Издевался 20 лет над женщиной, пока его покрывала полиция: где защита государства

Днями Amnesty International випустила нову доповідь про домашнє і сексуальне насильство на підконтрольних територіях Донбасу. Про те, з чим стикаються вдома жінки у Донецькій та Луганській областях та чому держава не реагує належним чином – у блозі "Територія рівності" на 24 каналі.

Читайте предыдущий выпуск Смертная казнь за изнасилование: почему такая практика не решает проблему, а только усиливает

Система не працює

Система боротьби й протидії домашньому насильству не працює належним чином. Це дали чітко зрозуміти:

• 6 польових досліджень;
• десятки інтерв'ю з постраждалими;
• з правозахисницями й правозахисниками;
• з поліцією та владою;
• ґрунтовний аналіз законодавчої бази;
• аналіз роботи державних органів.

Високий рівень небезпеки, зруйновані домівки, бездоріжжя, безробіття і безгрошів'я підірвали мир і злагоду у багатьох сім'ях Донбасу. Та, попри такі руйнівні наслідки бойових дій, держава досі не змогла побудувати надійну систему допомоги й захисту постраждалих жінок.

Так, у багатьох випадках поліція відмовляється реєструвати скарги постраждалих, а поширена безкарність стримує багатьох жінок звертатися до правоохоронців.

Неправильна кваліфікація

Лише 4 з 27 випадків домашнього насильства, які зафіксувала Amnesty International на підконтрольних територіях, правоохоронні органи кваліфікували саме як домашнє насильство.

І лише в 3 із них жінки змогли отримати терміновий заборонний припис – коли суд забороняє кривднику наближатися і проживати із постраждалою особою. Про що говорить неправильна кваліфікація? Про те, що кривдників часто притягують до відповідальності не за домашнє насильство, а за геть інші дії, наприклад:

► за "порушення громадського порядку";
► за "невиконання обов'язків щодо виховання дітей";
► за різні види "тілесних ушкоджень".

Така невтішна практика призводить до зменшення покарання кривднику, відсутності можливості для постраждалої звернутись за безоплатною правовою допомогою, і спотворення масштабів проблеми.

Історія багатодітної мами з Краматорська

З такою системою зіштовхнулася і багатодітна мати Оксана Мамченко з Краматорська. Вона аж у столиці добивалася, аби краматорські поліціянти таки зареєстрували її заяву.

Оксана Мамченко упродовж 20 років страждала від насильства з боку свого вже колишнього чоловіка. Кривдник свого часу ще дільничного перетягнув на свій бік. Зробив поліціянту безкоштовно воду, каналізацію, і дільничний просто його покривав.

Также читайте Осторожно, двери закрываются: почему карантин усилил домашнее насилие и что делать пострадавшим

Справою Оксани зайнялися лише тоді, коли вона повідомила про бездіяльність місцевої поліції керівництву в Києві. Після цього її заяву нарешті зареєстрували, і в результаті їй вдалося отримати обмежувальний припис щодо кривдника.

Оксана Мамченко / Скриншот з відео

Зрештою суд тричі видавав обмежувальні приписи та забороняв кривднику знаходитися з Мамченко і дітьми в одному домі та наближатися до них. Але чоловік проігнорував усі приписи, видані судом, а поліція нічого не зробила, аби вони виконувались.

Притягнули до відповідальності за невиконання рішень суду

Кілька місяців тому суд притягнув кривдника до відповідальності лише до 1 року умовного терміну. Але не за домашнє насильство, а за невиконання рішень суду.

Через страх, сором, тотальну зневіру й фінансову та психологічну залежність чимало жінок взагалі не заявляють про насильство. У третині зібраних нами випадків, постраждалі не повідомляли в поліцію. Вони були переконані, влада не реагуватиме адекватно або не реагуватиме взагалі.

Був випадок, коли співробітник поліції прибув, а кривдник, який теж був із поліції й мав вище звання, навіть не відчинив двері, просто крикнувши цьому співробітнику: "Я тебе знаю, йди собі, тут все нормально!"

І цьому працівникові поліції довелося піти. Але оскільки дзвінок був зафіксований у журналі викликів, він заявив, що це був помилковий виклик, і зрештою жінці довелося заплатити штраф.

Тотальна нестача притулків в Україні

Дуже часто безпорадним жінкам просто нікуди йти й ні до кого звернутися. І це теж не порожні слова. Жінки, які мали досвід насильства в сім'ї, вказують на тотальну нестачу притулків. Є всього:

• 3 шелтери в Донецькій області з населенням понад 4 мільйони;
• лише один в Луганській області, де мешкають понад 2 мільйони.

Але навіть у ці кілька притулків потрапити дуже складно: зруйновані дороги, брак коштів та давно відома бюрократія і досі стоять на заваді.

К теме Каждые 3 месяца от насилия страдают 15 миллионов женщин

Рада Європи визначає мінімальний стандарт кількості притулків: одне місце на 10 тисяч населення, а в державах, де притулки є частиною громадської стратегії реагування, — одне сімейне місце на 10 тисяч жінок.

Важливо, щоб притулки створювали також у сільській місцевості, а не лише у великих містах. А держава розширювала свою співпрацю з громадськими організаціями, що надають притулки та реабілітацію постраждалим.

Верхівка айсберга

Чітка проблема реагування на випадки домашнього насильства правоохоронними й судовими органами, насправді лишень верхівка айсберга. Глибинні недоліки й досі закладені в чинному законодавстві, системі освіти, соціальних службах та решті дотичних органів.

Домашнє насильство / Фото Ottenpenna

Навіть попри те, що в останні роки уряд і продемонстрував готовність розв'язати проблему, прийнявши ключовий закон з протидії й запобігання домашньому насильству та запровадивши кримінальну відповідальність за це. Система і досі не працює комплексно послідовно і на благо постраждалих.

Що повинна зробити Україна

Зараз час активізувати свої зусилля. Україні слід ратифікувати Стамбульську конвенцію, оскільки це забезпечить владі чітку дорожню карту реформ, зокрема:

• подальше вдосконалення законодавства;
• освітні програми для чиновників, поліції та суспільства;
• механізм урядової звітності;
• загальнонаціональної статистики та інші важливі зміни.

Щоб ми та наші діти мали змогу жити у світі, де немає місця насильству в сім'ї, ми маємо почати з себе. Маємо спільно протидіяти всім формам домашнього насильства, щоб воно перестало бути нормою та приватною справою. Цей злочин поряд, і він стосується кожної та кожного з нас.