Про досвід волонтерства в Україні, роботу під обстрілами та щире захоплення українським народом Еммануель Дюран розповів в ексклюзивному інтерв'ю 24 каналу.
Цікаво Чи доречно відбудовувати Україну, допоки триває війна
"Що я можу зробити для України, щоб допомогти"
Еммануелю, розкажіть трішки про те, чим займаєтеся. На чому ви спеціалізуєтеся?
Технологія, на якій я спеціалізуюся, називається лазерне 3D сканування. Це те саме, що фотографування об'єктів, проте зроблене у 3 вимірах. Такі знімки допомагають зберегти вигляд будівлі чи потрібного об'єкту в цифровому варіанті. Якщо ми говоримо про місце злочину, то такі 3D-моделі можуть допомогти правоохоронцям визначити, що сталося і слугуватимуть доказом.
Наприклад, у Великій Британії, якщо трапляється масштабна аварія чи стрілянина, вони роблять такі знімки й використовують їх для документування злочинів. Я працюю у різних частинах світу. В основному в Європі, Африці, Азії та на Середньому Сході. У мене гнучкий графік, тому маю час займатися волонтерством.
Приїхати в країну, де триває війна, – доволі непросте рішення. Що вас спонукало стати волонтером в Україні?
Коли я працюю на основній роботі, мої колеги питають, чому я вирішив волонтерити в Україні. Я відповідаю, що це дає мені багато щастя. Як на мене, тут відбулася комбінація кількох причин. По-перше, велику роль відіграли новини, які я бачив про те, що діється у вас. Другим фактором стало те, як ваш президент й уряд комунікує зі світом, те як вони закликають допомогти. Думаю, що це дуже важливо.
Пам'ятаю, як подумав: "А що можу зробити я, щоб допомогти?". Зрозумів, що, перш за все, можу підтримати українців матеріально. Що я і роблю, зрештою. Я не можу стати солдатом, бо з мене поганий військовий. Проте я вирішив, що можу допомогти тим, що я роблю добре. Тим більше я вже мав подібний досвід у Лівані. Два роки тому в них були вибухи у порті Бейрута. Я був там 6 разів від моменту вибуху, сумарною тривалістю приблизно 5 місяців.
Зараз не так легко потрапити в Україну іноземцю, тим більше у Харків, Чернігів та інші населені пункти близькі до лінії фронту. Як вам це вдалося?
В Україні я фактично почав з нуля. Нікого не знав тут, проте хотів допомогти. Тож я почав шукати українців у соцмережах. Спершу я знайшов у LinkedIn людей, що роблять схожу роботу до моєї. Згодом, "назбирав" контактів аж до Міністра культури й отримав від нього пропозицію приїхати в Україну. Я отримав спеціальний лист-запрошення і вирушив у дорогу.
Актуально В Європі з'явився новий додаток для українців – допоможе знайти волонтерів
Про руїни в Харкові та зустріч з гуртом "Жадан і собаки"
Я знаю, що ви були в Харкові з особливою місією. Розкажіть, що ви там робили?
Я був там 1 тиждень. Сканував пожежну вежу, госпіталь, диспансер, факультет економіки та інші уражені будівлі.
Ці скани корисні для тих, хто аналізує, звідки був завданий ракетний удар, адже можна простежити його траєкторію. Також експерти матимуть змогу оцінити масштаби руйнувань та підготувати все необхідне для відновлення. Зазвичай я витрачаю 3 години, щоб зробити всі фото. Потім розміщую їх у спеціальний файл і накладаю шарами. Коли роботу завершено, зображення стають загальнодоступними.
Я захоплююся харків'янами. Вони дуже розумні та з хорошими навичками. Місто було малолюдним, звісно, через постійні обстріли. Проте кожна людина, яку я там бачив, була дуже особливою. Я навіть зустрівся з рок-гуртом, уявляєте, – "Жадан і собаки" називається. Ми познайомилися у волонтерському центрі.
Еммануель Дюран вмикає пісню "Мальви" гурту "Жадан і собаки" / Скриншот з інтерв'ю
Тобто ви допомагали документувати докази злочинів росіян в Україні?
Річ у тім, що коли ви маєте сцену руйнування або злочину, ситуація швидко змінюється. Треба рятувати людей, розбирати завали, забирати тіла й таке інше. За допомогою сканування лазером ми можемо швидко задокументувати те, що сталося, у тому стані, в якому воно є. Тоді на 3D-зображенні вже можна детально розглядати пошкодження і працювати з цим.
Окрім того, такі знімки неймовірно цінні для музеїв спадщини та для людей з інших країн. Це чудовий спосіб проінформувати світ про рівень руйнувань в Україні. Потрібно показати реальність тим, хто не може побачити це на власні очі.
Що ви при цьому відчували? Чи було вам страшно?
Я жодного разу не відчував занепокоєння щодо своєї безпеки. Я знав базові правила, яким слідував. По-перше, я їхав в Україну з усіма необхідними документами. Я б не міг просто приїхати та перетнути кордон. У мене дуже багато різного обладнання.
Я виглядав, як Джеймс Бонд, який їде на завдання. Це було дуже підозріло. Тож я завжди мав при собі 2 папірці – запрошення від міністра культури й перелік усього мого інвентарю. Цікаво, що в Україні документ не просто підписаний, він ще й має цифровий підпис і QR-код. Одразу видно, що це не фейковий дозвіл, все можна швидко перевірити. Визнаю, що це дуже зручно.
Розкажіть про результати своєї роботи. Що вже вдалося зробити?
Роботи є у вільному доступі в інтернеті. Наприклад, харківська пожежна вежа чи старовинний чернігівський музей, де була бібліотека. Люди можуть усвідомити масштаби руйнувань та відчути реальну картину.
Цифрова версія зруйнованої будівлі / Скриншот з інтерв'ю
Екскурсія оцифрованою версією зруйнованого чернігівського музею: дивіться відео
Очевидно, що вигляд Харкова кардинально зміниться після відбудови. Яким ви його бачите?
Харків – особливе місто. У ньому багато історичних пам'яток. Я впевнений, що Харків відбудують і він стане ще кращим. Думаю його вигляд буде базуватися на минулому, проте додасться багато сучасного та нового. Впевнений, що Харків буде сяяти знову.
Зверніть увагу Сітки з форми окупантів: у Харкові плетуть унікальне маскування для ЗСУ
"Я не бачив тіл, тож міг зосередитися на будівлях"
Які труднощі перед вами постали під час роботи в Україні?
Можливо це вас здивує, але все пройшло справді гладко і спокійно. Я не можу сказати, що зіткнувся з багатьма труднощами. По-перше, мене оточували дуже хороші люди. Крім того, я маю багато досвіду в подорожах різними країнами.
Труднощі, з якими ми зіткнулися, не були великими. Як на мене, вони були нормальними. Одного разу, наприклад, на контрольно-пропускному пункті нас затримав військовий. Нас обшукали й відвели до офіцерів. Я не розмовляю українською, але мої колеги перекладали мені. Як виявилося, поки ми працювали, кілька людей побачили нас. Ми здалися їм дуже підозрілими. Вони зателефонували в поліцію і повідомили їм про дивних людей. Тому військові й зупинили нас. Цей досвід не був викликом, він радше довів, що всі відповідально ставляться до ситуації.
Насправді найбільшим викликом було дістатися в Україну. Зараз це дуже довгий процес. Я мав 2 перельоти з Женеви до Варшави. Потім брав автобус до Львова. Їх було небагато, тож довелося чекати. Нас затримали й довелося їхати автобусом у Львів 11 годин. Я витратив близько 5 годин на кордоні. Так, це була справді довга подорож, але це нормально.
Шлях, який подолав Еммануель, щоб допомогти Україні / Фото надані 24 каналу
Розкажіть, як ви почувалися в емоційному плані?
Я не почувався пригнічено. Мені не було складно в емоційному плані, бо я був оточений хорошою командою і почувався у безпеці. Я довіряв цим людям і мав багато підтримки від військових. Усі завжди були готові допомогти.
Я сфокусувався на роботі. Звісно, я бачив жахливі сцени руйнувань. Я не бачив тіл жертв, їх завчасно забрали, тож я міг зосередитися виключно на будівлях.
Коли ти маєш щось зробити та знаєш, що в тебе не так багато часу для цього, то просто робиш своє. Наприклад, у Харкові для сканування економічного факультету, ми мали спеціальний дозвіл і лімітовану кількість часу, тож мусили робити все швидко, не роздивляючись по сторонах.
До теми "Майже весь час на Сході": естонка розповіла, як допомагає українським військовим на фронті
"Закоханий в українців через рівень їхньої освіченості"
З ким ви працювали? Як було комунікувати з українцями?
Я комунікував лише з невеличким колом людей. Звісно, я б залюбки познайомився з більшою кількістю українців, проте для моєї ж безпеки, я слідував за тими, кого знаю. Ці люди супроводжували мене на роботу, були зі мною, поки я працював, а потім доставляли мене назад у готель. Я не ходив нікуди ввечері.
Мушу сказати, що я справді закоханий в українців через рівень їхньої освіченості. Як на мене – це дивовижно. Для мого серця Україна вже давно у Європі. Я зустрів стільки фантастичних хлопців та дівчат: архітекторів, інженерів, простих робітників. Зізнаюся, я хочу повернутися в Україну.
Еммануель зі своєю українською командою / Фото надане 24 каналу
Як ваша сім'я поставилася до поїздки в Україну?
Насправді моя сім’я поставилася добре до мого рішення. Діти вже дорослі, вони все розуміють та звикли бачити, що я завжди подорожую. Я об’їхав 70 країн, тож це не є чимось новим для них. Моя дружина теж не хвилюється, бо вона знає, куди я їду, що роблю і для чого.
Які подальші плани проєкту?
Я планую привезти в Україну німецьке обладнання. Я маю знайомих на одній з фабрик по виробництву цього обладнання. Вони готові продати мені його за дуже вигідною ціною. Зараз наступний крок проєкту для мене – це знайти 15 000 євро. Незабаром я обов’язково їх зберу, закуплю обладнання, тоді приїду і проведу тренінг для 10 – 12 українців.
Це будуть архітектори, працівники музеїв та інженери. Я навчу їх користуватися обладнанням і ми попрактикуємося. Міністр культури допоможе мені це організувати.
Важливо Нові потреби на зиму: волонтер розповів, чого зараз найбільше потребують військові
Яке враження у вас склалося про нашу країну після її відвідин у травні та червні?
Я був вражений від самого початку і на кожному етапі моєї роботи. Я щиро захоплююся вашим президентом. Те, яким чином він комунікує. Для мене Україна надзвичайно європейська країна. Гарний дух, гарний настрій – це дало мені багато сили й натхнення для роботи.
Волонтерська робота Еммануеля Дюрана в Україні / Фото надані 24 каналу
Українці надзвичайно мужні. Я просто намагаюся додати свою лепту. Можливо вона не така велика, але я вважаю, що зараз будь-яка підтримка і допомога – це важливо. Кожен наближає Україну до перемоги: військові, жіночка, що варить суп для солдатів, люди, що матеріально підтримують армію та тих, хто цього потребує, волонтери… Те, що роблю я – теж важливо. Треба зберегти та зафіксувати все, що сталося. Багато журналістів висвітлювали мою роботу і це теж дуже добре.
Тут, у Європі, люди забувають про те, що коїться. Ціни ростуть, усі фокусуються лише на собі та на ціні палива. Необхідно постійно нагадувати світу про жорстокі реалії.