В інтерв'ю 24 Каналу Олена Кохан розповіла, яким було життя в окупації, як росіяни проводили фільтрацію та коли на Херсонщині помітили, що загарбники готують відступ.

Дивіться також Небо в диму та шум від вертольотів: шокуюче відео перших вибухів у Чорнобаївці

Пані Олена живе посеред Чорнобаївки, тому активність у військовій частині та на аеродромі, які були захоплені окупантами, не мала змоги спостерігати.

Водночас вона розповіла історію, як росіяни приходили до неї додому та пропонували вбити чоловіка. Також вона згадала, як ЗСУ заходили в Чорнобаївку.

Що було в Чорнобаївці та на Херсонщині 24 лютого? Як для вас розпочалася повномасштабна війна?

Як і всі у нашій країні, ми прокинулися від вибухів, через що був дуже великий жах. Прийшло усвідомлення того, що неможливе сталося. Найбільший спогад, який зберігся, – це останній потяг з Херсона на Миколаїв, десь близько 12 години. Це останній потяг, який виїхав… Якби надумали їхати 25 лютого, то вже не було б чим. Тільки своїм ходом.

Дуже багато стерлося у пам'яті. Гуркіт, постріли – це все ми чули. Росіяни швидко йшли на Миколаїв. Майже ж дійшли... Але наші почали відбивати їх на околицях Миколаєва.

Через розповіді батьків знала, що треба робити запаси. 24 лютого ще АТБ працювало, народ вигрібав все, що можна було, особливо довгострокового зберігання.

Російські військові на площі Свободи у Херсоні, березень 2022 року
Російські військові на площі Свободи у Херсоні, березень 2022 року / Фото AP News

Ми вирішили сидіти по хатах і нікуди не виходити. І магазини швидко закривалися. Я у Херсон майже місяць не виїжджала. На шосе навіть не виходила зі страху. Сиділи в селі. Всередині все кипіло, переживала.

Лінія фронту сформувалася приблизно за 27 кілометрів від нас. Все, як під час Другої світової війни – фашисти зайшли, і ти в окупації.

Як жила Чорнобаївка в окупації?

У нас у селі потрібно подякувати нашому голові ОТГ Ігорю Дударю, який дуже швидко зорієнтувався. Серед чоловіків були організовані загони для патрулювання, аби не було мародерства між місцевими. Бо один магазин виставили… Люди ж користуються ситуацією. Хлопці ходили й патрулювали. Але це відбувалося у березні, коли ще до кінця не була зрозуміла ситуація.

Спочатку зайшли ж російські військові. І вони саме в нас, у Херсоні та прилеглих селах поводилися ввічливо. Не без різних інцидентів. Наприклад, 6 – 7 вечора… Молодь ж не второпала, що можна, а що ні. Старші люди більш обережні, бо ми з розповідей батьків знаємо, що таке Друга світова війна. А молоді… Телефони, вулиці, розмови… Двох хлопців застрелили. Потім ще одного. Згодом всі стали більш обережними.

Як ви зрозуміли, що настала окупація?

Складно чітко сказати. Між людьми такі розмови були, що "все, вони вже тут". Росіяни їздили по селу на своїй техніці. Сидиш і розумієш, що все – тут росіяни, а не наші. По самій поведінці людей, у пабліках, новинах…

Світло та інтернет були. Ми завжди дивилися українське телебачення – телемарафон. Ми були в новинах. Українське телебачення зникло десь аж у травні чи в червні. А домашній інтернет був ще до 6 листопада.

Спочатку, коли зайшли російські війська, до цивільних було одне ставлення. А потім, десь у квітні, коли зайшла їхня поліція, ФСБ та ОМОН – ставлення помінялося. У квітні – травні більше стали фільтрувати та застосовувати жорсткі дії до цивільних. Російські солдати не дуже прискіпливо ставилися, а от в силовиків було завдання знайти тих, хто допомагає ЗСУ та має проукраїнську позицію.

Як вас обмежувала окупація?

Коли розумієш, що ти в окупації, то носити щось жовто-блакитне – зась, телефони ховали. Ми користувалися звичними смартфонами, де всі застосунки, тільки вдома і на беззвучному режимі. Якщо чули підозрілий рух техніки на вулиці – швидко вимикали телефон. Я свій під шафу ховала, чоловік – ще десь. Всі телефони були сховані. Чоловік дістав кнопковий телефон, а в мене був старий "Самсунг", на якому тільки дзвінки та значки. Ніяких фотографій там немає, тільки старі.

Російський військовий
Російський військовий / Фото Getty Images

Розмовляти теж було не варто. Стоїш у черзі до магазину й бажано ні про що не говорити. У Чорнобаївці більш проукраїнські люди, я вважаю. Виходити на вулицю теж було небезпечно. Спершу ввели комендантську годину з 5 вечора, а влітку – з 6 і до ранку. Але із 7 ранку вже щось рухалося. І десь після 1 – 2 години дня нікого на вулицях не було. Де-не-де хтось приїжджав з роботи з Херсона. Так само в Херсоні – о 2 годині дня місто вимирало.

Можете згадати, як відбувалися перевірки?

Добре, що ми встигли посадити собаку на ланцюг. Бо росіяни розстрілювали собак, які бігали. Нас про це сусіди попередили. Сусідка зателефонувала й сказала: "Олена, по вулиці їдуть з перевірками". Добре, що я в той ранок не встигла увімкнути ютуб і ноутбук – той марафон. Вони б зайшли, а тут гімн України грає. Було б весело (сміється), але не нам.

Їхали два "Урали", в яких було близько 20 людей з кулеметами. У наш двір зайшли троє. Як КГБ працюють. Перший – досвідчений офіцер, другий мовчки стояв, а третій – балакучий. У цей час у нас гостював брат чоловіка. Ми винесли їм паспорти й телефони.

У мене в паспорті записаний мій перший чоловік Кохан Олексій, з яким я розвелася. Він, на жаль, вже помер. По рішенню суду я розлучилася з ним, але штампу в паспорті про це досі немає. А з теперішнім чоловіком ми не розписані. Він – Семко Юрій.

Росіянин бере паспорт і бачить, що там пише Олексій. Він питає мого чоловіка, чи він – Олексій? Той відповідає, що ні. Росіянин дивиться на мене і на паспорт. Я йому кажу, що ми з чоловіком не розписані. У росіянина очі починають розширюватися, мов, як це? Кажу, що ось так – ми живемо 20 років. Потім дивиться на брата чоловіка Віталія і питає, хто це тоді? А я кажу, що це брат. Росіянин запитує, що він тут робить, якщо в нього херсонська прописка. З гумором у нас все добре й Віталій каже, що в Чорнобаївці безпечніше. У росіянина взагалі дах поїхав… Як це в Чорнобаївці безпечніше?

Потім перевірили сарай і дах. Я ще показала офіцеру дім сусідів.

Ой, туалет… (сміється) Ніколи б не повірила, якби своїми вухами не почула. Звичайний вуличний туалет, металопрофіль, сидіння, напівзацементований і обкладений плиткою. Росіянин відкриває двері й каже: "ах**ть, який туалет!" Добре, що в хату не зайшли, що там не подивилися.

російські військові
Російські окупанти / Фото Getty Images

Офіцера я повела ще в сусідній дім, за яким ми доглядали… Добре, що я вівчарок встигла у вольєрі закрити. Він походив і такий каже: "Якщо вам ці двоє заважають, маючи на увазі чоловіка і його брата, то тільки скажіть. Ми вам зразу допоможемо від них позбутися". А я кажу: "Ви що, як без чоловіка в селі".

Поки ми ходили до сусідів, то провокатор сів на вухо Віталіку, розпитуючи, чому той не бере російський паспорт.

На Чонгарі, здається, була фільтраційна точка. Там дуже ретельно перевіряли. ФСБшники мали на тебе все: могли знати, з ким ти спілкуєшся, наприклад, знати, що в тебе батько в ЗСУ, хто де живе. Вони переважно молодих допитували. Вивели на двір і стоїш на сонці 3 – 4 години. Потім знову заводять до кімнати й допитують. І якщо щось не сходиться, то невідомо, чи будеш ти живий.

Якими росіяни були на блокпостах?

Мій чоловік жодного разу не їздив маршруткою і не стикався з росіянами. Він користувався велосипедом, переїжджаючи із села в село. На зворотній дорозі, якщо я затримувалася у Херсоні, то ми удвох їхали на велосипеді, я – на багажнику. Маршрутки їздили з Херсона в Чорнобаївку до 14 години.

Перший раз було страшно їхати через блокпост, а далі звикли. Спершу були військові, які ставилися більш-менш нормально. Спочатку всіх виводили з маршрутки, перевіряли паспорти й телефони. Десь у березні молодих хлопців перевіряли на татуювання. Потрібно було підняти футболку й закотити штани. Десь з травня – червня почали перевіряти й дівчат.

Тому, коли на блокпостах були військові, ставлення було лояльне. Коли зайшли ця поліція, ОМОН – то ті поводилися більш провокативно. Заходить у маршрутку й каже "Здраствуйтє". Ти мовчиш, а він обличчя до обличчя – "Здраствуйтє!"

Окупанти перевіряють жителя Маріуполя на татуювання
Окупанти перевіряють жителя Маріуполя / Ілюстративне фото з телеграму Петра Андрющенка

Один на блокпості був ростом, як Путін, а понтів вище даху. Він уявляв себе божком, зухвало дивився паспорти. Зазвичай під час перевірки ті, хто сиділи — сиділи, а стоячі – виходили.

От сидять всі жінки й один чоловік років 40. Росіянин каже: "Виходи!" Обшманав його і телефон, паспорт, руки та ноги. Питає у водія, скільки тут до Чорнобаївки ще їхати. Той відповідає, що 4 – 5 кілометрів. "Нічого, пішки дійде. Буде знати, як не поступатися місцем жінкам. Я його провчу. Іди". Чоловік пішов з блокпосту додому пішки. А йти по узбіччю трішки страшно, тому що їх техніка гасає… Напевно, чоловік таки дійшов.

Росіяни не одноликі. Але в голові у них зовсім інший світ.

Як російські військові ставилися до людей у Чорнобаївці?

Була історія, коли в селі запрацювали 2 магазини. Пам'ятаю 8 березня, велика черга, а я ще чоловіка взяла із собою стояти. І росіяни приїхали, здається, на БТРі й попри черги заскочили в магазин. Вийшли з великими пакетами. А в черзі почалися балачки, ніби як обурення. Росіяни поїхали й приїхав, здається, БМП. Окупантів було близько 10. Навели приціл на чергу: "Всі замовкли, стояти". Називається, пішли 8 березня у магазин (сміється). Ні, щоб 7-го сходити…

Росіяни злізли й типу запитують: "Що тут, чим незадоволені?" Всі мовчать. Витягли мішок картоплі та моркви – "Беріть!". Всі стоять, тільки одна жінка пішла. Черга мовчить, а що казати під кулеметом? Жінка відтягнула в сторону мішки… Росіяни щось побурчали. І тут Дудар (голова Чорнобаївки – 24 Канал) приїхав з хлопцями, поговорив з росіянами. Вони сіли й поїхали. І Дудар каже: "Люди зважайте. Я все розумію. Але якщо хочете залишитися живими – не чіпайте їх".

Це було на початку війни. Якщо росіян не чіпати, то вони не мали агресії. Як на мене, в них було завдання, що Херсон – це нібито їхня територія і вони наче як у себе вдома. Тобто цивільних не дуже чіпали. Дудар провів той збір і черга заспокоїлася. Всі роз'їхалися. А ту жінку як почали шпиняти, картоплю висипали на землю. Її ледь не прибили. Нас же у черзі було близько 150 людей.

Ти пристосовуєшся. Звикаєш бути на сторожі. Прислуховуєшся до кожного звуку. Йдеш вулицею й дивишся, чи хтось позаду не йде. Постійно маєш себе контролювати, щоб щось не ляпнути. Спочатку дядя Гріша (відомий чоловік з інвалідністю з Херсона, волонтер – 24 Канал) по ринку їздив на колясці й вмикав "Ой у лузі червона калина" та гімн України. Але його ніхто не чіпав. Десь у квітні – травні я до подруги на ринку підходила й могла сказати "Слава Україні". А потім не бажано було показувати, що ти проукраїнський.

Волонтер з Херсона "дядя Гріша": відео

Продукти в магазинах були російські?

У селі працювали 2 магазини. Ми стояли в черзі по 5 – 6 годин, щоб потрапити туди і щось купити. Закуповували все на запас. Російські продукти почали з'являтися наприкінці квітня, коли встановився якийсь побут. Коли лінія фронту закріпилися й почали їздити на Крим – з'явилося все. З квітня і на цей час проблем з їжею не було.

У нас 2 магазини в селі мають термінал! Термінали працювали всю окупацію і зараз. Аби тільки був інтернет і світло. Я розраховувалася карткою. Якщо потрібна була готівка, то була послуга, щоб отримати її. Але хто який відсоток поставить – найбільший був 12%.

Херсон поринув у 1992/1993 рік, коли була торгівля з газет, багажників. Їсти й пити можна було все. Добре, у кого була пенсія. Росіяни роздавали пенсію 10 тисяч рублів, яку можна було отримати й без паспорта Росії.

Пенсіонери брали її. Гривня ходила завжди, а рубль – паралельно. Той, хто брав рублі, відразу міняв на гривні. Бо продавці приймали в гривнях, називаючи рублі папірцями. Росіяни відкрили 2 – 3 супермаркети, де ціни були в рублях, але дуже високі. То люди брали рублі, міняли на гривні й готівкою користувалися. А з картки донатили на ЗСУ.

Заманухи були всякі від росіян. У них ставка йде на людей похилого віку, як у СРСР. Але от люди мого віку й старші, то розуміють, що це ж не є Радянський Союз. Це щось збочене, з чим вони прийшли… Це не Радянський Союз точно. Це щось взагалі таке дурне.

Що вам відомо про викрадення Дударя?

Наскільки я знаю від місцевих, за ним прийшли росіяни. Його заступника 2 тижні тримали на підвалі. А Дударя заарештували. У нього стався інфаркт і він лежав у кардіоцентрі в Херсоні. Його ніби як охороняли. Хтось його з лікарні вивіз на підконтрольну Україні територію, тобто Дударя врятували.

Ігор Дудар / Фото з фейсбук-сторінки голови Чорнобаївки

Перші 2 місяці в Чорнобаївці все було під контролем, організовано. Дудар зібрав невеличкий загін допомоги, де в розбитих хатах хлопці швидко допомагали селянам з ремонтом. Організовували порядок, зокрема, проти мародерства. Але у травні – червні я вже їх не бачила. Вони або виїхали, або їх кинули на підвал. Російські солдати були не такі прискіпливі, а ФСБ та інші взялися за всіх.

Вам відомі історії серед знайомих, коли їх кидали на підвал?

Добре знайома мені людина була на підвалі. Вона зібрала всі матеріали та вже передала СБУ.

І за 2 хати від нас забрали чоловіка. Спочатку прийшли й забрали жінку, а чоловік сховався. Її утримували й сказали, що не випускатимуть, поки він не прийде. Він напився і прийшов здався. Досі його немає і не відомо, де він.

Розкажіть, як відбувалися удари по росіянах на аеродромі в Чорнобаївці? Їх справді було так багато?

Ми дуже добре все чули. Аеродром далеко від нашої хати, кілометрів 4 – 5, але було добре чути. Ми самі здивовані (сміється). По вас гатять, а ви стягуєте в одне й те саме місце ту всю техніку. Відчуття було, ніби би ти потрапив у паралельний світ, як "Аліса у задзеркаллі". У мене таке відчуття, наче я опинилася в якомусь сюрреалізмі й прокинулась у себе вдома.

Вибухи на аеродромі давали віру, що Чорнобаївку визволять?

Так! Віра ніколи не покидала. У квітні почали розуміти ситуацію і налаштовуватися, що коли буде – тоді буде. Треба жити й відключитися від очікування. Неможливо жити в постійному очікуванні.

Ви раділи вибухам?

Біля мене в Чорнобаївці всі сусіди проукраїнські. Ми всі через окупацію залишалися вдома без роботи. Тому збиралися о 12 годині на чашечку кави і як — геп! (удар ЗСУ по окупантах – 24 Канал). Дуже шумно, кажемо: "За Чорнобаївку – за наших".

То такий бальзам на душу, не можу передати. Як відрізняються вибухи… У будь-якого херсонця запитай. Коли гепало, то ми раділи. Бо це наші по них били. Близько, чи далеко, але то наші. То так добре. Ми потім збилися з рахунку… 25 чи 27 – не пам'ятаю.

У якийсь момент вже не вірилося, що стільки разів ЗСУ відпрацювали по окупантах.

Ні, це правда. 25 разів я добре пам'ятаю. А потім ми збилися з рахунку. Десь до 30 разів було. Дійсно, росіяни працюють по радянських методичках. Військова частина – значить туди треба заселитися і стягнути техніку. Тому всю техніку стягували туди.

вибухи в чорнобаївці
Вибухи в Чорнобаївці / Фото CNN

Спершу було по трохи, а десь влітку росіяни стягнули багато техніки. Я ховалася вдома від страху, а мій чоловік вилазив на дах, щоб розгледіти, де вибухає. Один раз він заскочив у хату й каже: "Та ну його". Я питаю: "Що таке?" А він відповідає, що черговий раз у їхній БК прилетіло й снаряд йому над головою просвистів.

Під час детонації за сусіднім будинком впала нерозірвана касета. Від нашого будинку до БК 4 кілометри і їх снаряди долітали аж до нас.

Влітку вже були вибухи на Антонівському мосту й перші повідомлення про контрнаступ ЗСУ. У Чорнобаївці щось знали про нього?

Ні. Знали тільки те, що писалося в офіційних джерелах. Те, що в нас відбувалося, я вже зрозуміла зараз. Все те саме зараз відбувається на лівобережжі. Тобто посилене мародерство – дійсно, вони гребли все, що можна. Антонівський міст був уражений, але вони ще користувалися понтонним мостом. З річкового порту катери відправлялися до останнього. На Голу Пристань, на Олешки можна було їздити. Вони все так вивозили.

Десь у другій половині жовтня у місті росіян стало помітно менше. Вони їздили в цивільному одязі та на цивільних авто без номерів. Військових у формі майже не було видно, зокрема на БТРах. Було якось тривожно навіть. Що відбувається? Щось інше відбувається…

Українські військові на в'їзді в ХерсонУкраїнські військові на в'їзді в Херсон / Фото з фейсбук-сторінки Леоніда Остальцева

Ми читали новини, що наші просууваються. Але в голову не допускали думку, що ось завтра нас звільняти. Особливо приємно було, коли Антонівський міст розбили. Ми раділи, думаючи, як вони будуть переправлятися.

І ще одна ознака відступу росіян – вони здійснювали провокації, коли обстрілювали село "Градами". Так само вони зараз обстрілюють Каховку, Голу Пристань, Олешки. Наші по них точково б'ють. А "Гради" – то їх рук справа.

Як ви розуміли, що це провокаційні обстріли росіян?

А ми чуємо виліт і приліт. Минають, здається, секунди. Виліт і приліт дуже близько і ти це розумієш. Наші "Градами" не обстрілюють села взагалі. Наші точно не стріляють по цивільних, а вони стріляють. Звісно, дуже страшно!

У нас з однієї сторони вулиці прилетіло на якийсь вугільний склад чи щось таке. На щастя, удар прийняв на себе великий бетонний паркан. Людям хіба пошкодило дахи.

Херсон став більш проукраїнським?

Виявляється, що не став, а був! Це суто моя думка. Так, ми розмовляємо російською. Але якою російською – суржиком. Російською говорять переважно в Херсоні, а по селах – суржик. У мене кума жила в центрі Херсона, але виїхала. З перших днів війни була засмучена, мовляв, нас здали, тут всі колаборанти. Але коли вона сходила на перший мітинг, то зателефонувала мені й каже, що ніколи б не подумала, що в Херсоні стільки людей за Україну.

Людина прожила все життя у Херсоні. І тільки війна показала, що ми не хочемо іншого. Стільки людей за цей спосіб життя, за Україну, за те, щоб жити в такій країні, як Україна. І стільки людей не хоче в Радянський Союз. Це для мене був шок. Я теж думала, що тут за Радянський Союз. Але ні!

У мене в куми мама в поважному віці – 79 років. Вона сама родом з Донбасу, але живе в Херсоні з 70-х років. Вона, як ото бабусі, біля під'їзду на лавочці сидить з подружкою. А в сусідньому під'їзді дві інші бабусі пішли і взяли російські паспорти. Коли нас звільнили, то вона зателефонувала своїй подрузі: "Катя, ти сказала поліції, що ті дві брали російські паспорти? Ти їм скажи, що ті дві зарази брали російські паспорти".

Дуже багато з тих, хто залишився, проукраїнські. Ті, що після "референдуму" поїхали на лівобережжя – зробили це зі страху. Так, виїжджали проросійські люди, колаборанти та ті, що боялися обстрілів.

Що було 11 листопада, коли Херсон офіційно звільнили?

Я повірила тільки о 6 вечора, коли люди, які торгували в Херсоні на ринку, приїхали і сказали, що це точно. Наші йшли через Правдине, Станіслав, Білозірку. Я ніколи б не подумала, що йтимуть звідти. Виявилося так, що вони зайшли в Херсон, а потім в Чорнобаївку.

Об 11 ранку я пішла у магазин, після чого повернулася додому. Чоловік каже, що сусід розповів, що наші вже в Херсоні. Я йому не повірила. Ми всі вважали, що це провокація. Очікувати можна було всього.

Напередодні росіяни нас сильно обстрілювали, були загиблі та поранені. Такий сильний обстріл був, що в підвалах цілу добу сиділи й не вилазили. А тут тиша й кажуть, що наші прийшли… Та ні, не може бути… Потім, коли пішли до сусідів, ті сказали, що точно наші. Я тоді прибігла до чоловіка й кажу, що наші в місті точно.

У центрі Херсона люди радіють звільненню міста від російської окупації У центрі Херсона люди радіють звільненню міста від російської окупації / Фото AP News

А 12 листопада зранку я побігла на шосе й надивилася… Стояла там, напевно, до обіду. Їхала машина – виходять сапери. Люди, якщо бачать, що військова форма, то хапають і не відпускають бійців. Плачемо, обіймаємо і цілуємо. А сапери кажуть: "Люди, нам працювати треба, розміновувати сільраду, щоб туди зайти". Потім приїхали інші військові й всі на них перекинулися, а сапери пішли працювати.

Я теж дістала прапорець, який ховала під шафою. Дістала й так гарно, добре було. Відчуття неймовірне. Відчуття, ніби залізний обруч на груди начепили, замкнули і ти весь цей час так ходив. А тут наче на повні груди вдихнув. Чоловік пішов зголити бороду. Казав, що не буде голитися, поки не визволять Херсон.

ЗСУ звільнили правий берег Херсонщини: хроніка подій

  • Українські військові повністю звільнили від окупантів правий берег Херсонської області. Наразі всі колаборанти та російські військові перебувають на лівобережжі.
  • Саме звідти російські терористи обстрілюють правобережжя Херсонщини, зокрема й обласний центр. Окупанти ведуть обстріли з артилерії, через що гинуть мирні люди.
  • Один з найбільш кривавих обстрілів відбувся 24 грудня. Напередодні Різдва росіяни потужно вдарили по Херсону з "Градів", унаслідок чого загинуло 11 людей. Ще понад 60 отримали поранення.
  • Тепер росіяни почали обстрілювати й території, які самі окупували на лівому березі. Таким чином окупанти хочуть показати місцевому населенню, що обстріли нібито проводять українські захисники.