Зрештою, учасники резюмували: тільки формування громадянського суспільства (і в подальшому його тиск на систему) зможе створити якісну Україну. Ця ідея дуже глибока. Так в чому ж полягає її суть?

Мої співвітчизники часто запитують: чому Україна досі не може вийти на світову арену як повноправна і ефективна держава? Чому більше, ніж за 26 років незалежності та 3 революції, вона так і не відійшла від радянського минулого і досі не розуміє, що ми маємо шанс побудувати нову державу, вільну від комуністичних ідеалів, совітської пропаганди, перекрученої історії, неефективного управління та армії дешевих бюрократів? Чому в Україні, незважаючи на всі пережиті події (смерть революціонерів під час Революції Гідності, анексію Криму та трагічних втрат під час війни на Сході), донині існує явище "корупція"? Більше того, примітивні проблеми, з якими давно впоралися всі цивілізовані країни (будівництво і експлуатація доріг, автоматизація процесів надання послуг та документообігу в органах державної влади), у нас залишаються незмінно невирішеними? Таких запитань безліч та не дає спокою головне: чому Україна донині не може ввійти до світового списку прогресивних та успішних держав? Справа у тому, що ми донині перебуваємо на стадії формування громадянського суспільства і доки ми його не створимо, нічого не зміниться.

Читайте також: Влада мітингувальників. Чи можливий в Україні перехід від демократії до охлократії

Слід чітко розмежовувати поняття "суспільство" та "громадянське суспільство". Перше означає групу або спільноту людей, які об’єднанні спільними інтересами або співпрацею. Такі гармонійно взаємодіють у сферах виробництва, обміну, споживання життєвих благ і встановлюють межі поведінки за допомогою норм і правил (у тому числі – юридичних). Водночас, під громадянським суспільством розуміють таке ж об’єднання людей, але воно на рівень вище. Це група вільних та рівноправних особистостей, які взаємодіють один з одним на високому рівні, а держава забезпечує їх рівними можливостями вільно і безпечно розпоряджатися своїми силами, здібностями, майном, опираючись на право і власну правосвідомість. Таким чином, саме громадянське суспільство як об’єднання вільних автономних людей формує майбутню сильну, ефективну, правову державу. І саме цього нині Україні так не вистачає. Не можу сказати, як давно у нас розпочався процес переходу до формування громадянського суспільства, та головне нині усвідомити наступне: зміни в країні залежать від зусиль особисто кожного українця. Тобто, ніхто у світі не зробить за нас нашу справу. І так, шлях побудови справжнього громадянського суспільства тяжкий і тернистий… але ж це наша головна ціль.

Одним із перших кроків до реалізації цієї цілі має стати справжнє об’єднання. Мається на увазі об’єднання навколо спільних інтересів. І це можливо зробити лише за наявності довіри, якої нині, на жаль, у нас немає. Погодьтеся, що з плином часу українці перестали довіряти державі та один одному. Як приклад – різноманітні щорічні соцопитування щодо ставлення українців до влади, уряду, судів, правоохоронних органів, церкви і т. д. Результати таких досліджень, хоч і не завжди об’єктивні, проте формують статистику, яка частково допомагає збагнути реальність. Так, незмінним лідером довіри серед українських громадян залишається церква (за різними даними 50% і більше опитаних осіб довіряють церкві як суспільному інституту). Такий стан речей є нормальним, оскільки в більшості країн саме церква має найвищій рівень довіри. Наступними за рівнем довіри для українців є недержавні громадські організації та інші незалежні (прибуткові/неприбуткові) соціальні інститути (зокрема, 25-30% респондентів їх підтримують). Незважаючи на велику кількість громадських організацій в Україні, це також великий плюс на шляху формування громадянського суспільства. Поясню це тим, що філософський закон взаємного переходу кількості в якість таки втілиться в життя, і більшість фіктивних громадських об’єднання зникнуть, залишивши лише дійсно працюючі громадські платформи. Трійку лідерів суспільної довіри замикають Збройні сили України, і це не дивно, адже в умовах війни саме вони забезпечують безпеку населення.

У той же час, найменший рівень довіри українців припадає на владні інститути: президент, законодавча влада, органи державної влади та місцевого самоврядування, правоохоронні органи та суд.

Ми не довіряємо владі і вважаємо, що її потрібно позбутися, та коли в нас є можливість щось змінити, ми не йдемо на вибори, а потім скаржимось, що рівень життя в Україні тільки погіршується. Та яким би не було наше ставлення до виборів, слід розуміти: це основний інструмент будь-якої демократичної держави. І непотрібно применшувати його значення. Якби кожен громадянин мав належний рівень особистої відповідальності і завжди голосував на виборах, наше б теперішнє могло бути зовсім іншим. Більше того, навряд більшість осіб, які дискредитували себе під час перебування на владних посадах, змогли б донині їх обіймати. Отож, вибори – це правильний механізм впливу на владу з боку громадянського суспільства: кожен голос має значення, і своєю бездіяльністю ми тільки заохочуємо життя паразитів у владі. Тому нині нам терміново слід відновити довіру до виборів.

Читайте також: Кремль недооцінив силу національного духу українців, – Atlantic Council

Ми не довіряємо владі, але часто забуваємо, що саме людина є джерелом влади в Україні (а не навпаки). Саме тому нам потрібно активізуватись і долучатися до управління, до діяльності влади. Ніхто окрім нас самих не зацікавлений у розвитку нашого оточення, будинку, міста. При цьому справжні зміни розпочнуться лише тоді, коли українці почнуть самі відмовлятися від неефективного управління і брати у власні руки вирішення усіх питань. До прикладу, однією з найбільш поширених в Україні проблем є занепад житлового фонду і погана якість надання житлово-комунальних послуг. Цікаво, що більшість людей вважає це проблемою міста або держави, а тому продовжують жити в занедбаних багатоповерхівках, сплачуючи захмарні кошти за їх обслуговування ЖЕКам. У той же час, інша частина громадян не боїться відповідальності, а тому управляє своїм майном сама, об’єднавшись в ОСББ. Ця ситуація проектується на відносини громадян із місцевою або державною владою. Людям слід самостійно об’єднуватись у групи за інтересами, аби досягнути спільної мети. Українці повинні довіряти соціальним інститутам і співпрацювати один з одним. При цьому, така робота може здійснюватися на різних рівнях: від звичайного інформування та консультацій громади з владою до безпосереднього вирішення питань шляхом різноманітних інструментів прямої демократії (референдумами, загальні збори, громадські слухання тощо).

І наостанок про недовіру до правоохоронних органів та судової системи. Тут, як і в попередніх пунктах, наголошу на формуванні співпраці людини з державою, оскільки тільки спільнота вільних і рівноправних людей зможе протистояти невігластву та свавіллю, яке причаїлося в цих органах. А проведення реформ, які зараз відбуваються в правоохоронних органах (як і люстрація суддів), безумовно, позитивно вплине на відновлення довіри суспільства до цих інституцій. Тому тут нам також слід підтримати зміни, а саме –контролювати їх реалізацію, аби стара система не запустила в реформи свій вірус.

То які конкретно зміни слід підтримати і що слід зробити особисто, аби запустити тотальну еволюцію, яка зробить із нас єдиний організм – громадянське суспільство? Гадаю, спершу слід відновити довіру до владних інститутів, а саме розпочати інвентаризацію всіх активів нашої держави. Зараз маю на увазі не лише фізичне майно, а людських ресурс. Мова йде про перепис населення, який в Україні проводили лише один раз у 2001 році. Окрім того, слід змусити органи державної і місцевої влади працювати прозоро (створити реєстри, автоматизувати надання адміністративних послуг, використовувати процеси е-демократії в публічному управлінні через "Prozzoro", "Громадський" чи "Відкритий" бюджети тощо). А ще нам варто повсякчас підтримувати і співпрацювати з громадськими платформами (не перекривати їм повітря осудом чи недовірою, а навпаки – залучати громаду до управління активами). Тільки таким чином вдасться побудувати систему державного управління на засадах децентралізації, коли головні важелі впливу, як і фінанси, належать громаді на місцях (оскільки вона знає, як ними мудро розпорядитися).

Як бачите, шлях до формування громадянського суспільства в Україні безпосередньо пов’язаний із відновленням довіри. Останнє – це питання честі, гідності, любові до себе і країни, в якій живеш. Еволюція від просто суспільства до громадянcького суспільства, думаю, вже почалася. Як мінімум, кожен відчув себе частиною чогось етнічно великого і вагомого під час Революції Гідності. Важливо не загубити це відчуття і не розпорошитися в буденності та окозамилюванні, якими часто присипали свідомість українців. Давайте змінювати себе, а значить – і Україну. Впевнений, все вийде. Головне – навчитися довіряти. І, в першу чергу, своїм силам.

Читайте також: Україномовних у ворожих лавах немає – це багато, про що свідчить