Яким виявився рік, що минає, для обох держав? Чого очікувати у 2025-му – взаємного зміцнення союзницького духу чи посилення протиріч? Читайте в ексклюзивній колонці для сайту 24 Каналу.

Зауважте У Польщі спростували фейки Росії про "нову хвилю біженців" з України

Протести на кордоні: економіка чи політика?

Складнощі у відносинах проявилися вже на початку 2024 року, коли польські перевізники влаштували масштабні акції протесту на кордоні з Україною. Формально причиною став несправедливий, на думку польської сторони, розподіл дозволів для українських водіїв на здійснення міжнародних перевезень.

Учасники блокади обвинувачували Київ у "конкурентних маніпуляціях", але чимало експертів назвали ці протести частиною політичної гри, покликаної підняти градус напруженості. Здавалося б, парламентські вибори в Польщі завершилися, сформувався новий уряд, а разом з тим мала б відбутися нормалізація відносин з Україною.

Утім, виборчий маратон не був завершений. На початку року попереду ще були місцеві перегони та вибори до Європейського парламенту, що швидко перемкнуло увагу польських політичних кіл на нову боротьбу. Тож перша його половина стала періодом, коли економічні й інші питання стали політичними, з перетворенням їх на інструменти для отримання електоральних дивідендів.

Протести фермерів та автоперевізників засвідчили, що, попри підтримку України, Польща готова ставити на перший план власні інтереси – навіть у спосіб, який може ускладнити економічну співпрацю. Ще тривожніше те, що проблема нібито локального характеру швидко перетворилася на "лакмусовий папірець" стану відносин загалом.

Ексгумація як політичний козир

Ще одним каменем спотикання стало питання ексгумації тіл жертв Волинської трагедії. Польська влада неодноразово тиснула на Україну, вимагаючи надати дозвіл на проведення робіт. У відповідь Київ апелював до принципу взаємності, вказуючи на необхідність впорядкування українських поховань в Польщі, які були зруйновані або пошкоджені вандалами.

Ця тема стала зручним інструментом для політичних маніпуляцій, особливо напередодні виборів у Польщі. Для правих сил, таких як "Право і справедливість" ("ПіС"), тема Волині завжди була емоційним ідеологічним інструментом. Саме під час урядування цієї партії, особливо протягом перших років правління, відносини з Україною в контексті історичних питань набули небувалого загостреного масштабного і недобросусідського характеру.

Читайте також У російських катівнях свят не існує: що Україна робить, аби повернути всіх полонених

Для центристської "Громадянської платформи" Дональда Туска ця проблема раніше не була настільки політично чутливою. Проте останнім часом такою стає, особливо з наближенням ще однієї виборчої кампанії – президентської. Вже неодноразово ті чи інші представники цієї політсили або нинішньої урядової коаліції спекулювали на темі історичної політики: прем'єр-міністр Туск, глава МЗС Радослав Сікорський, міністр нацоборони Владислав Косіняк-Камиш та деякі інші.

Спроби Варшави використати ексгумацію як важіль тиску на Київ створювали враження шантажу. Це лише додало роздратування в українському суспільстві, яке зазвичай очікує від Польщі партнерської позиції, а не історичних докорів.

На цьому тлі не менш гучною стала риторика окремих польських політиків щодо блокування вступу України до Європейського Союзу. Хоча Варшава постійно наголошує на підтримці європейської інтеграції України, у кулуарах не бракує заяв про те, що Польща може використати це питання для тиску. Причини традиційні: від економічної конкуренції до вимог поваги до польських історичних наративів.

Безперечно, подібна тактика зводиться до геополітичної гри, де кожна сторона намагається максимально захистити свої інтереси.

Втім, Україні така гра обходиться дорого. Адже будь-які натяки на можливе блокування її євроінтеграції лише підігрують Москві, яка прагне посіяти розбрат між народами.

Особливо це вселило тривогу напередодні головування Польщі у Раді ЄС. І хоча одним із пріоритетів Варшави буде опікування темпами та якістю процесу розширення Європейського Союзу, зокрема досягнення прогресу в Україні, президентська передвиборча кампанія, яка припаде якраз на піврічний період польського головування, може піднести чимало "сюрпризів".

Якщо говорити про політику пам'яті, наприкінці листопада Україна в питанні дозволу на ексгумацію жертв Волинської трагедії зробила крок на зустріч Польщі, про що міністри закордонних справ України та Польщі Андрій Сибіга і Радослав Сікорський зробили спільну заяву. У Варшаві позитивно оцінили такий жест Києва, що дає надію на порозуміння.

Рекомендуємо Три кроки для покращення ситуації на ринку праці в Україні

Що чекає на українсько-польські відносини?

Цьогорічні польські місцеві вибори та вибори до Європарламенту, як і торішні парламентські перегони, показали, що політичні сили та окремі політики у Польщі готові використовувати "українську карту" задля досягнення своїх цілей. Це стосується і влади, і опозиції.

Тим часом президентські вибори 2025 року, де ключовою фігурою від влади стане мер Варшави Рафал Тшасковський, можуть стати ще більшим викликом для відносин з Україною. "Громадянська платформа", прагнучи довести свою ефективність, може вдатися до "жорстких заяв" у зовнішній політиці, зокрема щодо Києва.

Навіть якщо Тшасковський переможе, він змушений буде рахуватися з сильною опозицією у вигляді "Права і справедливості". Це означає, що спірні з Україною питання так чи інакше залишаться на порядку денному.

Якщо ж до влади знову повернеться партія Ярослава Качинського, вплив якої залишається вагомим навіть під час перебування в опозиції, чи принаймні на президентських перегонах переможе пов'язаний з нею очільник Інституту національної пам'яті Польщі Кароль Навроцький, Україна ризикує опинитися в ситуації, коли її постійно шантажуватимуть чутливими питаннями. Навіть якщо зараз вимальовуються позитивні зрушення щодо їх розв'язання.

2025 рік може стати роком нових випробувань для українсько-польських відносин. Києву важливо не допустити, аби ці складнощі переросли у кризу. Задля цього необхідно активізувати діалог на рівні урядів і громадських організацій, напрацювати спільні підходи до непростих тем, глибше дослідити міжнародний досвід тощо.

Для Варшави ж критично важливо зрозуміти, що союз з Україною є стратегічно вигідним у протистоянні з агресивною Москвою. Та чи зможуть польські політики піднятися над внутрішньою боротьбою за владу – питання залишається відкритим.

Звісно, 2024 рік був свідком багатьох позитивних епізодів у двосторонніх відносинах. Київ і Варшава залишаються надійними партнерами, а український та польський народи підтримують одне одного.

Проте політичні події породжують або можуть породити нові виклики й випробування, які нерідко стають каталізаторами погіршення взаємин. Є сподівання, що прийдешній рік все ж буде кращим для обох країн та їх взаєморозуміння.