От і цього тижня тих візитів – просто сила-силенна. Петро Олексійович поїхав до Анґели Хорстівни, Хуйло, посидівши та почекавши, аби його бодай хтось запросив, не витримав та й сам напросився на 29 травня аж до городу Парижу, до нового французького президента Макрона, а американський Трамп – той взагалі вирушив у своє перше президентське турне, по країнах Близького Сходу...

Ну, з українським президентом, здебільшого, все зрозуміло: напередодні зустрічей Великої Сімки та Великої ж Двадцятки, куди нашому гарантові поки що їздити нема чого (бо ж Україна ні в Сімці, ані бодай в Двадцятці не перебуває, економіка не дозволяє), та ще й напередодні чергового брюсельського саміту ЄС, він просто зобов'язаний завітати до головної посередниці Мінського процесу та, так би мовити, "звірити час". Насправді, в цьому візитові нема жодної інтриги: він є буденним і не вельми цікавим – тому, власне, й освітлювався він як в Німеччині, так і в Україні не дуже голосно. Якщо й були під час цієї зустрічі досягнуті якісь домовленості, дані якісь обіцянки (окрім стандартних "сприяти повному виконанню Мінських угод" та "підтримувати Україну на її шляху реформ") – вони залишилися поза публічною площиною.

Читайте також: Коли ЄС опублікує рішення про безвіз для України: Порошенко назвав дату

Фанера над Парижем

Набагато цікавішим та скандальнішим виглядає візит, який має відбутися 29-го травня – візит російського недоцаря до французького президента. Скандальним одразу з кількох боків. По-перше, не в мене одного склалось враження, що "вєлікій і ужасний" Путін за останні місяці докотився до якоїсь просто підкресленої жалюгідності: то він сам-один, лише з якимось молдавським додіком, приймає "парад Побєди", то він коментує українське Євробачення, а тепер ото, бач, чекав-чекав на запрошення Макрона, не дочекавсь та й сам до Парижу напросився – зустрічайте гостя, же не манж па сіс жур...

Може, я і неправий, але чомусь мені згадуються часи президентства Віктора Ющенка та прем'єрства Віктора Януковича, коли останній будь-що хотів продемонструвати, що він теж – влада, тому повторював за Ющенком мало не всі його візити. Куди кінь з копитом – туди й рак з клешнею: Ющенко до Америки – Янукович до Америки, Ющенко до Меркель – Янукович туди ж, невідомо – нашо, але все одно: я теж пан, мені теж кендюха в тарілку... От і нині складається враження, що Путінові той візит знадобився, аби бодай нагадати – я вам, мовляв, теж президент країни, а не шкура барабанна, зі мною теж спілкуватися треба, не забувайте...

Ще скандальнішим є загальне розуміння, що вже кому-кому б, а Путіну до Парижу не їздити взагалі – після того, як "його імпєраторського вєлічєства лєйб-хакери" зламали сервер кандидата в президенти Франції Емануеля Макрона, та ще й зламали так недолуго, що залишили купу "слідів", які недвозначно вказують на кремлівських замовників. Путін робив свою ставку на неонацистку Марін Ле Пен: спочатку вона з неонацистки перетворилася в російській пресі на "консервативного політика", потім – взагалі на "прогресивного", а згодом – і на "майбутнього лідера Європи". Вона мало не щомісяця пхалася до Москви по гроші, вона обіцяла скасувати санкції, визнати Крим російським та ба навіть подарувати "другові Володимиру" оті "Містралі", що їх не продав Росії кволий, але упертий Франсуа Олланд...

І що тепер? Московський пан-мацапура зібрався до президента, якого було обрано всупереч його шаленим – і далеко не законним та чесним – зусиллям. Що він має йому сказати під час зустрічі (яка, можливо, ще й не відбудеться, бо Макрон її ще й не підтвердив)? Позичити в Сірка очі та розповісти, що "це не мої хакери, вони два місяці тому звільнились з лав російських інформаційних військ"? Попросити вибачення та покаятись, пообіцявши, що він "більше так не буде"? Зробити вигляд, ніби взагалі нічого не було, й домовлятися про оті "дружні, взаємовигідні стосунки", як-то кажуть, в режимі "business as usual"? Чи навіть грізно попередити – мовляв, а ну, Макроне, впади та бійся мене, бо ти бачив, як я капостити вмію, тож танцюй переді мною, страшним східним варваром, гопака на пузі, аби я ще чогось ще мерзеннішого не накоїв?

Читайте також: Як завдати Росії руйнівного удару: Чубаров озвучив план

Всі ці чотири варіанти, як всі чудово розуміють, не є прийнятними. І погрожувати не вдасться, і замовчати не можна, а пробачення просити отой московський блідавець і поготів не звик. То що ж йому казати в тому Парижі, і, головне – хто його слухатиме? Подивимось...

Бажаю, аби усі...

Далебі, перший зарубіжний вояж президента США Дональда Трампа освітлюється ретельно та різнобічно усією світовою пресою. Слід зізнатися, що, хоч і був він запланований заздалегідь, але нині виглядає так, нібито той Трамп так ізлякався внутрішніх проблем, які навалилися на нього вдома, що чкурнув світ за очі за кордон, аби бодай трохи відпочити від усіх отих переживань та негараздів з Конгресом, з прокуратурою та з ФБР, прочистити мізки та привезти додому бодай дві-три дипломатичні перемоги. Слід визнати, що з першою своєю поїздкою він не квапився: сто днів просидів удома, нікуди не виглядаючи. Але то для Америки не дивина – він не перший такий "домашній" президент. Скоріш, дивина те, що поїхав він не до Канади чи Мексики, як вчиняли численні його попередники, а саме до Близького Сходу. Проте, й Обама свого часу чинив так само.

Нині ж Дональд Трамп так заквапився у гості, що, здається, трошечки переплутав маршрут: коли він ще лишень збирався у подорож – його офіційні представники казали, що поїде він до Ізраїлю, а звідти – далі по Близькому Сходові. Вийшло ж усе не так: полетів пан американський президент одразу напрямки до Саудівської Аравії, чим дещо образив ізраїльтян, які, по-перше, сподівалися на символіку першого зарубіжного візиту "наймогутнішої людини світу", а по-друге – не вельми вітали взагалі візит Трампа до саудівських шейхів, бо ці останні не лише досі ще не визнали Ізраїль, як державу, а ще й, як відомо, випестили в себе свого часу як Бін Ладена, так і "Ісламську державу".

Може, Трамп про це й не знав, але нині він закликав саудівців "спільно боротися з ісламським тероризмом", джерелом якого він вважає самий лише Іран. І для цієї боротьби вирішив продати Саудівській Аравії американської зброї аж на півтори мільярди доларів. І знову ж таки, перепудив цією угодою нещасних ізраїльтян, які тепер ламають собі голови – скільки ж тієї антитерористичної зброї тепер опиниться в терористів та почне стріляти в ізраїльський бік?

Щоправда, приїхавши до Ізраїлю, Трамп поквапився всіх заспокоїти – взагалі, цим він докорінно відрізняється від свого попередника, Барака Хусейна Обами, який під час своєї першої подорожі по Близькому Сходові взагалі не знайшов часу зазирнути до Ізраїлю. Не те Трамп: і приїхав, і з прем'єр-міністром Бібі Нетаньяху так ото міцно, по-чоловічому поручкався, і навіть першим з американських президентів відвідав Стіну Плачу. Ну, й знову закликав усіх щосили боротися з тероризмом, а докупи вже й пообіцяв взяти та й помирити ізраїльтян з палестинцями, для чого й зібрався до столиці Палестинської автономії, міста Рамалла. Що ж, дай Боже нашому теляті та й вовка впіймати... Досі помирити Ізраїль з Палестиною не вдавалося жодному з американських президентів та й взагалі – жодному... просто жодному.

Читайте також: Washington Post висунула Трампу серйозні звинувачення

Тож виходить, що з усіх оцих трьох президентських візитів найкориснішим та найспокійнішим видається... "ніякий", поточний візит Порошенка до Берліну. Не тому, що там були якісь досягнення, а тому, що там не було ніякої бздури. В наші часи – й те непогано. Шануймося, мої хороші...