У Конституційному Суді України багато суперечливих вердиктів, але є три основних, які винесені на вигоду президенту, що перебуває при владі.
Читайте также: Гра парламентських шахраїв: як Ахметов вбиває українську зелену енергетику на користь імпортної
Перше рішення
У 2003 році Конституційний Суд дозволив Кучмі балотуватися на третій термін. Тодішній президент шукав способи продовжити владу та отримав дозвіл на ще один. Такі повноваження йому надав суддя Конституційного Суду Василь Німченко, який зараз є депутатом від "Опозиційного блоку" й входить в оточення Медведчука.
Василь Німченко
Друге рішення
Вдруге таку ганьбу Конституційний Суд зробив у 2010 році, коли наділив Януковича додатковими повноваженнями, з якими він не обирався. В інших країнах це називається узурпацією влади, адже на момент виборів громадяни наділяють лідера держави конкретними повноваженнями, які не можна збільшувати заднім числом.
В’ячеслав Овчаренко
Як згодом з'ясувалося з чорної бухгалтерії "Партії регіонів", із суддями Конституційного Суду в Януковича були чисто комерційні відносини. Їм платили тисячі та мільйони доларів. Новим головою суду став соратник із Єнакієвого – В'ячеслав Овчаренко, який за часів свого керівництва знищив всі матеріали про судимості Януковича.
Третє рішення
Наприкінці лютого 2019 року Конституційний Суд скасував статтю про незаконне збагачення. Це означає, що 60 справ, які вже розслідуються, закриють. Аби хоч якось прикрити цю ганьбу, судді знайшли явно фіктивне обґрунтування. Начебто стаття Кримінального кодексу, яка діяла з 2015 року, порушує презумпцію невинуватості.
На початку 2015 року Верховна Рада голосувала за нову редакцію "незаконного збагачення". Автором закону був Юрій Луценко, Єгор Соболєв, та Сергій Лещенко. Незаконне збагачення було визначено так: "Це набуття чиновником у власність активів у значному розмірі, законність підстав набуття яких не підтверджено доказами".
Юрій Луценко
Якщо порівняти з Конвенцією ООН, то українська редакція м'якша. Адже незаконне збагачення мало підтверджуватися відсутністю "доказів", а збирати їх мав не чиновник, якого розслідують, а саме прокурор та слідчий.
Він мав досліджувати всю повноту доказів, збирати їх з різних джерел та лише потім ухвалювати обґрунтоване рішення. Посадовець міг захищатися і надавати докази на свою користь, або на законних підставах міг взагалі не давати свідчень щодо себе.
Цікаво прослідкувати, як мінялася позиція одного з адвокатів цього ганебного рішення Конституційного Суду – Юрія Луценка.
Цей закон є ключовою вимогою Майдану по реальній боротьбі з корупцією. Він розроблений на основі європейського підходу: про те, що головне не тільки покарати корупціонера, але і конфіскувати награбоване ним майно,
– казав у 2015 році Юрій Луценко.
Минуло чотири роки, Луценко пересів в крісло прокурора, в нього також були знайдені чималі активи, оформлені на підставних осіб. Тепер, перебуваючи на посаді прокурора, він має вже зовсім інакшу позицію.
Юристи називають такі статті "мертвими", тобто тими, які не можна застосувати на практиці. Наш фантастичний Комітет з антикорупційної діяльності підготував текст, який не відповідає практиці юридичного застосування,
– пояснив Юрій Луценко у 2019 році.
Читайте также: Зухвала зачистка: людина кума Путіна стала членом Вищої кваліфкомісії суддів
Тільки через зміну політичної еліти ми можемо отримати чесну владу, яка не буде переписувати закони під себе та влаштовувати канікули корупціонерам, а Україна стане успішною країною.