Формування державності неможливе без створення органу виконавчої влади. В Україні цим органом є Кабінет Міністрів, який виник 17 вересня 1991 року. За ці 30 років Кабмін пройшов через складні трансформації, проте залишається ключовим інститутом реалізації соціально-економічної політики, а також євроінтеграції нашої держави.

Читайте також Кабмін через депутатів подав зміни до Бюджету

Нова реальність зі старими кадрами

Відліковою точкою Кабінету Міністрів України можна вважати Закон від 17 вересня 1991 року "Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР". Згідно з цим документом в Конституцію відтепер прописувалося, що "Кабінет Міністрів України є відповідальним перед Президентом України та Верховною Радою України" та "координує діяльність виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів з виконання державних програм".

Цим фактично було визнано на юридичному рівні, що Кабінет Міністрів є найвищим виконавчим органом України. Нагадаймо, що тоді тільки-но Верховна Рада проголосувала за незалежність України – яку ще мали підтвердити на референдумі 1 грудня.

Всього в Україні було 18 прем'єр-міністрів. А першим прем'єром незалежної України був Вітольд Фокін, якому нині вже майже 90 років. А 30 років тому саме Фокін був тією людиною, яка підписала Біловезькі угоди від України та розпочала ринкові реформи.

Правник-конституціоналіст Олександр Марусяк наголошує, що посадові обов'язки урядовців ще від часу проголошення незалежності конфліктували з політичними амбіціями президентів.

Інститут уряду виник на основі Ради Міністрів УРСР, яка була перетворена у Кабінет Міністрів на зорі нашої незалежності. Замість того, щоб уряд займався розробкою політики, то ці функції фактично виконує президент. В цьому перекручення нашої політичної системи. І в нас виходить, що уряд це щось технічне, а от справжній керівник це президент .

Олександр Марусяк

Доктор права, експерт із конституційного права Центру політико-правових реформ

Червоні директори та малинові піджаки

Перші очільники українського уряду належали до радянської еліти – і за це здобули назву "червоних директорів". Такими були Вітольд Фокін (1990 – 1992), Леонід Кучма (1992 – 1993), Юхим Зв'ягільський (хоч він і був виконувачем обов'язків прем'єра у 1993 – 1994) та Віталій Масол (1994 – 1995).

Ще на початку 1990-х років проявив себе конфлікт за повноваження між президентом і прем'єром. Тоді це спостерігалося на прикладі Кравчука та Кучми. Якщо все було добре, то це заслуга президента, а якщо є проблеми – то в цьому винен саме керівник уряду. Хоча саме уряд був відповідальний як за розробку стратегії економічних реформ, так і їхнє впровадження на місцях.

Яким був 1992 рік для України:

Виключенням з цього правила був колишній співробітник КДБ Євген Марчук (1995 – 1996), який розбудовував спецслужби вже незалежної України. Коли Марчук був прем'єром, то Україна стала членом Ради Європи. Хоча водночас тривала економічна криза, було масове безробіття та гіперінфляція.

Ось наступник Марчука Павло Лазаренко з Дніпропетровщини став можливо найбільш скандальним українським прем'єр-міністром (1996 – 1997) у світовому масштабі. Треба розуміти що у 1990-х роках на керівних посадах опинилися люди, які були пов'язані із великим капіталом. Починає формуватися кланово-олігархічна система. І дніпропетровський клан був найвпливовішим на той час.

Лазаренко й був політиком, який вийшов з лона великого бізнесу. Однією з його помічниць була Юлія Тимошенко – людина, якій судилося побути двічі в прем'єрському кріслі (2005, 2007 – 2010) та стати "газовою принцесою" через причетність до тіньових схем в енергетиці.

До речі, саме в Лазаренка був найчисельніший уряд, який складався з 29 міністрів, 9 віцепрем'єрів та 6 міністрів без портфеля. Останні були підконтрольними напряму прем'єр-міністру та могли голосувати на засіданнях Кабміну.

Після затвердження Конституції України 28 червня 1996 року, де в шостому розділі були чітко прописані повноваження Кабінету Міністрів. З важливого треба згадати за те, що всі посади в Кабміні призначаються Верховною Радою України за поданням прем'єра, окрім міністра закордонних справ та міністра оборони.

На думку історика, старшого наукового співробітника Інституту історії України НАНУ Володимира Головка недооціненою залишається постать прем'єр-міністра Валерія Пустовойтенка (1997 – 1999).

Після різкої зміни прем'єрів, Пустовойтенко якраз уникав конфліктів з президентом. На його період припала стабілізація економіки. Власне при ньому, а саме з середини 1999 року розпочалося економічне зростання, яке потім майже монополізували в громадській думці прихильники Ющенка. Через те, що у грудні 1999 року був негативний показник ВВП, то ніхто цього не згадав.

Володимир Головко

Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ

Прем'єр-міністр Валерій Пустовойтенко виступає у Верховній Раді України. 1998 рік / Фото Голос України

Економічне зростання та сварки любих друзів

Коли Кучма, перемігши вдруге на президентських виборах у листопаді 1999 року на тлі тріумфу вирішив змінити прем'єра, то почався зірковий час вже на той час відомого керівника Нацбанку Віктора Ющенка. В цьому уряді Юлія Тимошенко була віцепрем'єр-міністром з питань паливно-енергетичного комплексу – що й можна вважати початком її стрімкої політичної кар'єри.

В народі уряд Ющенка асоціювався з покращенням економічних показників, хоча як було вже зазначено вище успіхи реформ були закладені ще попереднім Кабміном. Цікаво, що прем'єр Ющенко мав у підпорядкуванні найменший уряд – всього 4 віцепрем'єри та 15 міністрів.

У програмі діяльності Кабміну від 23 березня 2000 року було вказано, що кількість безробітних в Україні станом на 1 січня 2000 року становила 1,2 мільйона осіб. Тоді ще була напружена соціально-економічна ситуація, але з часом вона невпинно покращувалася.

До світової фінансово-економічної кризи 2008 року спостерігалося економічне зростання в Україні. Як не дивно, але найбільшим воно було за прем'єрства Януковича у 2004 році – 12 %.

2004 рік в історії незалежної України:

Наприкінці 2004 року було прийнято конституційну реформу, згідно з якою Україна стала парламентсько-президентською республікою. Ще до прийняття Конституції 1996 року, президент мав фактично необмежені повноваження – міг одноосібно призначати прем'єра та формувати склад уряду.

А з 2004 року вже зменшувався вплив президента, а натомість посилювалися політично Кабмін та Верховна Рада. Щоправда, навіть ці зміни не усунули боротьби за повноваження між прем'єром та президентом.

Помаранчева революція 2004 року кардинальним чином змінила політичний клімат в Україні. Повернення на політичний Олімп команди Віктора Ющенка спочатку виглядало досить обнадійливо, проте сварки з Тимошенко та всередині команди, зрештою призвели до влади Віктора Януковича у 2010 році.

Прем'єр-міністри України станом на 2020 рік / Інфографіка 24 каналу

За часів прем'єрства Миколи Азарова (2010 – 2014) Кабмін перетворився на місце домінування вихідців з Донбасу. Попри юридичну підготовку до підписання Угоди про Асоціацію з Євросоюзом – що мав зробити Янукович на саміті Східного Партнерства у Вільнюсі в листопаді 2013 року, Кабмін Азарова став катами українського народу. Саме урядовці з Партії регіонів пішли війною проти власного народу – через що потім втекли з України, коли Євромайдан переміг.

Керівники уряду Прем'єр-міністри України: хто, коли та скільки часу керував урядом

Склад урядів України за 1991-2016 роки / Фото інфографіка Слово і діло

Урядовці часів гібридних викликів

Після Революції Гідності 2013 – 2014 років Кабмін став драйвером європейської інтеграції.

Це проявилося через виникнення нових посад:

  • віцепрем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції;
  • заступник міністра з питань європейської інтеграції.

Політичний експерт Євген Магда вважає, що необхідно розуміти умови, за яких довелося працювати урядовцям після 2014 року. Російська збройна агресія, формування міжнародної коаліції на підтримку України, впровадження реформ децентралізації та поглиблення інтеграції з євроатлантичними структурами – події, які визначили Кабміни Арсенія Яценюка (2014 – 2016) та Володимира Гройсмана (2016 – 2019). Тоді також посилився вплив "варягів" – іноземців, які отримали державні посади в Україні.

Те, що Арсеній Яценюк забрав на себе значну частину негативу не означає, що він просто сидів і нічого не робив. Якраз, думаю, уряд Яценюка та уряд Гройсмана заслуговують на високі оцінки тому що вони змогли в надзвичайно непростих умовах російської агресії забезпечити, зрештою, економічне зростання. Коли починають нарікати, що економічне зростання невисоке – краще невисоке економічне зростання. аніж маленька економічна стагнація.

Євген Магда

кандидат політичних наук, директор Інституту світової політики

Верховний представник ЄС з питань закордонних справ і безпеки Федеріка Могеріні та прем'єр-міністр України Володимир Гройсман. 2017 рік / Фото Twitter Кабмін України

Коли до влади прийшов Володимир Зеленський, то контроль над урядом істотним чином знизився. Настав час технократів – експертів, які мають певний досвід у підготовці до проведення реформ, проте без попереднього досвіду прийняття рішень. Саме таким можна вважати уряд наймолодшого в українській історії прем'єра Олексія Гончарука, який до цього керував Офісом Ефективного Регулювання.

Щоправда, це не врятувало від гальмування реформ – в першу чергу правоохоронних органів. Останнє було і залишається вагомим фактором підтримки України від міжнародних партнерів.

З 4 березня 2020 року прем'єр-міністром України є Денис Шмигаль. І за півтора року його керування Кабміном було досить багато кадрових змін. Найбільш гучною відставкою цього року можна вважати залишення свого посту міністра внутрішніх справ Арсена Авакова в липні. До речі уряд Шмигаля працює без програми дій, тому його може в будь-який момент звільнити президент Зеленський, чия політична сила "Слуга народу" має монобільшість в парламенті.

Як призначали Дениса Шмигаля прем'єром:

Насамкінець треба сказати, що Кабмін має бути пов'язаний з попередніми поколіннями. Не важливо, хто на посаді, а важливо, що ти робиш, маючи владні повноваження. Будемо сподіватися, що з часом в Україні тяглість покоління та розуміння спільної справи нарешті переважить поточну політичну кон'юктуру.