У межах проєкту "Барикади Гідності" Євген Нищук розповів 24 каналу про "Вогняне Водохреще", Тараса Шевченка як верховного головнокомандувача та ціну великої місії наших героїв.
Зауважте "Беркут" не наважився зайти до Михайлівського монастиря, – священник про розгони Євромайдану
З якої дати почався ваш Майдан? Коли вперше вийшли і чому?
Моя історія розпочалася у 2004 році. Звідти пішло народний "позивний" "Голос Майдану". Тому 21 листопада – це день, який з 2004 року був для мене дуже важливим.
21 листопада 2013 року було особливим. Згадка про Майдан 2004, але водночас вже й хвилювання за дуже важливу для України можливість приєднатися до європейської родини й отримати асоціацію з ЄС.
Сподіваючись, що активність суспільства почують, ми вийшли ввечері на Майдан. Я не знав, що згодом він перетвориться у три місяці подій – гарячих по напруженості, але дуже морозних по погоді.
"Ціною життя герої Небесної Сотні призвели до втечі влади Януковича"
Який момент став переломним? Коли ви зрозуміли, що мирний Майдан закінчився?
Що мирний Майдан закінчився, я зрозумів, коли були перші загибелі. Так зване "Вогняне Водохреще". Ми отримали звістку про загибель Юрія Вербицького, Сергія Нігояна, Михайла Жизневського.
Вербицького повезли до Львова. Нігояна – на Дніпропетровщину. А Жизневський став першим з героїв, з ким прощалися на Майдані. Саме тоді у мене з'явилася ідея у момент прощання поставити народну лемківську пісню "Плине кача". Згодом вона стала гімном прощання для Небесної Сотні, а також Героїв, які віддають свої життя на Сході, захищаючи цілісність нашої держави.
Саме у той момент я зрозумів, що поступки або згортання Майдану будуть геть недоречними. Єдине, що інших жертв, які були вже у лютому, їх можна було попередити, якби вже тоді, 19 – 22 січня, Янукович (Віктор Янукович, президент-втікач – 24 канал) сказав, що складає повноваження, оголошує дострокові президентські вибори й звільняє Миколу Азарова, а також – всіх очільників, які згодом стали фігурантами побоїща на Майдані. Однак цього не сталося.
Тривало протистояння. Піком стала ніч з 18 на 19, коли влада спробувала розігнати Майдан. На жаль, 18, 20 лютого – пік розстрілів наших героїв. Ціною своїх життів вони призвели до втечі цієї влади. Зокрема, Януковича.
"Через емоції я зривав голос"
Голос Майдану – дуже велика відповідальність перед людьми. Як вдавалося не піддаватися емоціям і, попри все, заради людей зберігати холодний розум?
Мені важко зараз сказати, чи завжди це був холодний розум. Через емоції я зривав голос. У мене була відірвана горлова сітчатка. Це могло позначитися на моїй професійній діяльності – акторській. Це були великі ризики для мене. Але я про це тоді вже не думав.
Багато речей я міг дізнатися швидше.
Я намагався дозувати реальну небезпеку, щоб не створювати паніки. З одного боку мене ніхто не вчив вести якісь такі бойові процеси. А з іншого – воно якось інтуїтивно приходило у дуже важливі моменти. Зокрема, мій клич не повертатися спинами, підпалювати речі, бо я побачив, що дим йшов у бік "Беркуту" й тих, хто наступав тощо.
Багато інших речей просто народжувалися на ходу. Мені важко навіть пояснити, як це ставалося. Воно було на інтуїтивному рівні. Це – незабутньо. Це все досі приходить до мене у снах.
"Я намагався дозувати реальну небезпеку" / Фото з фейсбук-сторінки Євгена Нищука
Вам часто сниться пережите?
Буває. Особливо у ці періоди, цих пікових зимових днів. Це було неймовірне емоційне потрясіння. Воно виринає на фізичній пам'яті. Холоду, запаху вогню. Або дат.
"У деяких беркутівців вбачалося звірине задоволення"
Як ви вважаєте, чому стільки беркутівців перейшли "на темний бік?" Це було бездумне виконання наказів? Чи конкретні люди нарешті отримали можливість задовольнити свою жагу до крові?
Важко сказати. З одного боку є так звані слухняні служаки. А з іншого – якщо у тебе в серці є людяність, ти не можеш переступити межу. Але, справді, у деяких діях там вбачалося, навіть я б сказав, звірине задоволення з боку деяких беркутівців. Вони ніби отримували задоволення від того, що робили. Це – злочин. За це вони однозначно мають бути покарані.
Коли ви були на сцені, з'являлося відчуття, що час сповільнюється чи прискорюється?
Це залежало від подій. Коли були часи нерозуміння, як далі діяти, й різних переговорних процесів, час тривав надзвичайно довго. Це було нестерпно для людей, які прагнули конкретних та швидких дій. З іншого боку – навпаки. Коли усе навколо горіло, коли водомети спускалися, хвилина була за декілька років. Тому все залежало від конкретного дня й години.
"Я знав, що залишатимусь у дні розстрілу"
Одного разу ви розповіли, що заздалегідь знали про спробу знищити Майдан у ніч з 18 на 19 лютого. Пам'ятаєте свої емоції, коли вперше почули про це?
Я не вагався. Я знав, що залишатимусь. Без паніки, але я попереджав літніх людей, жінок, неповнолітніх. Я просив у цей вечір не залишатися на Майдані. Я просив, щоб залишалися ті, хто мають силу. Чоловіки середнього та молодшого покоління. Бо буде гаряче. Я натякав на те, що нас очікує.
Євген Нищук залишався у дні розстрілів на Майдані / Фото з фейсбук-сторінки актора
У "Трьох товаришах" ви граєте Роберта Локампа, героя "втраченого покоління". На Майдані смерть була зовсім близько. Ви бачили, як гинуть люди. Снайпер націлював на вас снайперський промінчик? Ви ділилися цим досвідом з Робертом? Чи творили його образ з чистого аркуша?
Ні. Жоден образ не можна творити з чистого аркуша. Це – певний досвід. Особистісний. Творчий. Це така сублімація твого шляху. Звичайно, певні речі ти там не проходив, тут допомагає творча уява. Але багато речей справді переносилися з подій, зокрема або передусім, з Майдану. Оце відчуття якоїсь відваги, чесності, відданості, братерського дружнього плеча, про які мовиться у самому творі Ремарка, віра, мрії – вони, вочевидь, були на Майдані. Це виринає в образі Роббі.
"Вітер був дивом на Майдані"
На Майдані ви бачили щось, що можете схарактеризувати як диво?
Звичайно. Вітер з'являвся виключно, коли підпалювали барикади. Мішки, якісь мокрі речі тліли, а дим йшов виключно у бік беркутівців. Було неймовірне диво. Навіть священники звертали на це увагу.
Ще один випадок – коли уже все палало, й біля сцени залишився один з образів, які дуже часто носили. Трішки обпалений, але цілий. Як і портрет Тараса Шевченка.
Це була двохсота річниця з дня народження Шевченка. Я звертав увагу людей, що він є нашим верховним головнокомандувачем. Коли мене питали, хто мені підказував, я казав: "Ось Тарас Григорович мені тут і підказує".
У вас є майданівський талісман? Можливо, якийсь пам'ятний подарунок? Або річ, яку найчастіше брали з собою на Майдан.
Я деякі особисті речі передав до музею Революції Гідності. Це й шапка, й каска якась була. Ще деякі речі, які були завжди зі мною.
До теми Я не думав, що вони йдуть до нас, – оператор "Радіо Свобода" про побиття "Беркутом"
"Я запропонував зробити флешмоб і запалити ліхтарики, як свідчення нашого єдиного серцебиття"
Уявімо, що HBO чи Netflix вирішили зняти художній фільм про Майдан для молоді з різних куточків світу. З якого дня протестів варто почати розповідати цю історію?
Я думаю, що було б непогано подати якусь невеличку передісторію. Вона дала б можливість зрозуміти, чому це вибухнуло. Це могла б бути історія про недержавницьку позицію влади.
Ця принизлива ситуація сколихнула навіть тих, хто не цікавився політикою чи євроінтеграцією. Мовилося про приниження людської гідності. Саме тому Євромайдан згодом назвали Революція Гідності.
30 листопада відбулося принизливе побиття й знущання. Людей заганяли. Вони не знали, куди подітися. Зрештою, знайшли прихисток у Михайлівському Золотоверхому Соборі й рятувалися там від кийків беркутівців. Ці жорстокі кадри, які побачив весь світ, і призвели до Маршу мільйонів 1-го грудня.
Якщо хронологічно брати ці кадри, обов'язково має бути 1 грудня. Має бути перша спроба розгону. Ми вистояли. Це психологічно було дуже важливо.
Були емоційно горді та радісні моменти. Коли в Новорічну ніч на сцені були найкращі наші артисти, які виступали незважаючи на погоду, холод. Ми були згуртовані єдиним духом, любов’ю до нашої країни. Чи коли ми очікували виступу Океану Ельзи, і я пропонував зробити флешмоб у вигляді запалювання ліхтариків, як свідчення нашого єдиного серцебиття. Це знамениті кадри, які також облетіли світ і від яких досі "мороз поза шкірою". Чи коли ми віталися словами "Слава Україні! Героям слава!".
"Коли усе навколо горіло, хвилина була за декілька років" / Фото з фейсбук-сторінки Євгена Нищука
Ці миті є надзвичайно цінними. Вони мають знайти канву. Але про це не можна говорити репортажно.
Якщо ми говоримо про Netflix, має бути чіткий сюжет конкретної історії. Однієї людини чи пари. А навколо неї вже показувати ключові речі, які були дуже важливими.
Були різні події. Коли падали фактично зі сцени батьки, які дивилися на закриті очі свого сина. Згадую, коли на сцену принесли Романа Гурика, поруч стояли його батьки – Ігор та Ірина і в них на сцені просто підкошувалися ноги. Це ті речі, які вже є сторінками історії. Щоб кожне наступне покоління знало про наших сучасних Героїв, щоб ніхто не мав навіть сумніву про їх велику пожертву.
Це – не міф. Так, з цього може вийти гарна героїчна легенда, яка дасть можливість зрозуміти: хто ми є, де ми живемо, що наша за держава, що заради свободи, заради гідності, заради держави ми готові боротись!
Це – неоціненні речі, які мають цінуватися у всьому світі. Це унікальна сторінка нашої історії, героїчна, але трагічна легенда. Вона демонструє велич, силу духу й героїзм громадян України.
"Майдан змінив суспільство"
З часу Майдану минуло 8 років. Як змінилося суспільство, країна? Чи досягли ми хоча б частину принципів, за які боролися?
Цей тектонічний струс, яким був Майдан, змінив передусім суспільство. Не так сильно політичну еліту, тому що вона повертається до старих звичних системних речей. Але градус відповідальності перед суспільством є зовсім іншим.
Відчуття того, якою має бути країна, для молодшого покоління є очевидним. Ми європейська, демократична держава. Ми маємо мати колективну безпеку, якою є НАТО. Ми маємо позбуватися тих речей, які є "радянським спадком". Ми маємо боротись з корупцією та іншими деструктивними процесами, які не дають так швидко розвиватись, як хотілося б.
Якби ви могли повернутися у лютий 2014 року, яку пораду дали б собі?
Тоді у лютому часу радити не було. Я б робив все те саме, що й робив. Минуло 8 років, але я ніяк не змінив свою думку. Я вважаю, що це – великий поступ України. Так, ціною життів та ціною великої місії наших Героїв.
Я завжди схиляю голову й маю внутрішню відповідальність перед їхньою пам'яттю. Це те, що мною рухає, та ніколи не дасть зійти на манівці.
Євген Нищук на сцені Майдану / Фото з фейсбуку
