Чому Росія історично краде все українське – дивіться відео:

Авторка: Марія Очеретяна, Центр спільних дій