20 лютого 2014 року Росія починає відкриту воєнну агресію проти України в Криму. Окупанти не від кого не ховалися й на очах українських військових та спецслужб почали завозити на півострів своїх військових.

Читайте також День початку окупації Криму: як змінився український півострів за 7 років

"Зелені чоловічки" атакують

За легендою, це були вигадані "сили самооборони Криму", а насправді – елітні російські загони спеціального призначення. Вони встановили контроль над ключовими об'єктами на півострові та блокували українських військових. ЗСУ були паралізовані й їм було фактично заборонено відповідати окупантам.

За мовчазної згоди українських військових та силовиків в ніч на 27 лютого "зелені чоловічки" захопили будівлю Верховної Ради Кримської автономії та виставили по периметру кулемети. Вдень під дулами російських автоматів та під тиском ряжених "самооборонців" (одним з них був відомий російський терорист і військовий злочинець Ігор Гіркін) кримські парламентарі "ухвалили" незаконну постанову про проведення "референдуму". Його перелякані депутати прийняли практично одностайно.

Депутатів збирали "ополченці", щоб загнати їх до зали, аби вони ухвалили. Що вже там казати? Так, я був одним із командирів цих "ополченців". Я це все бачив на власні очі,
– один з керівників "кримської операції" Ігор Гіркін розповідає про те, як приймалося рішення про "референдум".

"Референдум" та анексія

Незаконний “референдум” (згідно законів України, Верховна Рада Кримської автономії не мала такого права) було призначено на 25 травня 2014 року. Відповісти пропонувалося на наступне питання: "Автономна Республіка Крим має державну самостійність та входить до складу України на основі договорів і угод?". Відповіді: "так" чи "ні".

Читайте також День окупації Криму: як Росія захоплювала український півострів

Лише після цього у Києві почали розуміти, що відбувається. А відбувалась фактична крадіжка Криму. Діяти було потрібно рішуче й платити велику ціну за слабкість перших днів. Виконувач обов'язків президента України спікер Олександр Турчинов брати на себе таку відповідальність не наважився.

В.о. президента намагається дистанційно зупинити російську навалу:

В умовах, коли час йшов на години, у Києві вирішили перекласти відповідальність на західних союзників, щоб ті вчинили дипломатичний тиск на російських окупантів. Втім, міжнародна спільнота виявилась інертною й обмежилась стурбованістю. Росія ж на дипломатичний етикет не зважала (а "стурбованість" мовою дипломатії – дуже серйозно) й плювати хотіла на Будапештський меморандум.

Втрати України

У підсумку Україна втратила не лише Крим, але й частину Донбасу. За це було сплачено страшу ціну – понад 13 тисяч загиблих українців, мільйони біженців та мільярди доларів економічних втрат. Але всього цього ані Турчинов, ані хто інший у високих кабінетах столиці Україні не знали.

Читайте також Очікували допомоги Києва: чи були шанси захистити Крим від окупації

Занепокоєння цивілізованого світу агресивною політикою Москви спровокувало окупантів до більш рішучих дій. Вони змінили дати "референдуму" на 30 березня 2014 року, а потім – взагалі на 16 березня. Про це оголосив вже 1 березня колаборант Сергій Аксьонов, якого росіяни зробили "обличчям" процесу захоплення Криму.

Також було остаточно зірвано маски й стосовно питання, що на "референдум" виносилось. Тепер воно було однозначне. Мешканцям Криму пропонувалося “проголосувати” за один з двох варіантів. Перший – "Ви за возз'єднання Криму з Росією на правах суб'єкта Російської Федерації", другий – "Ви за відновлення дії Конституції Республіки Крим 1992 року і за статус Криму як частини України?". Інших варіантів не було, що робило перелік не повним. Таким чином, навіть якщо "референдум" мав би хоч якось законну силу, його питання були фікцією.

Хто писав питання для "референдуму":

У стилі Сталіна та Гітлера

Окупанти особливо не приховували, що псевдореферендум їм був потрібний лише для створення ілюзії законності.

До теми Російська сторона навмисно діяла підступно

Саме так робив в 1938 році Гітлер під час аншлюсу Австрії, Сталін у 1939 і 1940 роках, коли радянські війська захоплювали Західну Україну, Бесарабію, країни Балтії, а також в 1945-му, коли були проведені "референдуми" у окупованих Червоною Армією країнах Східної Європи.

Фактично фейковий плебісцит у Криму став продовженням традицій режимів Гітлера та Сталіна.

На псевдореферендум людей масово зганяли "казаки", "гіркінці", "нічні вовки" та інші російські диверсанти, що об'єдналися з місцевою п'ятою колоною. А сам процес відбувався під контролем російських військових.

Українська влада закликала бойкотувати незаконний "референдум", але на цьому допомога Києва фактично завершилась. Кримчани залишилися фактично сам на сам з окупантом, якого ще нещодавно багато хто вважав представником братнього народу.

Чимало кримчан, обмануті російської пропагандою, що обіцяла золоті гори, дійсно пішли на "референдум". Втім, велика частина громадян розуміла, що відбувається й не бажала брати участь у російській афері. Але якщо сідаєш грати з шулерами – готуйся до обману. Саме так і сталося.

Я був на восьми – десяти дільницях. Бачив, як люди голосували без паспортів, у списках виборців їх не було й кожного вносили прямо на місці. Я фіксував на виборчій дільниці в Сімферополі, як видавали бюлетень із позначкою у вигляді точки або галочки в графі за приєднання Криму до Росії. Порушення також були під час підрахунку та знищення невикористаних бюлетенів. Одному з наших журналістів тоді вдалося три рази проголосувати в різних місцях, всюди йому видали бюлетені,
– журналіст Шевкет Наматуллаєв, що у складі знімальної групи каналу ATR став свідком злочинного "референдуму", згадує ті події.

На окремих дільницях під об'єктивами російських пропагандистів зняли "високу явку", а далі "свої" спостерігачі засвідчили, що все було "чесно", а свої "люди" порахували як було треба.

Під кожною дільницею стояли виряджені в казаків люди з нагайками. Вони поводилися нахабно. Одна керченська журналістка з проросійськими поглядами вирішила першою прийти на виборчу дільницю в школі Короленка, щоб сфотографувати першого виборця. Її не просто не пустили "казаки", у неї забрали та розбили фотоапарат, дуже грубо з нею обійшлися. Після цього журналістка пішла з професії,
– журналістка Олена Лисенко розповідає про події 16 березня 2014 року.

Читайте також З надзвичайного курорту – у військову базу: історія розвитку і занепаду Криму

Окупанти "намалювали" явку на "референдум" у неймовірні понад 80%, хоч насправді вона була в районі 30%.

Пам'ятаю день "референдуму". Які там 83% тих, хто проголосував – у ті дні багато хто на вулицю й то боявся вийти. Хоча чимало пенсіонерів – так, голосували з радістю і зі словами "хоч помремо в Росії". Звісно, ми всі чекали, що почнуться бойові дії, Україна введе свої війська, і все буде як раніше. І, коли цього не сталося, чимало хто був дуже розчарований, – користувачка соцмережі "Просто кримчанка" згадує "референдум".

Звісно, ніхто не думав про законність всього цього, адже "референдум" був незаконним від самого початку. Саме тому окупанти та їх симпатики не боялися йти на відверті порушення – агітацію в день виборів, маніпуляції зі списками, каруселі, вкидання бюлетенів тощо.

У порівнянні з тим, що весь цей балаган проходив під наглядом озброєних окупантів і мав заздалегідь визначений результат, якісь махінації виглядали як банальність.

Представники Меджлісу побували на багатьох виборчих дільницях у Криму й говорять, що явка населення в межах 30%. Можливо, десь у містах, де більше російськомовного населення, ніж у Керчі, явка й становить до 50%. Однак це сумнівно. Адже навіть тоді, коли відбуваються вибори до місцевих органів влади і розпалюються пристрасті, то й тоді явка на вибори десь у межах 52%. Тому як і хто голосує на цьому "референдумі", ймовірно, що не має жодного значення. Оскільки офіційно показують ту цифру, яку потрібно, – уповноважений Президента України у справах кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв про явку на "референдумі".

Кримські татари масово вирішили бойкотувати "свято окупантів", але росіяни просто не відкрили дільниці у місцях компактного проживання кримськотатарського народу й зробили вигляд, що так і було.

Хроніка злочину:

"Результат" у 93% за Росію та лише 7% за Україну – нікого не здивував. Так вирішив Путін, який вирішив зробити кримчан співучасниками воєнного злочину та запрограмувати їх на отримання "каміння з неба".

Також співучасниками стали так звані "міжнародні спостерігачі". Це були здебільшого росіяни або агенти впливу Росії.

Хороводи, танці, пісні, горілка й пиво (вибачте, з пісні слів не викинеш), народна музика, російські прапори, спалені українські паспорти, – Еміне Джеппарова про вечір 16 березня та похмілля після "референдуму".

Наступного дня після “референдум” Крим незаконно оголосили "незалежним", а вже 18 березня 2014 року Росія прибрала українську землю до своїх рук.

Вся ця ілюзія плебісциту під гаслами "Повернення до рідної гавані" нікого не обдурила.

Організатори псевдореферендуму в Криму давно відомі, їх імена встановлені, а деякі з них вже мають справу з українським правосуддям. Втім, чимало злочинців ще чекають на розплату. Те, що це рано чи пізно станеться, не викликає жодних сумнівів. Як не викликає сумнівів і те, що тимчасово окуповані українські землі повернуться на Батьківщину.

Міжнародна реакція

  • Рада Безпеки ООН назвала референдум нелегітимним. Не визнав його й цивілізований світ. Лідери США, Німеччини та ЄС, Канади, Туреччини та багатьох інших держав засудили російський шабаш у Криму та заявили, що ніколи не визнають результатів "референдуму".
  • Щоправда, знайшлись країни, які з різних причин підіграли Росії. Це були Куба, Північна Корея, Нікарагуа, Венесуела, Афганістан, Сирія. Також про свою фактичну підтримку окупантів оголосили Казахстан, Вірменія, Білорусь, Болівія, Бурунді, Камбоджа, Китай, Еритрея, Індія, Іран, Киргизстан, М'янма, Філіппіни, Сербія, ПАР, Судан, Таджикистан, Уганда, Узбекистан, і Зімбабве. Ці держави голосували проти української резолюції по Криму на Генеральній асамблеї ООН й фактично стали співучасниками злочину.