15 вересня Європейський Союз скасував обмеження на ввезення українського зерна. У такий спосіб Європа продемонструвала непохитність позиції допомогти Україні реалізувати зерно та зберегти конкурентність на іноземних ринках.

Читайте також Естонія – потужний хаб для стартапів: чого у них варто повчитися

Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія та Болгарія просили ЄС не йти на такий крок, відповідне подання навіть надходило до Єврокомісії. Лідери Євросоюзу чітко дали зрозуміти – допомога для України залишається пріоритетом номер один, і єдність в цьому питанні вкрай важлива.

Втім, Польща, Словаччина та Угорщина самовільно запровадили односторонні обмеження на імпорт української агропродукції, Будапешт навіть розширив перелік заборонених на ввезення товарів до 20. Болгарський уряд під тиском протестів фермерів заборонив ввозити лише соняшник, і лише Румунія пішла на контакт з Києвом та вирішила спільно шукати вихід із ситуації.

Як ситуація відобразилася на українських аграріях та яким чином їм доведеться боротися за своє місце на глобальному рину – читайте у матеріалі.

Як розповів власник господарства "Урожай" (Львівська область) Володимир Маленчак, від початку повномасштабного вторгнення й так було багато труднощів з реалізацією продукції. Зростання цін на виробництво та планка вартості при реалізації, враховуючи її складність, впливають на здатність конкурувати з іншими гравцями.

Потрібно розуміти, що залишатися конкурентними нам важко не лише через війну, хоча зараз це ключовий фактор. Ціни на паливо постійно зростають, як і на добрива та інші товари. Платити працівникам також потрібно більше, адже вони заслуговують на гідну оплату та повинні почуватися впевнено на своїй землі та у своїй країні. З врахуванням здорожчання доставлення ми втрачаємо багато переваг, хоча маємо продукцію, яка точно не поступається в якості жодній іншій,
– розповів він.

Він також підкреслив, що держава повинна докладати негайні та максимальні зусилля для того, щоб допомогти аграріям збути продукцію. Вже зараз є перенасичення ринку, яке знижує ціну та, відповідно, прибутки. Окрім того, далеко не у всіх виробників зерна є потужності для зберігання продукції, тож існує небезпека, що товар просто пропаде, а аграрні підприємства зазнають збитків.

"Зараз не йдеться про прибутки, більшість аграріїв працюють в дуже вузькій системі координат: втримати бізнес, заплатити податки, допомогти армії та забезпечити наступний посів та роботу техніки. Розмови про розвиток звучать красиво, але передчасні: якщо частина аграріїв не реалізує продукцію і вона пропаде, то підприємці просто не матимуть як далі працювати. Окрім того, йде війна, і всі розуміють пріоритети країни", – розповів Володимир Маленчак.

Якщо говорити про конкуренцію на глобальному ринку, то українським аграріям доводиться шукати шляхи, пропонувати кращі умови за нерівних стартових позицій. В Європі та багатьох інших країнах аграрний сектор має багато дотацій та інших преференцій, які дозволяють не просто збільшувати прибутки, а й активно інвестувати в ефективність та скорочення видатків на виробництво.

Ми не можемо автоматизовувати процеси та здешевлювати виробництво з двох причин: на це немає коштів, а люди не можуть втратити роботу. Умовно, придбання трактора з дистанційним управлінням забере роботу одразу в кількох людей. Можливо, ми отримаємо зиск в ефективності в майбутньому, але люди опиняться без роботи просто зараз, а займатися їх перенавчанням та працевлаштуванням на місці ніхто не буде. Розв'язувати проблему створенням інших зараз не найкращий час,
– вважає підприємець.

Окрім того, відсутній діалог між владою та представниками сектору, що зумовлює розрив у розумінні потреб галузі та реального стану речей у господарствах.

"Так, нам вдається добре працювати та інколи навіть покращувати результати. Суха статистика це підтверджує. Але ніхто не зважає на те, якими зусиллями вдається досягати цих показників, чи маємо ми умови для того, аби наступного року наблизитися до цього результату. Нам потрібен діалог, бо коли падіння станеться, боротися з його причинами вже не буде сенсу. Треба діяти спільно", – вважає Володимир Маленчак.

Міністерство економіки вважає перероблення одним з найбільш критичних напрямків розвитку. Аграрії погоджуються – спроби продати зерно дешевше незабаром себе вичерпають, натомість збут товарів з високою доданою вартістю змінить правила гри.

Очевидно, що висока додана вартість – це те, до чого прагне бізнес в усьому світі. Гранти на співфінансування підприємств, які виготовлятимуть товар, це правильна ініціатива, яка дасть можливість збільшити прибуток та можливість інвестувати у розвиток господарств. Але знову ж таки, потрібен комплексний підхід та діалог, щоб ми, підприємці, мали чітке розуміння алгоритму подальших кроків та можливої вигоди,
– пояснив аграрій.

За словами директора "Югрейн-Трейд" Ігоря Добрускіна, попит на українське зерно є, і наразі його вдається покривати. Залізничні шляхи в ЄС та судна, яким вдається проходити Чорним морем, дозволяють експортувати товар у багато країн.

Цього року дещо знизилася якість зерна, але це цілком логічно: вартість добрив та інших товарів суттєво зросла, триває війна, відповідно, українським аграріям доводилося економити. Втім, реалізація товару триває, і поки що відчутних проблем немає,
– розповів він.

Що стосується перероблення, то в Україні існує профіцит виробництва борошна, а Туреччина стала лідером цього напрямку та тримає позиції.

"Туреччина купує наше зерно, робить борошно та продає. Раніше це робила Росія, але санкції роблять свою справу, тому Туреччина зараз найсильніший гравець в цій площині", – вважає трейдер.

Що стосується подальших перспектив, то ситуація неоднозначна. Аграрії дійсно потребують підтримки, але кошти на неї взяти немає звідки, тим паче, що йде війна.

Проблема номер один – це російські окупанти. Підтримка аграріїв критично важлива для цього сектору економіки, але будьмо відверті – в нас бюджет зараз спрямований на бодай втримання позицій, а не на зростання. Діалог з партнерами – одна з опцій, але в них також є аграрний бізнес, і ставити нас в пріоритет перед власними бізнесменами навряд чи хтось буде,
– сказав Ігор Добрускін.

Окрім того, ситуацію ускладнює те, що не всі країни дотримуються санкції. Африка та Азія – це величезні ринки, куди росіяни збувають своє зерно. Деякі країни, як-от Єгипет, або обвалюють ціну товару росіян, або обирають європейський, але це поки що не стало поширеною практикою. Відтак, українським аграріям потрібно буде шукати шляхи, які дозволять зберегти позиції та продовжувати тримати економіку на ходу в умовах війни.