Іграшка ФСБшних кураторів
З одного боку, вводячи у свій інформпростір усю цю нісенітницю, ти тим самим йдеш у нього на поводі: обговорюєш, сердишся, обурюєшся, відбираєш час у себе і своїх близьких або знайомих, з якими починаєш обговорювати його ахінею. А це означає, що він досяг поставленої мети. Звідси висновок – Дімона треба ігнорувати.
Не пропустіть Мільйони живих на відкуп 100 тисяч вбитих: Росія придумала, як перекрити втрати на війні
З іншого боку, це заяви одного з представників влади ворога, а отже, треба стежити за тим, що він каже, намагаючись вгадати настрої цього ворога.
Але я, за всієї моєї "любові" до ведмежатка, обираю перший варіант. І ось чому.
1. Мєдвєдєв не є суб'єктом росполітики. Навіть якщо його призначають на посади. Йому дуже хочеться бути важливим, але по суті це – "петрушка", в зад якому зайшла рука навіть не Путіна, а якихось ФСБшних кураторів середнього калібру.
Тому сказане ним йде у загальному напрямку, тренді всієї росвлади. Нюанси відображені в принадах стилю, властивих цьому колишньому політику, який спився. І тут з'являється причина №2.
Про важливе Що не так із терміном "битва за Бахмут" і чому українцям варто його позбутися
Справжній автор хворобливих опусів Мєдвєдєва
2. Він не пише ці тексти та дописи сам. Увесь словесний блуд належить його прессекретарю Олєгу Осіпову. Так, розміщуючи на сторінках всю цю ахінею, Мєдвєдєв легалізує її, приписує собі, робить частиною свого “я”, зживається з риторикою.
Але за фактом, коли ви плюєте в екран, читаючи про чергових "підсвинків", ви сердитесь на якогось задрота Осіпова. Тобто сперечаєтеся з якимось холуєм, не гідним ні вашої уваги, ні часу.
Ще раз – читаючи дописи ведмежатка, ви сперечаєтеся з холуєм холуя. Погодьтеся, витрачати на це свій час – надто велика честь для когось.