Издевался 20 лет над женщиной, пока его покрывала полиция: где защита государства

Женщины на Донбассе не чувствуют себя защищенными ни на улице, ни дома. Боевые действия весомая, впрочем далеко не единственная причина. Домашнее насилие иногда незаметно, однако существенно разрушает многие семьи в регионе и калечит судьбы преимущественно женщин и детей, которые часто остаются один на один с проблемой.
Днями Amnesty International випустила нову доповідь про домашнє і сексуальне насильство на підконтрольних територіях Донбасу. Про те, з чим стикаються вдома жінки у Донецькій та Луганській областях та чому держава не реагує належним чином – у блозі "Територія рівності" на 24 каналі.
Читайте предыдущий выпуск Смертная казнь за изнасилование: почему такая практика не решает проблему, а только усиливает
Система не працює
Система боротьби й протидії домашньому насильству не працює належним чином. Це дали чітко зрозуміти:
- 6 польових досліджень;
- десятки інтерв'ю з постраждалими;
- з правозахисницями й правозахисниками;
- з поліцією та владою;
- ґрунтовний аналіз законодавчої бази;
- аналіз роботи державних органів.
Високий рівень небезпеки, зруйновані домівки, бездоріжжя, безробіття і безгрошів'я підірвали мир і злагоду у багатьох сім'ях Донбасу. Та, попри такі руйнівні наслідки бойових дій, держава досі не змогла побудувати надійну систему допомоги й захисту постраждалих жінок.
Так, у багатьох випадках поліція відмовляється реєструвати скарги постраждалих, а поширена безкарність стримує багатьох жінок звертатися до правоохоронців.
Неправильна кваліфікація
Лише 4 з 27 випадків домашнього насильства, які зафіксувала Amnesty International на підконтрольних територіях, правоохоронні органи кваліфікували саме як домашнє насильство.
І лише в 3 із них жінки змогли отримати терміновий заборонний припис – коли суд забороняє кривднику наближатися і проживати із постраждалою особою. Про що говорить неправильна кваліфікація? Про те, що кривдників часто притягують до відповідальності не за домашнє насильство, а за геть інші дії, наприклад:
► за "порушення громадського порядку";
► за "невиконання обов'язків щодо виховання дітей";
► за різні види "тілесних ушкоджень".
Така невтішна практика призводить до зменшення покарання кривднику, відсутності можливості для постраждалої звернутись за безоплатною правовою допомогою, і спотворення масштабів проблеми.
Історія багатодітної мами з Краматорська
З такою системою зіштовхнулася і багатодітна мати Оксана Мамченко з Краматорська. Вона аж у столиці добивалася, аби краматорські поліціянти таки зареєстрували її заяву.
Оксана Мамченко упродовж 20 років страждала від насильства з боку свого вже колишнього чоловіка. Кривдник свого часу ще дільничного перетягнув на свій бік. Зробив поліціянту безкоштовно воду, каналізацію, і дільничний просто його покривав.
Также читайте Осторожно, двери закрываются: почему карантин усилил домашнее насилие и что делать пострадавшим
Справою Оксани зайнялися лише тоді, коли вона повідомила про бездіяльність місцевої поліції керівництву в Києві. Після цього її заяву нарешті зареєстрували, і в результаті їй вдалося отримати обмежувальний припис щодо кривдника.
Оксана Мамченко / Скриншот з відео
Зрештою суд тричі видавав обмежувальні приписи та забороняв кривднику знаходитися з Мамченко і дітьми в одному домі та наближатися до них. Але чоловік проігнорував усі приписи, видані судом, а поліція нічого не зробила, аби вони виконувались.
Притягнули до відповідальності за невиконання рішень суду
Кілька місяців тому суд притягнув кривдника до відповідальності лише до 1 року умовного терміну. Але не за домашнє насильство, а за невиконання рішень суду.
Через страх, сором, тотальну зневіру й фінансову та психологічну залежність чимало жінок взагалі не заявляють про насильство. У третині зібраних нами випадків, постраждалі не повідомляли в поліцію. Вони були переконані, влада не реагуватиме адекватно або не реагуватиме взагалі.
Був випадок, коли співробітник поліції прибув, а кривдник, який теж був із поліції й мав вище звання, навіть не відчинив двері, просто крикнувши цьому співробітнику: "Я тебе знаю, йди собі, тут все нормально!"
І цьому працівникові поліції довелося піти. Але оскільки дзвінок був зафіксований у журналі викликів, він заявив, що це був помилковий виклик, і зрештою жінці довелося заплатити штраф.
Тотальна нестача притулків в Україні
Дуже часто безпорадним жінкам просто нікуди йти й ні до кого звернутися. І це теж не порожні слова. Жінки, які мали досвід насильства в сім'ї, вказують на тотальну нестачу притулків. Є всього:
- 3 шелтери в Донецькій області з населенням понад 4 мільйони;
- лише один в Луганській області, де мешкають понад 2 мільйони.
Але навіть у ці кілька притулків потрапити дуже складно: зруйновані дороги, брак коштів та давно відома бюрократія і досі стоять на заваді.
К теме Каждые 3 месяца от насилия страдают 15 миллионов женщин
Рада Європи визначає мінімальний стандарт кількості притулків: одне місце на 10 тисяч населення, а в державах, де притулки є частиною громадської стратегії реагування, — одне сімейне місце на 10 тисяч жінок.
Важливо, щоб притулки створювали також у сільській місцевості, а не лише у великих містах. А держава розширювала свою співпрацю з громадськими організаціями, що надають притулки та реабілітацію постраждалим.
Верхівка айсберга
Чітка проблема реагування на випадки домашнього насильства правоохоронними й судовими органами, насправді лишень верхівка айсберга. Глибинні недоліки й досі закладені в чинному законодавстві, системі освіти, соціальних службах та решті дотичних органів.
Домашнє насильство / Фото Ottenpenna
Навіть попри те, що в останні роки уряд і продемонстрував готовність розв'язати проблему, прийнявши ключовий закон з протидії й запобігання домашньому насильству та запровадивши кримінальну відповідальність за це. Система і досі не працює комплексно послідовно і на благо постраждалих.
Що повинна зробити Україна
Зараз час активізувати свої зусилля. Україні слід ратифікувати Стамбульську конвенцію, оскільки це забезпечить владі чітку дорожню карту реформ, зокрема:
- подальше вдосконалення законодавства;
- освітні програми для чиновників, поліції та суспільства;
- механізм урядової звітності;
- загальнонаціональної статистики та інші важливі зміни.
Щоб ми та наші діти мали змогу жити у світі, де немає місця насильству в сім'ї, ми маємо почати з себе. Маємо спільно протидіяти всім формам домашнього насильства, щоб воно перестало бути нормою та приватною справою. Цей злочин поряд, і він стосується кожної та кожного з нас.
Поделиться новостью