"Освіта переможців" не для всіх: як у МОН забули про дітей в окупації

Аналіз стану справ без врахування дітей в окупації

Планування діяльності охоплює період 2024 – 2027 років. Беручи до уваги ситуацію на лінії бойових дій, на нашу думку, План повинен був окреслити діяльність центрального органу виконавчої влади під час війни або початку постконфліктного періоду. Трирічний строк занадто малий для подолання викликів війни та підготовки "переможного економічного прориву України та розвитку людського капіталу".

Читайте також Пів року без "Калібрів": що задумала Росія

Ми ретельно проаналізували План із метою ознайомлення з запланованою діяльністю МОН щодо подолання викликів створених окупацією значної території України.

Дійсно, метою документа – актуалізація стратегічних пріоритетів і цілей Міністерства освіти і науки України на середньостроковий період до 2027 року. Мовиться про подолання викликів, пов'язаних із військовою агресією Росії, виконання зобов'язань України у сфері європейської інтеграції, положень Цілей сталого розвитку.

План починається з розділу "Аналіз стану справ", який представлений дуже сучасно через візуальну інфографіку та лаконічно викладені тези викликів. Він враховує кількісні показники щодо загиблих та поранених дітей, зруйнованих та пошкоджених закладів освіти та об'єктів наукової інфраструктури, режими, в яких працюють заклади освіти. Ключові виклики у сфері освіти та науки були розділені на чотири групи:

1. втрата людського капіталу;
2. зруйнована інфраструктура;
3. потреба в трансформації змісту й організації освітнього процесу й наукової діяльності;
4. проблеми, пов'язані з фінансуванням освіти та науки.

Цілком логічно пошукати визначення викликів щодо перебування дітей в окупації в групі "втрата людського капіталу". Але серед зазначених там викликів більшість пов'язана з науково-педагогічними працівниками, що забезпечують діяльність закладів освіти. Щодо здобувачів освіти з тимчасово окупованих територій, то вони з'являються лише серед загального переліку.

Ще одна група викликів – "виклики, пов'язані зі змістом та організацією освітнього процесу і наукової діяльності", – якщо і вказує на проблеми пов'язані з окупацією, то дуже завуальовано:

• забезпечення освітніх послуг для дітей, що перебувають на лікуванні або реабілітації в закладах охорони здоров'я, зокрема отримали поранення, травми чи постраждали внаслідок війни;
• освітні втрати, зумовлені тривалим навчанням здобувачів освіти в умовах пандемії та війни.

Отож понад 1,6 млн українських дітей, що зараз перебувають в окупації, зазнають щоденної індоктринації свідомості та готуються "як мобілізаційний резерв" для війни, майже не згадуються в розділі "Аналіз стану справ".

Цікаво Джонсон кинув виклик Трампу

Хоча автори Плану зауважують, що сьогодні роль освіти та науки полягає не лише в підготовці до життя та подальшого навчання, а й у формуванні національної свідомості.

Під будь-яким стратегічним плануванням розуміється процес, спрямований на розробку і впровадження стратегії розвитку середовища, в якому існує громада, а також пристосування до цих змін. Стратегічне планування характеризує не тільки основний шлях розвитку системи, але й дозволяє модифікувати його.

У Стратегічному плані дуже чітко зазначено, що місія МОН – формувати державну політику, спрямовану на стимулювання розвитку освіти і науки в Україні для формування якісного людського капіталу та згуртування суспільства. Ця державна політика зумовлена необхідністю змін і подоланням наслідків війни та глобальними контекстами з огляду на євроінтеграційний шлях України. Саме ці контексти визначають пріоритети в освітній політиці МОН.

Серед них є пріоритети, які стосуються "окупованої освіти", а саме:

• подолання освітніх втрат здобувачів освіти;
• реінтеграція (політика інтеграції українців, які перебували за кордоном або на окупованих територіях, в українське суспільство).

Крім того, серед пріоритетів є "Підтримка українців за кордоном", але відсутній пріоритет у редакції "Підтримка українців на тимчасово окупованих територіях".

Водночас дуже дивним є те, що пріоритет реінтеграції стосується лише тих, хто перебував на окупованих територіях. Складається враження, що модифікації системи освіти з урахуванням викликів окупації не передбачається у Плані.

Збереження національної ідентичності

Попри 9 стратегічних пріоритетів, на жаль, аналіз документа дозволяє зробити висновок, що майже 1,6 мільйона українських дітей в окупації не є об'єктом державної політики МОН. Єдина пряма згадка про цих громадян є в стратегічній цілі 2.3, де серед завдань – розроблення рекомендацій із подолання освітніх втрат на деокупованих територій. Водночас тимчасово окуповані території не згадуються.

Важливо Росії легше захопити Латвію, аніж Харків

Хоча для дітей, які перебувають за кордоном, передбачено створення умов для забезпечення навчання в українських школах, розширення спроможностей Міжнародної української школи тощо.

Слід зауважити, що, за оцінками численних звітів громадських організацій, молодь в окупації досі не може користуватися рівними освітніми правами щодо отримання безоплатної загальної середньої освіти. Вона все ще надається неефективними засобами, тобто дистанційними методами навчання або ж через самоосвіту, коли держава виконує лише функцію контролю.

Окрім того, за оцінкою національних та міжнародних організацій, процеси стирання української ідентичності у дітей на тимчасово окупованих територіях набули загрозливих масштабів. Особливо це помітно на ТОТ Херсонщини та Запоріжжя.

Тому дивує, що проєкти щодо збереження національної ідентичності МОН заплановані лише для дітей за кордоном.

У плані згадують лише дітей, які перебувають за кордоном / Скриншот автора

Також варто звернути увагу на стратегічну ціль 3.1. "Кожна дитина в Україні має можливості для формування національної ідентичності, розвитку талантів та здібностей у системі позашкільної освіти". Вона також не передбачає збереження національної ідентичності дітей в окупації.

Викреслені з майбутнього України

Щодо пріоритету про якісну вищу освіту – жодна стратегічна ціль не передбачає реінтеграцію молоді з тимчасово окупованих територій. Хоча у 2016 році для усунення дискримінації та створення рівного доступу до вищої освіти, МОН створило особливий порядок тестування знань через освітні центри "Крим – Україна", а також запровадило заходи для спрощення вступу до вишів кримської молоді.

Але підтримка та розвиток цього перспективного напрямку реінтеграції не передбачена Планом МОН. Єдине, що може частково підтримати ВПО, які вступають у виші, – це завдання стратегічної цілі про "удосконалення надання особливої підтримки держави через посилення її адресності та монетизації оплати послуг із навчання для здобуття вищої освіти недостатньо представленим, незахищеним і вразливим групам населення, особливо з урахуванням наслідків війни".

У цьому випадку мова повинна йти про кардинальну зміну вступу через освітні центри з гарантованою квотою-2 на іншу модель забезпечення рівного доступу до вищої освіти для вразливої групи. Діяльність МОН щодо створення такої моделі має бути в Плані.

Контекст пріоритету 8: цифрова трансформація освіти і науки знову вказує лише на забезпечення права на освіту дітей та молоді, що перебуває на підконтрольних українській владі територіях. Діти, що перебувають в окупації, взагалі не розглядаються в цій екосистемі.

І, нарешті, пріоритет 9: підтримка та супровід осіб з особливими освітніми потребами, де, на думку експертів ЦГП "Альменда", мали з'явитися стратегічні та операційні цілі, завдання та очікувані результати щодо здобувачів освіти з окупованих територій. Тим паче що серед ключових результатів Плану зазначено, що усі діти й дорослі, незалежно від освітніх потреб, стану здоров'я та інших станів, мають можливість отримувати якісні освітні послуги й підтримку в освітньому процесі, що відповідає їхнім індивідуальним потребам та інтересам.

Отже, аналіз майже 170 сторінок Стратегічного плану залишає відчуття, що громадяни України, що перебувають в окупації, викреслені з майбутнього України.

Загальнодержавна політика чи особлива політика МОН?

Необхідно зауважити, що з початку окупації у 2014 році Росією частини території України наша держава обмежена у можливості гарантувати конституційне право на освіту громадян, які мешкають на цих територіях, через цілеспрямовану політику Росії щодо асиміляції населення, блокування будь-яких каналів зв'язку окупаційною владою, обмеженнями доступу на підконтрольну уряду України територію.

Міжнародне право, своєю чергою, хоч і покладає широке коло обов'язків на державу-окупанта, водночас не знімає відповідальності з держави-суверена, зокрема не звільняє її від зобов'язань щодо забезпечення доступності освіти для всіх громадян. Тим паче, що реінтеграція молоді – необхідний елемент реінтеграції території.

На противагу цим викликам Україна з початку війни й дотепер формує державну політику, створює відповідні нормативні акти, які мають забезпечити доступ до української освіти та усунути дискримінацію.

Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" вказує, що однією із цілей державної політики на тимчасово окупованій території є забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Основними напрямами захисту прав населення на тимчасово окупованих територіях є:

• захист основоположних політичних і громадянських, економічних, соціальних, культурних та інших прав і свобод людини;
• забезпечення доступу до закладів освіти та медіа України.

Рекомендуємо В Орбана з'явився конкурент: угорському прем'єру треба приготуватися

Для захисту прав і свобод громадян України, що перебувають на окупованих територіях, був створений відповідний орган виконавчої влади – Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, були розроблені Стратегії деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Криму та Севастополя, після повномасштабного вторгнення був оновлений план заходів з реалізації стратегії. Згідно з планом, відповідальним за виконання майже 17 заходів вказано МОН. Зокрема, за такі заходи:

• розроблення і впровадження комплексних методик щодо подолання наслідків мілітаризації освіти та перенавчання дітей і молоді на деокупованій території Криму;
• забезпечення реалізації бюджетної програми щодо реінтеграції молоді з тимчасово окупованої території;
• розвиток освітніх та адаптаційних програм, впровадження закладами освіти програм обміну, навчання та стажування за кордоном для дітей та молоді з тимчасово окупованої території;
• започаткування програм з підтримки молоді з тимчасово окупованої території в роботі Українського культурного фонду, Фонду Президента України з підтримки освіти, науки та спорту, Українського молодіжного фонду;
• забезпечення доступу дітей з тимчасово окупованої території до освітніх програм в Україні, зокрема проходження програми повної середньої освіти у формі онлайн-курсів на освітніх платформах за українськими стандартами тощо.

Низка громадських організацій неодноразово вказували на недостатню увагу з боку МОН щодо освітніх потреб мешканців ТОТ. Вони напрацювали рекомендації на основі ретельного аналізу становища дітей в окупації щодо формування державної освітньої політики.

Крім того, під час підготовки стратегічного плану з боку МОН була спроба залучити до публічних консультацій експертів у сферах освіти та науки щодо проблем і пропозицій їхнього вирішення. Але фактично жодна з пропозицій не була імплементована в План.

Отже, МОН або свідомо ігнорує загальнодержавну політику щодо реінтеграції тимчасово окупованих територій, або не відчуває спроможності розв'язати складні питання.

Можливо, нарешті, варто створити окремий Директорат освіти для тимчасово окупованих та деокупованих територій, а не закривати очі на 1,6 мільйона дітей? Так само як і дітей з тимчасово окупованих територій, МОН не помічає й десятки тисяч педагогів, які живуть на тимчасово окупованих територіях.