Місто Красноармійськ є прифронтовим. Воно розташовується на українській території і за 60 км від Донецька. Нараховує близько 70 000 жителів. Переважна кількість з них — шахтарі та їхні родини.
Варто зауважити, що настрої в місті через безпосередню близькість війни дуже різні. Але місто живе, і це найважливіше. Гуляючи по місту розумієш, що тих, хто мав би захищати свою землю від війни, тут більше ніж достатньо.
Як же насправді виглядає ситуація з мобілізацією у місті, де чоловіки мають краще ніж будь де розуміти, що таке "руський мир" і війна, дізналися у Красноармійському військкоматі.
Відразу варто зауважити, що перед тим, як спілкуватися з Павлом Тітковим, головним військовим комісаром міста, поспілкувалися з чоловіками у місті, які можуть потрапити під хвилю мобілізації. Переважна кількість з них особливо не переймалася, бо впевнені – комісар бере хабарі і "відмазатися" від мобілізації буде легко.
Прийшовши до військкомату без попередження, одразу прямую до кабінету Тіткова і без довгих пояснень починаю інтерв’ю. Отже, ситуація з виконанням четвертої хвилі мобілізації у Красноармійському районі виглядає наступним чином.
Із 200 запланованих нарядом людей, на кінець лютого відправлено близько 40 людей.
Тобто поступово наряд виконується приблизно на 30 %. Так само в ЗСУ саме цей військкомат поставив декілька одиниць техніки згідно наряду.
Загалом на цій території повісток виписано близько 2 300. Але, за словами Тіткова, самі вони ці повістки не вручають. Переважно це робиться через відділи кадрів, військово-облікові столи, а також через військово-облікові бюро в інших містах та селах Красноармійського району.
Також він зауважив, що добровольчо зголошуються до мобілізації певна кількість шахтарів.
Втім, не все так добре, як могло би здаватися. Далі комісар розповів про ту головну проблему, з якою вони кожного дня стикаються – чоловіки тікають. Велика кількість людей просто звільняється з роботи, і, з порушенням законодавчої бази про військову забов’язаність та військову службу, втікають від своїх обов’язків. Звичайно, каже Тітков, їх намагаються знаходити, але, враховуючи відсутність належної системи координації між обласними військкоматами в цьому питанні, знайти втікачів майже неможливо. Тобто юридична сторона цього вкрай важливого питання не є задовільною.
У випадку відмови підписуватись при врученні повістки, на таких громадян складається адмінпротокол про порушення, і далі їх має бути притягнуто до адміністративної відповідальності.
Стосовно добровольців, варто зауважити, що з відправлених з Красноармійського району солдат, близько 50% складають саме добровольці.
Мене, враховуючи попередній досвід спілкування з місцевими жителями, які дуже наполегливо підозрювали пана Тіткова в хабарництві, також цікавило питання стосовно відмов добровольцям у вступі в ряди ЗСУ. Бо, як розповідали мені деякі чоловіки в місті, військовий комісар бере гроші не тільки за те, щоб когось "відмазати", а й за те, щоб добровольця прийняти.
Так ось я дізналася, що випадків відмови добровольцям у Красноармійському військкоматі дійсно багато. І відмовляють по різних причинах. Але не певна що до цих відмов мають відношення хабарі. Тобто головними причинами було назване наступне: по стану здоров’я, через наявність судимості, через знаходження добровольця на обліку у наркологічному диспансері тощо. Погодьтеся, на наркоманах і інвалідах багато грошей не заробиш, а ось справжні мотиви бажання йти на фронт у колишніх ув’язнених та наркоманів залишаються незрозумілими.
В цілому ж настрої у призовників, зі слів комісара, досить різні, але патріотично налаштованих громадян на підконтрольній йому території дуже мало.
Хотілося б краще, хотілося б більше. Люди дивляться телеканали "ДНР/ЛНР", отримують звідти ту інформацію, яка зовсім відрізняється від реальності і саме ця пропаганда формує певний настрій,
— розповів він.
В місті працює декілька військово-патріотичних програм в школах і не тільки, також проводяться індивідуальні бесіди з призовниками, також на цій території знаходиться військова комендатура, проводяться певні роботи із тими військовими, які розташовуються в околицях міста тощо.
Це все є, всі ці програми дійсно працюють, але проблему це чомусь не вирішує. Більше того, на виході із військкомату мене попередили, щоб я зі Львова була тут обережніше, бо Україна на прапорах на кожному стовбі не означає Україну в головах.
І, як виявилося, корупція та хабарництво тут ні до чого.
Ось так виглядає українське місто Красноармійськ та ситуація з тими, хто має його захищати від війни. Більше того, можу впевнено сказати, що ця картина є типовою для більшості прифронтових містечок.