З вдячності за те, що вони боронили Україну, їм надають певні пільги, зокрема, 50% знижка на комуналку, безкоштовний проїзд в транспорті та виділення земельної ділянки.
Не секрет, що не всі з тих 350-ти тисяч УБДшників є справжніми героями, так дехто з прокурорів чи беркутівців приїжджали в зону АТО буквально на кілька днів – поїсти шашликів в тилу, але отримати статус учасника бойових дій. Їм те посвідчення УБД було потрібне навіть не для пільг, а як індульгенція і засіб обійти закон про люстрацію, за яким їх після Революції гідності мали б звільнити з органів.
Читайте також: Мільйони на вітер: хто у Дніпрі відмиває гроші, цинічно прикриваючись АТОвцями
Але тепер, коли про люстрації всі й забули, на перший план для УБДшників виходять земельні ділянки, що їх територіальні громади мають безкоштовно виділяти.
Навколо тиї земельних ділянок точаться чималі спекуляції. Так, простий армієць отримує ділянку десь у чистому полі, що за 20 кілометрів від найближчого населеного пункту і єдине, що він може зробити – це забути про ту землю, оскільки побудувати на ній будинок, прокласти комунікації – жодних грошей не вистачить.
Проте краще справи складаються у "непростих" армійців, які заради землі об'єднуються у так звані "ветеранські спілки" й буквально вибивають у селищних рад собі ділянки не тільки у межах населеного пункту, а ще й у його наймальовничіших місцях.
Є з цими "героями-УБДшниками" ще один неприємний бік медалі – частіше стали з'являтися так звані "діти лейтенанта Шмідта" – цей термін нам відомий із твору Ільфа й Петрова, де Шура Балаганов та Паніковський зображали з себе нащадків легендарного лейтенанта. І прикриваючись вигаданими з ним родинними зв'язками, Балаганов та Паніковський випрошували у тодішньої радянської влади собі преференцій – грошей та талонів на харчування. А сучасні діти лейтенанта Шмідта, називаючи себе АТОвці, від місцевих влад вимагають собі землі. Оскільки всіх їх не перевіриш та й підробити будь-яке посвідчення, як казав Остап Бендер, "при сучасному рівні розвитку друкарської справи це така дрібниця, про яку навіть смішно згадувати".
Вивести таких самозванців на чисту воду не легко, і вдається це лише тоді, коли вони самі через безкарність втрачають усіляку обережність або вкрай нахабніють. Так, днями львівські журналісти викрили сучасного "сина лейтенанта Шмідта" – Павла Нікітіна. Чоловік видавав себе за інваліда-АТОвця й орденоносця-афганця, який очолив одразу дві спілки ветеранів й вимагав для свого кооперативу землі біля озера.
Варто пам'ятати, що не всі, хто ходить в одностроях з орденами на грудях, – герої. Ми не маємо через таких шахраїв забувати дякувати нашим справжнім військовим за їхній захист.