В Україні на державному рівні заговорили про трагедію Голодомору як геноциду лише у 2008 році, коли 28 листопада Верховна Рада ухвалила Закон про "Голодомор 1932 – 1933 років в Україні". До речі, закон на ухвалу вніс Президент України Віктор Ющенко.

Не пропустіть Покажімо, що ми нація, – інтерв'ю з директоркою Музею Голодомору-геноциду Олесею Стасюк

З того часу про Голодомор як геноцид почали говорити і на міжнародному рівні. Станом на 2021 рік Голодомор-геноцид визнали на державному рівні у 15 країнах, а також дві церкви: Римо-католицька церква (Ватикан) та Константинопольська церква.

  • Сполучені Штати Америки – 2018 рік,
  • Естонія – 1993,
  • Австралія – 1993, 2003,
  • Канада – 2003,
  • Угорщина – 2003,
  • Литва – 2005,
  • Латвія – 2008,
  • Португалія – 2017,
  • Грузія – 2005,
  • Польща – 2006,
  • Перу – 2007,
  • Парагвай – 2007,
  • Еквадор – 2007,
  • Колумбія – 2007,
  • Мексика – 2008.


Країни, які визнали Голодомор геноцидом / Інфографіка 24 каналу

Важливо зазначити, що є низка країн, які не поспішають використовувати термін "геноцид" – це Андорра, Аргентина, Бразилія, Іспанія, Італія, Словаччина, Чехія та Чилі. Вони на державному рівні засудили злочин комуністичного тоталітарного режиму як Голодомор 1932 – 1933 років та визнали його "актом знищення людства".

У 2007 році в ОБСЄ зі спільною заявою України виступили такі країни як Андорра, Австрія, Азербайджан, Бельгія, Боснія і Герцеговина, Болгарія, Велика Британія, Канада, Данія, Іспанія, Естонія, Македонія, Франція, Грузія, Греція, Угорщина, Ірландія, Ісландія, Латвія, Ліхтенштейн, Литва, Люксембург, Молдова, Німеччина, Норвегія, Польща, Ватикан, Словаччина, США, Швеція та Чехія.

Голодомор … забрав невинні життя мільйонів українців внаслідок масового голоду, який виник від жорстоких дій та політики тоталітарного сталінського режиму. Ми висловлюємо шану пам’яті жертв цієї національної трагедії українського народу,
– йшлось у заяві.

На ці слова Росія відреагувала у своєму брехливому стилі і заявила про "мільйони громадян багатьох різних національностей, які стали жертвами справді трагічних подій 1932 – 1933 років… було б несправедливо говорити про знищення лише етнічно українських громадян. Голод в СРСР в 1930-х роках був наслідком "класової" політики, колективізації сільського господарства та "розкуркулення" селянства, які проводилися в той період".

Позицію Росії чомусь підтримали і представники Туреччини, які наголосили, що наполягання України у визнанні Голодомору 1932 – 1933 років геноцидом – це ні що інше, як намагання української влади "додати гуманітарну важливість цієї сумної події бажанням політичного визнання".

Цікаво Те, про що я дізнався, людям розповідати було неможливо, – розмова з Саніним про "Поводиря"

Німецький Бундестаг і петиція українського народу

У 2019 році світові та українські ЗМІ заговорили про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні по-новому. Це стосувалось петиції, яку на сайті німецького Бундестагу підписало понад 56 тисяч людей. Після відкритого засідання петиційної комісії Бундестагу питання про визнання Голодомору 1932 – 1933 років залишилось не розкритим, а петиція залишається не ухваленою от вже близько 2 років.

МЗС Німеччини, на жаль, не квапиться визнавати геноцидом штучний масовий Голодомор 1932 – 1933 років. Адже, за словами самих німецьких депутатів-членів петиційної комісії, вони мало що знали про трагедію Голодомору та про жертви України. Депутати Бундестагу наполягають, що термін "геноцид" був визнаний значно пізніше – у 1948 році, і не може бути застосований до Голодомору в Україні. Натомість учасники комісії з німецької сторони пропонували використовувати термін "злочин проти людяності". Вони наполягають, що термін "геноцид" стосується виключно міжнародного права, а не історії.

Дискусії серед українських депутатів і науковців були не меншими. Відтак Посол України в Німеччині Андрій Мельник того ж 2019 року звинуватив членів української сторони комісії, яка представляла петицію для Бундестагу у недостатній аргументованості та надмірній лояльності. Зокрема ці слова стосувались відомого українського історика та співголови української комісії вчених Ярослава Грицака.

Такий внутрішній конфлікт лише дестабілізував процес ухвалення петиції та однозначно не йде на користь процесу міжнародного визнання трагедії Голодомору-геноциду.


Національний музей Голодомору-геноциду / Фото 24 каналу, Валентина Поліщук

Росія не визнає Голодомор геноцидом

У листопаді 2003 року під час чергової сесії Генеральна Асамблея ООН та її члени визнали Голодомор 1932 – 1933 років "злочином проти людяності", не використовуючи термін "геноцид". Звісно, що проти такого рішення та позиції офіційно виступили представники Асамблеї від Росії, зокрема Сергій Лавров (колишній постпред при ООН, тепер міністр закордонних справ Росії).

На честь 87-х роковин Голодомору-геноциду офіційний акаунт постійної місії України при ООН у твітері оприлюднив копію Декларації за 2003 рік. Зокрема, документ підписала і Росія.


Спільна декларація держав-членів ООН про Голодомор 1932 – 1933 роки / Фото з твітера Ukr Mission to UN

Поза тим, позиція Росії залишається незмінною, вони наполягають на тому, що визнати втрати під час Голодомору 1932 – 1933 років українського народу найбільшими було б несправедливо, адже, на їхню думку, це були роки "всесоюзного голоду" та "неврожаю", під час якого постраждали інші національності, які входили до складу Радянського Союзу.

У 2008 році депутати Росії здійснили наступну брехливу заяву у Держдумі:

У результаті голоду, викликаного насильницькою колективізацією, постраждали багато регіонів СРСР (Поволжя, Центрально-чорноземна область, Північний Кавказ, Урал, Крим, частина Західного Сибіру), Казахстану, України, Білорусі. Від голоду і хвороб, пов’язаних з недоїданням, у 1932 – 1933 роках там загинуло близько 7 мільйонів людей. Ця трагедія не має і не може мати міжнародно встановлених ознак геноциду і не повинна бути предметом сучасних політичних спекуляцій.

Зверніть увагу Вбита смертю нареченого: дівчина у часи Голодомору вишила "весільний" рушник опухлими руками

На сайті Національного музею Голодомору-геноциду вказано, що найбільших заперечень Голодомору як злочину геноциду можна почути саме від Росії, яка є правонаступницею Радянського Союзу.

Очевидно, що визнавши Голодомор геноцидом для Росії доведеться визнати й багато інших страшних злочинів, які вчинив комуністичний тоталітарний режим проти українців та ще два масові штучні голоди. Потрібно буде визнати факт замовчування правди, фальсифікування даних, документів. А також Росії доведеться визнати оманливу політику "українізації" та страшний передвоєнний період для української еліти як Розстріляне Відродження.

Україна за часів Голодомору втратила не тільки багато людського ресурсу та творчого потенціалу, але й пережила втрату культури українського села. Це підтверджує і Антон Дробович, Голова Українського інституту національної пам'яті. За його словами, "українське село після колективізації та упокорення голодом змінилося докорінно. Фактично ми втратили ту глибинну культуру українського села, яка існувала до геноциду". Варто зазначити, що натомість прийшла насаджена російськими діячами культура "вереників" та "шароварів" – заради того, щоб якнайкраще стерти межу між народами заради міфу про "єдіний русскій народ".

Якщо Росія визнає Голодомор геноцидом, то їй також доведеться визнати страшні числа закатованих жертв у ГУЛАГу, на Соловках, у тюрмах Сибіру та Бабиному Яру. Визнати післявоєнне переслідування дисидентів та літературної еліти, яка намагалась говорити правду про справжнє обличчя тоталітарного режиму. І звісно потрібно буде визнати не "громадянську війну" на Сході України, а назвати війну – війною. Зізнатись в окупації півострова Крим, назвати себе агресором. Тому найлегше для Росії – це йти перевіреним шляхом Радянського Союзу, шляхом брехні та гібридної інформаційної війни проти України та усього західного світу.

Для того, щоб нам зрозуміти, що зараз відбувається на Сході, чому ми потерпаємо від агресії Росії, – для цього нам вкрай важливо знати і розуміти, що відбувалося 88 років назад,
– наголошує директорка Національного музею Голодомору-геноциду Олеся Стасюк.


Національний музей Голодомору-геноциду / Фото 24 каналу, Валентина Поліщук

Інші країни, які не визнають Голодомор геноцидом

Варто додати, що стриману позицію стосовно застосування термін "геноцид" до наймасовішого штучного голоду 1932 – 1933 років, який було спрямовано на винищення українського народу, займають також такі країни, як Туреччина, Ізраїль, Вірменія.

Особливо обережною у визнанні Голодомору геноцидом є Туреччина, адже на міжнародному рівні як правонаступницю Османської імперії її можуть звинуватити у геноциді вірмен. Натомість Вірменія наполягає, аби спершу міжнародна спільнота визнала вже згаданий голод-геноцид вірмен, який за даними дослідників продовжувався з 1915 року до 1923 року.

Ізраїль визнає Голодомор 1932 – 1933 років "актом знищення людства", але на державному рівні не визнає Голодомор геноцидом, як і не визнає геноцидом страшні жертви вірменського народу в 1915 році та різанину в Руанді 1994 року. Позиція Ізраїлю полягає у визнанні унікальності геноциду єврейського народу – Голокосту.

Чим відрізняється тема Голодомору від Голокосту? Про Голокост почали говорити одразу ж після закінчення Другої світової війни. Одразу після 1945 року євреї почали збирати свідчення, вони про це розповідали, заявляли, як нацистський режим винищували єврейський народ. А українців змусили про це мовчати більше 70 років та майже забути про це. Не розповідали навіть своїм дітям, а коли й розповідали, то пошепки,
– коментує директорка Музею Голодомору Олеся Стасюк.

До теми Щоб люди знали, заради чого боротись, коли прийде Кремль, – Андреа Халупа про Голодомор-геноцид

Позиція України, або чому важливо називати Голодомор геноцидом

Президент України Володимир Зеленський у своїй промові до 87 роковин у 2020 році наголосив, що Голодомор 1932 – 1933 років – це геноцид проти українського народу.

Наслідком Голодомору, що визнаний геноцидом проти нашого народу з боку тоталітарного сталінського режиму, стали мільйони жертв серед українців. Це втрати, зіставні з тими, яких зазнала Україна у Другій світовій війні. Як можна прагнути знищити цілий народ? Чому й за що? Ми ніколи не зможемо цього зрозуміти. Ми ніколи не зможемо цього забути. Ми ніколи не зможемо цього пробачити,
– йшлося в промові президента Зеленського.

Неможливо оминути події, які останні декілька місяців тривають у науковому колі, а саме суперечки та дискусії стосовно численності жертв Голодомору. Так, директорка Національного музею Голодомору-геноциду Олеся Стасюк наголошує, що "впродовж останніх 15 років втрати України применшувались". За її словами, раніше рахували втрати від Голодомору за загальносоюзними переписами (1939 року), які були свідомо та навмисно сфальсифіковані.

У вересні 2021 року було оприлюднено найбільшу цифру жертв Голодомору-геноциду, яку отримали в результаті досудових експертиз (від 2019 року) та кримінальних слідчих дій, і яка становить 10 мільйонів 500 тисяч померлих від масового штучного голоду 1932 – 1933 років. Історики, які не були долучені до слідства та процесу експертиз від Музею, зараз намагаються спростувати цю найбільшу цифру жертв Голодомору-геноциду (зокрема історик Геннадій Єфіменко). Вони наполягають на фальсифікації та відсутності наукового підходу до визначення такого числа жертв, а також закидають відсутність наукових публікацій, які могли б проілюструвати прозорість проведених експертиз.

Дискусії про кількість вбитих голодом у 1932 – 1933 триватимуть. Злочинці зробили все, аби приховати масштаби винищення українців. Але кількість вбитих не є критерієм для юридичної оцінки злочину. Тому підхід "або наші цифри, або ви проти геноциду" руйнує так важко здобутий суспільний консенсус в Україні і заважатиме міжнародному визнанню Голодомору геноцидом,
– переконаний український історик Володимир В'ятрович.


Національний музей Голодомору-геноциду / Фото 24 каналу, Валентина Поліщук

Підкреслимо, що такий розбрат між істориками та науковцями підриває і без того хитку міжнародну позицію України у світі.

Поза конфліктом, який стосується визначення кількості заморених штучним голодом, що навмисне був спрямований на винищення українського народу комуністичним тоталітарним режимом, існує задача кожного українця – говорити та знати про Голодомор-геноцид.

За словами американської журналістки та сценаристки фільму про Голодомор "Ціна правди" Андреи Халупи, геноцид українського народу був насправді жахаючим та руйнівним, але проблема була у тому, що "у світі про це ніхто не знав, тому що комуністичний режим та New York Times були дуже захоплені приховуванням голоду". Найбільше Андрею вражає факт приховування жахливого злочину.

На думку Андреи, саме українці потрібні бути зацікавлені у поширенні інформації про Голодомор-геноцид, "підтримувати тематичну літературу, п’єси, фільми, художнє мистецтво, які розповідають про цю велику трагедію та освітлюють тему з різних поглядів".

Я думаю, що важливо розповідати про Голодомор через мистецтво рік за роком, аби тема залишилась "живою". На мою думку, це чудовий спосіб розвивати обізнаність про трагедію, щоб люди розуміли, заради чого і проти чого ви боретесь, коли приходить Кремль, – наголосила авторка сценарію "Ціна правди" Андреа Халупа.