Вмощуйтесь зручніше, наливайте чаю або чогось міцніше і налаштовуйтесь на приємне п'ятничне читання лонгріду!
Важливо "Цього шматка граніту в Києві вже немає": у столиці знесли пам'ятник на честь дружби з Москвою
Один із них – утвердження українського Києва. А також:
- завершення декомунізації,
- проведення дерусифікації та деколонізації,
- знищення залишків окупації й утвердження українського героїчного пантеону.
Я переконана, що в столиці незалежної України немає місця пам'ятникам і вулицям імені окупантів і катів українського народу, а в нашій історії вистачає героїв, яким Київ явно заборгував належним вшануванням.
Перші результати цієї роботи ви могли бачити нещодавно: в Києві більше немає пам'ятника дружби з Москвою, а вся Росія може припинити видобуток газу і пережити зиму на своїй підгорілій ваті. Проте це лише верхівка айсбергу.
У Києві є щонайменше 27 об'єктів, які підлягають декомунізації. Деякі з них мають статус пам'яток національного та місцевого значення, втім, цей статус лише охороняє їх від знищення. Тобто прибрати такі об'єкти з публічного простору, вивезти в якийсь склад для подальшого встановлення в умовному музеї тоталітаризму – цілком можливо.
Та й зі статусом (формально) великих проблем немає – Закон надає Мінкульту право за спрощеною процедурою позбавляти такого статусу об'єкти, що підлягають декомунізації. Отже, корінь проблеми – відсутність політичної волі. Зафіксуємо це. І перейдемо до справи.
Микола Щорс
Більшовик. Командир дивізії Української радянської армії. Українець, який боровся проти української влади та української держави, допоміг більшовикам завоювати Стародубщину, зробив величезний внесок в нашу окупацію совєтами, а пізніше став ледь не міфологічним героєм сталінської пропаганди. Пам'ятник Щорсу в столиці України – це ганьба і вшанування зрадника та окупанта. Йому не місце в Києві.
Пам'ятник Щорсу у Києві / Фото "В Киеве"
Це не просто моя позиція – так говорить закон України. Кінна статуя Щорсу включена в перелік пам'ятників Києва, що підлягають демонтажу. Однак якщо ви прогуляєтесь вулицею Петлюри (зацінили рівень каламбуру?), реальність виявиться трошки іншою. Це – наслідок відсутності політичної волі й саботажу на всіх рівнях.
По-перше, Мінкульт уже четвертий рік ігнорує звернення Київради про перенесення пам'ятника Щорсу. Річ у тому, що він є в Переліку пам'яток культурної спадщини національного значення. Отже, є два шляхи:
- Вилучити його з цього переліку в порядку, встановленому законом, та демонтувати.
- Надати згоду Кабінету Міністрів України на перенесення цього об'єкта будь-куди якомога далі зі столиці, не позбавляючи статусу пам'ятки.
За 6 років з початку декомунізації Мінкульт не вчинив жодних дій на скасування статусу пам'ятки. За 4 роки з моменту звернення Київради – ніяк не прореагував на пропозицію перенести пам'ятник. А віз, як то кажуть, і нині там.
В Інституті нацпам'яті кажуть, що є принаймні 2 установи, які готові прийняти до себе Щорса. Перешкода – відсутність рішення Мінкульту. УІНП казав про це у 2020 році, а потім надав аналогічну інформацію через рік. Міністерство культури тупо ігнорує питання, натомість дуже полюбляє накинути київську владу за всі гріхи всесвіту.
Отже, щоб прибрати Щорса, Уряд має зробити одну з двох дій:
- або вилучити його з Переліку пам'яток,
- або надати згоду на переміщення.
Та жодних дій уряд (ані цей, ані попередній, ані перед-попередній) не вчиняє. Тим самим порушує закон України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки".
По-друге, київська влада, формально надіславши аж ціле звернення, сховала голову в пісок. Воно й не дивно. Віталій Кличко ще у 2018 казав, що "історію зараз переписують і інтерпретують, але мені дуже подобається цей пам'ятник, він один із найкрасивіших у Європі". Це, до речі, один із лідерів Майдану сказав, а не Мураєв чи Рабінович.
Згідно зі згаданим законом, КМДА мала демонтувати всі пам'ятки, внесені в декомунізаційний список, до травня 2016 року. На дворі вересень 2021-го. Кличко мав на це всі повноваження і міг очистити Київ від комуністичної зарази одним підписаним розпорядженням, але ностальгія за совком переважила.
Перші пару років київська влада як вуж на пательні намагалась уникнути цього рішення, а потім спромоглась надіслати ціле звернення до Мінкульту з проханням надати дозвіл на перенесення пам'ятки національного значення. Відповіді Мінкульту досі нема. Всіх це влаштовує.
А правда в тому, що закон переважає підзаконний акт. Закон про декомунізацію чітко визначає, які об'єкти підлягають демонтажу, а пам'ятник Щорсу був включений у перелік УІНП на виконання цього закону. Отже, фактично, наразі кінний монумент – це незаконна споруда, яку може демонтувати будь-який небайдужий перехожий і виконає цим самим функцію доброустрою.
На жаль, у цій історії дуже багато невідомих чинників, а сама вона, через кволість стейкхолдерів, наразі майже похована. Та нагадую про абзац №2 – я не толеруватиму у своєму місті залишків окупантів.
Сьогодні я надіслала депутатські звернення на КМДА та Мінкульт з вимогою надати останню актуальну інформацію про ситуацію з Щорсом: на якій стадії перебуває ця паперова волокіта, яка є офіційна позиція кожного органу з цього питання, чого їм не вистачає на 6-й рік дії закону для виконання його приписів тощо.
Цікаво Нові обшуки КМДА: справа стосується землі
Надій на те, що чиновники прокинуться, не маю. Тому щойно матиму офіційні відповіді – ми з вами розпочнемо діяти. Конкретна тактика залежатиме від стану речей, та я все ж сподіваюсь на цивілізоване виконання владою своїх функцій, зрештою, всі повноваження на це є. Навіть проєкт рішення непотрібний. Будемо з'ясовувати, розбиратись і вживати заходів, а ви слідкуйте і долучайтесь. Бо ніхто не збудує нам України, якщо ми самі її тут не збудуємо.
А для всіх ватників, яких я радо запрошую набігати на цей пост і підвищувати мені трафік, скажу лиш одне: н***й шастати.
Київ – столиця України. Україна – не Росія і не совок. І пам'яток тут ваших не буде. Окупанти горітимуть у пеклі, а не красуватимуться в центрі мого міста.