Українські уроки

Зокрема, про уроки українського конфлікту, про те, як треба озброювати сучасну армію, яку роль відіграє логістика, паливо, мобільність тощо. Про те, що аналізуються саме українські уроки, йшлося прямо. Про те, результати чиєї армії беруться за зразок, прямо не йшлося.

Важливо Путін вирішив залякати через НАТО ще одну країну Європи: чи буде нова війна

Проте факт, що саме російські війська сьогодні не досягають цілей – секрет Полішинеля. Тому практично всі зійшлися на думці: якщо білоруські збройні сили зараз і придивляються до чийогось досвіду, то цей досвід – український.

По слідах проговореного хочеться сказати таке. Логістика, бензин – гас, каймани та мобільність – це все чудово. Це має бути. Проте, що стосується успіхів ЗСУ, вже всі світові військові експерти відзначили їхній головний фактор, про який не прозвучало жодного слова. Тактична грамотність та система управління військами за західним зразком, заснована на децентралізації.

Незбагненне для диктатур

Децентралізація на тактичному рівні – ось що виявилося ключовим фактором у сучасній війні. Коли офіцери і солдати можуть і, головне, вміють ухвалювати рішення на місцях, виходячи з реальної обстановки. Названа (самопроголошеним президентом Білорусі Олександром Лукашенком – 24 канал) мобільність – порожній звук без укорінення в армії такого підходу, оскільки будь-яка мобільність зійде нанівець, якщо кожен взвод чекатиме на рішення генерала в столиці.

Подібне неможливо уявити ні в армії Росії, ні в армії Білорусі, ні в армії спочилого у Бозі СРСР. Воно і зрозуміло: Радянський Союз (а армії РФ і Республіки Білорусь – його прямі спадкоємиці) воював у ті часи, коли рівень технологій, інформатизації, маневреність військ та можливості їх озброєнь були значно нижчими.

Нижче за швидкість – більше роль не точності, а обсягу. Це – базові умови, за яких рішення на місцях та ініціатива не потрібні, а потрібний лише залізний порядок. Сьогоднішня війна виявилася принципово іншою.

Не пропустіть Війна з російською гідрою буде довгою: коли українці зможуть побачити перемогу

І, знаєте, у чому проблема? У тому, що за чинних розкладів ні Білорусі, ні Росії, ні Північній Кореї перспектива створення конкурентної армії просто не світить. Тому що це в принципі інша реальність: у ній треба цінувати людину, вчити її, спиратися на її знання та інтелект, тобто мати справу не з "одиницею живої сили", а з особистістю. Це те, що неможливо уявити у збройних силах авторитарних та тоталітарних держав, які у своїх арміях, навпаки, намагаються з усіх "вибити дурь".

Істина, яка поховала "совок"

Цей досвід оголює проблему в більш глобальному контексті. Ось зараз у російській пропаганді дуже популярний сюжет, мовляв, Захід досяг свого благополуччя лише завдяки "дешевим" ресурсам із РФ. А тепер ось їх позбавлять і "ми самі побудуємо своє благополуччя на своїх ресурсах".

З дуже банальної причини: благополуччя створюють не вугілля і не нафта – його створюють люди. І розвиток сьогодні не досягається в умовах переважання людей з низьким людським капіталом за умов повального від'їзду людей із високим. Очевидність цієї істини була вже давно зрозуміла.

Радимо Для Росії "запахло смаженим" – статусом кандидата до ЄС для України

Вирок, оголошений Україною

Ніхто не буде сперечатися, що рівень життя в Росії нижчий, ніж у Швейцарії. Однак до останнього часу існував міф: "Зате у нас армія сильна, як пи**немо, раптом що!". Події в Україні розвіюють і цю картинку, й усі подібні королі залишаються голими.

Сучасний світ такий, що ні в побуті, ні на війні нічого більше не вирішується без інтелекту. Без інтелекту можна бити людей кийками чи стріляти у цивільних, але не вигравати битви та не будувати цивілізації. Авторитарна держава не здатна за своєю природою робити ставку на інтелект і добру волю людини. Отже, майбутнього у таких держав просто немає.

Актуальне – російські окупанти вигадують будь-які приводи, аби втекти з війни: дивіться відео