Сьогодні вірменину, учаснику Революції Гідності, Герою України Сергію Нігояну виповнилося б 28 років. Його родина переїхала в Україну з прикордонного з Азербайджаном села Навур в 1992-му році, рятуючись від війни у Нагорному Карабасі.
Читайте також Перші смерті на Майдані: Сергій Нігоян та Михайло Жизневський
Сергій народився в 1993 році та проживав у селі Березнуватівці Солонянського району Дніпропетровській області. Він єдиний син у Венери та Гагіка Нігоянів.
Сергій Нігоян під час Революції Гідності / Фото – "Небесна Сотня"
Революція Гідності
На Майдан Сергій Нігоян приїхав один. Спершу сусід довіз його до Дніпропетровська. Там він шукав, де збираються активісти. Однак, після кількох годин пошуків містом вирішив не чекати: купив квиток та через кілька годин прибув до столиці. 8 грудня був вже тут.
Сергій Нігоян під час Революції Гідності / Фото – "Небесна Сотня"
Про своє рішення батьків Сергій не попередив. Згодом Гагік Нігоян розповість, що син зателефонував йому вже з Києва. Однак, попри всі переконання батька, додому не повернувся. Під час Революції Гідності Сергій Нігоян був охоронцем і одним із бійців 3-ї сотні Самооборони Майдану. Проживав у наметах разом з активістами з Івано-Франківської та Львівської областей.
На Майдан привело те, що я не зміг спокійно реагувати на те, що беркут побив тих студентів, таких же самих громадян, як я. Буду стояти до останнього, хоч через кров, але все одно,
– сказав Сергій на одному з відео, що зняли під час протестів.
21 січня в урядових газетах були надруковані "диктаторські закони", більшість з яких набули чинності наступного дня – 22 січня, у День Соборності та Свободи України. Саме ці дні між 16 і 22 січня стали першим етапом “гарячої фази” Революції Гідності.
Сергій Нігоян під час Революції Гідності / Фото – "Шимчук Назар"
20-річний Сергій Нігоян отримав смертельне поранення 22 січня 2014 року близько шостої ранку, коли ще тривало перемир'я між мітингувальниками та “Беркутом”, а на мосту Патона люди формували “живий ланцюг Соборності”. Життя Сергія обірвалося від тяжких поранень в голову, шию і груди, спричинених свинцевою картеччю під час подій біля стадіону "Динамо" на Грушевського. Тоді "Українська правда" писала, що загиблому активісту почали надавати медичну допомогу тоді, коли він вже був непритомний. Його рани не оглядали, почали одразу робити реанімацію, неперервний масаж серця, однак це не допомогло.
Як пише видання "Рубрика", батьки активіста дізналися про смерть сина з новин. Вони засинали та просиналися під час трансляцій з центру столиці. Коли по телебаченню оголосили, що серед вбитих – вірменин, мати Сергія не повірила, що йдеться саме про її сина. Батько ж – Гагік Нігоян зрозумів одразу. Він вийшов на вулицю покурити й почув, як дружина закричала: по новинах показали загиблих.
Батько Сергія Нігоян – Гагік / Фото – "Рубрика"
В пам’ять про Сергія, для втілення його мрій в життя, Громадська організація “Родина Героїв Небесної Сотні” започаткувала Відзнаку імені Героя Небесної Сотні Сергія Нігояна, в рамках якої щороку проводитиметься конкурс творчих робіт на його честь.
Відзнака покликана підтримувати молодих українських митців, які, подібно Сергію, вбачають у творчості засадничі основи розвитку сучасної України, прагнуть до створення новітніх форм і сенсів мистецтва.
Яким пам'ятають Сергія Нігояна?
Киянка, волонтерка та учасниця Революції Гідності Юлія Смирнова познайомилася з Сергієм Нігояном під час Революції Гідності. Пригадує, що хлопець вирішив приїхати у Київ після того, як побачив по телевізору, як "Беркут" б'є студентів. На Майдані Сергій жив біля Лядських воріт, де був будиночок "Відсічі" й намети Калуша. Там Сергій весь час ночував.
Який він був для мене? Дуже добрий, милий, щиросердий. Одного разу перед Різдвом, ми сиділи біля бочки й говорили про Україну. Ми були втомлені цією боротьбою, бо нам здавалося, що нічого не відбувається і все пливе саме по собі,
– розповіла волонтерка.
І додала: "Я пам’ятаю, як ми жаліємось, а він такий каже: "Чому ви ниєте? Вам Бог дав таку можливість. Боріться, все буде. Ви навпаки маєте дякувати Богу, що вийшли на Майдан і у вас є ця можливість – боротися”. Я це дуже запам’ятала".
Юлія Смирнова пригадує, як після Різдва під час розмови з Сергієм, запропонувала йому зареєструватися у Facebook. У ніч, коли його вбили, активістка замерзла та поверталася у намет.
По дорозі я зустріла Сергія і тоді він сказав: "Я вже зареєструвався, я тебе додаю в друзі". Я хотіла з ним поговорити, а він сказав, що "потім, бо біжить на барикаду на Грушевського". Потім ми вже не поговорили,
– розповіла Юлія Смирнова.
Близько другої ночі волонтерка поїхала додому. "В мене піднялася температура, а чоловік залишився на ніч. І десь о 8:00 ранку він мені подзвонив і сказав, що Сергія Нігояна вбили. Ким для мене був Сергій? Стійкістю, спокоєм. Він ніколи не метушився. Він вірив у перемогу і в Бога. Він завжди буде для мене милим чоловіком з нашої боротьби з Майдану", – розповіла вона.