Дві речі відрізняють сучасного адепта Кремля. Це віра в занепад заходу і російський розквіт, – пише Павло Казарін для Крим.Реалії.
Читайте також: Повний крах, – астролог про долю Росії і "ЛДНР"
Заходу пророкують мігрантські бунти. Економічний крах. Ісламський фундаменталізм. Євросоюзу обіцяють розпад. США – китайську експансію. Демократії та лібералізму – кризу і виродження.
І навпаки. У свідомості адепта Кремля на руїнах старого Вавилона виросте новий Рим, який сьогодні лише накопичує сили для фінального ривка. А тому "треба лише трохи потерпіти".
Обидві позиції схожі в тому, що звертаються до майбутнього. Дню сьогоднішньому в них немає місця. Адже сьогодні – це лише плацдарм для світлого майбутнього, в якому одних чекає нагорода, а інших розплата.
Причому обидві формули так чи інакше пов'язані з Радянським Союзом. Вони прямо звідти – з епохи п'ятирічок і Держплану, гонки озброєнь і холодної війни. Побутова ідея СРСР – це вічне надзусилля заради світлого завтра. І цю ж ідею проповідники Москви намагаються знову піднімати на прапори.
А ідея "краху Заходу" – вона народилася з травми 91-го. Якщо точніше – з невідрефлексованих причин цієї травми.
Адепт імперії зазвичай не хоче визнавати, що крах Радянського Союзу був неминучий. Що розпад "країни совєтів" був запрограмований неефективністю економічної моделі. Що "парад суверенітетів" – це лише природний процес деколонізації. Тієї самої, через яку решта всього світу пройшла на кілька десятиліть раніше.
Це стара як світ історія про "нормування" себе. Мовляв, якщо у мене була травма, то і інших вона теж чекає. Така позиція дозволяє зняти з себе відповідальність. Виходить, що не ти винен у тому, що з тобою сталося. Виходить, що це карма, яка катком повинна прокотитися по всьому. "Просто по мені вона прокотилася сьогодні, а по тобі прокотиться завтра".
Адепту імперії страшно думати, що на травму ніхто не приречений. Що травма – це наслідок неправильних вчинків. Що вона трапляється з тими, хто не розуміє, як влаштований сучасний світ. З тими, хто не здатний прорахувати наслідки своїх дій.
Розмови про "крах заходу" виконують роль терапії. Дарують відчуття, що час працює на тебе. Що завтрашній день буде краще сьогоднішнього. І треба лише трохи потерпіти заради неминучого історичного тріумфу.
Але в тому й річ, що ніякого "загального" сценарію не існує. Він щоразу свій власний – і залежить від тисячі факторів. Криза може бути фатальною лише тоді, коли лікар помиляється з лікуванням. А може стати оновленням – якщо діагност не дарма їсть свій хліб.
У Криму можуть вірити у "кримський міст", який вирішить всі проблеми. У Москві – в подорожчання нафти, яка наповнить "засіки". У Кремлі – у крах об'єднаної Європи, який поверне Росію в світову президію.
Але в тому й річ, що історії немає ніякого діла до наших очікувань. Ціни на нафту і європейське майбутнє не залежать від російських бажань. А збудований міст не позбавить півострів від статусу апендикса в тілі російського організму.
Тому що майбутнє належить тим, хто його створює, а не тим, хто його чекає.
Автор: Павло Казарін. Джерело: Крим.Реалії
Читайте також: За яких обставин Росія приєднає до себе "ЛДНР": думка експерта