Про невідомі загалу особливості оборони Бахмута, основні здобутки України за рік повномасштабної війни; пастку, в яку потрапила російська армія та вагнерівці через зеків; чи нормальна в Україні ситуація з роздачею повісток та про багато інших тем ведуча 24 Каналу Катерина Соляр поговорила з командиркою мінометного взводу та офіцеркою 241 бригади Ольгою Бігарь (позивний – "Відьма"). Пропонуємо вам текстову версію розмови.

Важливо "Бавовна" за розкладом: як і чому Росія втратила контроль над власним небом

З одного боку, наші в провладних кабінетах, наше вище керівництво держави говорить про те, що, як не крути, Ілон Маск таки допомагає Україні і Starlink, і підтримує десь грошима і таке інше. З іншої сторони, що не день-два Ілон Маск вирішив висловитися, як військовий експерт з приводу Бахмута. Чи доходять ці новини, наприклад, до фронту і як загалом реагують наші Збройні Сили, наші котики? До речі, наші котики не ображаються, що я їх зву "котиками"?

Абсолютно ні!

Тому що мені вже написали коментар з того приводу і сказали: "Можливо, не надто коректно називати їх "котиками", тому що вони все ж військові, воїни?". Нормально, котики не ображаються, все добре. Так от, як реагують наші котики на такі заяви? Чи чують вони їх? Чи бачать?

Я вам так скажу, котики, які працюють на передовій, у них немає стільки часу розглядати заяви різних лідерів думок різних країн світу. Найчастіше ти перебуваєш в такому досить серйозному інформаційному вакуумі, тому що у тебе просто немає часу, наснаги і бажання.

Не хочеться з іншого боку щось побачити, почути чиюсь експертну думку, хто там не перебуває. Ось на це дуже ображаються, коли починають аналізувати події, не розуміючи, що відбувається насправді; не бачачи, хто, що і яких зусиль докладає до цієї перемоги. Звісно, що завжди з кабінетів зверху "видно краще", що відбувається, аніж тим, хто там безпосередньо перебуває.

У мене був Сергій Притула. Я у нього питала, чи такі пости, заяви про те, що вони знову не те щось купили, не налаштовують на гарний розвиток подій, на гарний настрій, на бажання робити ще щось. Я дивлюся на такі заяви Ілона Маска і розумію, що напевно вони не надто сприяють ще більшій насназі наших захисників іти робити свої справи. Чи навпаки?

Скажімо так, Ілон Маск не є нашим народним лідером. Для українського народу є низка інших і військово-політичних керівників, і лідерів думок, військових, до яких дослухаються. Тому їхня думка завжди буде більше важити, аніж думки тих, хто перебуває за океаном і нібито щось коментує.

До речі, знову ж таки про ситуацію в Бахмуті вже розпочали. Вчора Ганна Маляр сказала про те, що було прийняте військове рішення підсилити Бахмут. І що це військове рішення, а не політичне тримати ці позиції і далі. Ми розуміємо, що вона є складною, але ми говоримо про те, що ситуація є складною вже 2-3 місяці, пів року. Вона така сама складна, як була пів року?

Ну я б сказала так, що Бахмут – це дуже складна ділянка фронту. Бахмутський відтинок характерний, по-перше, складним рельєфом, тому що це складчаста місцевість. По-друге, ґрунти дуже тверді – це алебастер, крейда.

Якщо ми беремо навіть класичну оборону ешелоновану. Її дуже важко вибудувати в умовах Бахмута, тому що викопати швидко окоп на цій землі дуже важко. Тобто в більшості випадків побудувати систему інженерних загороджень і систему оборони, інженерну саме систему, в цій зоні, в цій ділянці дуже важко через важкий рельєф – перше, друге – через тверді ґрунти.

Третє – Бахмут – це для росіян, їхнього кривавого лідера піар-акція. Треба розуміти, що після тих великих програшів, які вони отримали на полі битви, великих територій, які їм довелося покинути... Вони тікали, вони не відступали з "жестом доброї волі"; вони тікали дуже швидко і їх наздоганяли. Для них хоч якась військова перемога зараз є чинником, який піднімає морально-психологічний дух.

До теми Як потепління впливає на бої за Бахмут: пояснення британської розвідки

Але ж окупанти вже кілька разів говорили про те, що вони вже майже взяли, практично оточили. От вже точно всі розуміють, що він практично "наш". Ну вже в один момент просто б перестали про нього говорити. Я думаю, що там те народонаселення в принципі не пам'ятає жодних назв і не тримає їх в голові. Якщо вони можуть по 3, по 5 разів говорити про те, що вони взяли чергове селище, то в принципі, якщо вони в один момент перестануть говорити про Бахмут, я думаю, що ніхто навіть і не помітить цього.

Ні, помітять, тому що у Бахмуті загинула дуже велика кількість окупантів. У Бахмуті, як на всіх ділянках, давали відсіч, але більш агресивно, тому що це місто історично захоплювала Росія вже не один раз, намагалася захопити дуже жорстоко.

Я завжди згадую про те, як перший раз палив Бахмут Петро І; як він отримав звістку від свого генерала про те, що місто спалене, населення переколоте. І те, що вони роблять зараз – це агресія, яка більше амбіціями обумовлена, аніж якимись стратегічними планами.

Знову ж таки з нашого боку, ми розуміємо, що будь-яке просування ворога по нашій території, тим більше просування в міські забудови, це є проблема. Оскільки для того, щоб звільняти міста, їх треба обходити. Ми не ставимо на меті нищити інфраструктуру. Ми рахуємо кожен боєприпас, кожне життя. Тому нищити те, що нам потім доведеться відновлювати – це не входить у плани військових.

Я зараз думаю про те, що у будь-якому випадку ми збираємося відновлювати всі наші міста. Я думаю про те, як взагалі можна буде відновлювати Бахмут, бо це буде взагалі така велика братська могила "русского міра". Але тим не менше виходить, що людям в якийсь момент доведеться жити майже на кладовищі. Вони ж не забирають своїх або ж більшу частину тих, хто там загинув.

Росія перетворила на кладовище вже багато віків тому Бахмут. Треба розуміти, що це місто має дуже серйозну систему підземних ходів, шахт, катакомб, там є дуже велика кількість історичних пам'яток.

Воно має цінність історичну – перше. Друге – це наше українське місто. Я не вважаю, що хтось в праві взагалі прийти на нашу землю і його рушити. Ну і третє – те, що дійсно ми зараз повинні утримувати наші міста, відбивати.

А вже вибивати ворога з міст – це дуже важко, це затратно і за людським ресурсом, і за ресурсом боєприпасів, ну і потім вже відновлювати знову. Тому ми тримаємо міста, навіть якщо немає якось стратегічного військового значення цього міста, краще його втримати, якщо є можливість, аніж потім його забирати силою.

Дивіться інтерв'ю з Ольгою Бігарь на ютубі 24 Каналу

Кілька днів тому ми відзначали роковини повномасштабного вторгнення. Мені щоразу пишуть, що не треба забувати, що вже 9 років іде війна і жодним чином ми про то не забуваємо. Саме тому ми кажемо, що роковини повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Від Путіна чекали якихось слів з тим, що він скаже, як іде "СВО". Чомусь він не знайшов сили в собі то сказати, але сказав про це наш керівник ГУР МО Кирило Буданов і навіть визначив три перемоги України і три поразки України за цей рік, що би могли зробити краще, але не зробили. Якщо подивитися на цей рік, що ми зробили такого, чого не очікували, наприклад, або те, що дійсно варто записати в перемоги України?

По-перше, ми активізували військо своє, мобілізували. Це дуже складний процес. Якщо брати юридичну сторону цього процесу, це потребує великої кількості ресурсів і людських, і інформаційних. Це було зроблено – ми мобілізувалися. Друге – ми зараз працюємо, намагаємося переходити на стандарти НАТО, а це значить, що повністю перебудовуємо свої штатно-посадові розписи, перебудовується система вогню, оборони як такої. І все це робиться під час бою. Тобто українці зробили неймовірну річ. Ми стали сильними під час бою. Зазвичай це те, що ослаблює, зупиняє будь-які реформи.

Не на часі!

Так, не на часі, не наразі. А ми під час бою змогли реформувати своє військо. Ми змогли набрати людей. Ми змогли зробити достойними умови праці в ЗСУ. Ми змогли консолідуватися, тому що зараз, якщо подивитися, це не лише ЗСУ працюють, а дуже велика кількість різних підрозділів, Сил оборони. На відміну від 2014 року, коли почалася війна, ми змогли побудувати комунікацію між усіма підрозділами для того, щоб ефективно давати відсіч. Як на мене, це дуже великий здобуток.

Про активізували й мобілізували військо… В мене часто питають, звідки в мене така впевненість, що ми точно переможемо. Це питання ставлять з 24 лютого, адже я виходила на екран з місією сказати всім: "Так, зібралися всі, нам треба працювати". Тоді я зрозуміла, якщо ми 23 лютого, 22 лютого стоїмо в черзі у воєнторг замість того, щоб купувати гречку та сіль, то цей народ точно не можна перемогти. Із самого початку була та впевненість, що ми переможемо чи вона з'являлася поступово у Вас?

Я з 2014 року чекала на момент, коли можна нарешті дати відсіч нахабам, які залізли на нашу землю, й тут у нас з'являється така можливість. Треба розуміти, що ті люди, які покинули свої домівки, які були позбавлені своїх фінансових здобутків й вимушені були переселитися на інші території, – вони так просто не забули все це. Оця лють та гнів – жили в людях всі ці 8 років.

Майдан знову ж таки. Ті зміни, які відбулися під час Майдану, скільки активістів було на Майдані… Вони ж теж нікуди не ділися. Це все наш народ. Ця вся інформація передавалася наступним поколінням, які теж чекали, коли можна буде відновити справедливість. Українці в принципі генетично до справедливості ставляться інакше, ніж так звана Росія. Я була впевнена, що наша нація, наш народ постане, й він піде проти ворога, тому що для кожного українця воля дорожча за життя.

Ми, виходить, що з 2014 року дорослішали потихеньку й розуміли, що нам все ж таки доведеться зустрітися в цьому бою й доведеться дати відсіч ворогу. Я отримала повідомлення від одного з глядачів про те, що "Розумію, яких людей нам не вистачало в ЗМІ, коли у 2014 – 2015 роках був в Пісках й тоді нам доводилося економити кожну копійку, щоб придбати зайвий снайперський патрон за 260 гривень. А тепер у всіх є впевненість, що це 2023 рік буде переможний". Але з 2014 ми виходить, що збирали цю злість?

З 2014 року так звана Росія в нашій країні проводила цілу низку диверсійно підривних заходів. Була велика кількість політиків із заборонених нині партій, які так само проводили підривну діяльність. Усвідомлено знищувалася інфраструктура військова, ВПК, підприємства, що виконували якісь задачі для військової промисловості – їх банкрутили, відкривали кримінальні справи проти них, знову ж таки за вказівками лідерів заборонених партій, які підкорялися Росії.

Росія прекрасно розуміла, що Україна буде повставати. Історія доводить ще від Короля Данила, що Україна ніколи не терпіла насильства над собою. Розуміючи це, 8 років проводилася диверсійно підривна діяльність.

Навіть коли почалося повномасштабне вторгнення були намагання та спроби своїх засланих козачків в наше військо заслати. Але це все безглуздо, тому що сильно ми відрізняємося й дуже видно тих, хто працює на ворога.

А заслані козачки це як? Вони просто десь ходили й казали тихенько "ойойой, нам треба кидати зброю, нам треба перестати боротися"?

По-перше, випадок у Василькові. По-друге, агресивне ІПСО, яке проводить Росія. По-третє, згадайте Киву, згадайте Шарія. Мені, якщо чесно, неприємно навіть згадувати всі ці прізвища, однак це політичні постаті, які досить тривалий час наших українських активістів та лідерів гнобили, намагалися ініціювати різні кримінальні провадження проти них й намагалися таким чином пригнітити українську волю до свободи й демократії.

З одного боку в нас є історія про Короля Данила й те, що українці точно повернуть своє, тому не треба їх ображати зайвий раз. А є історія про те, що всі попередні лідери нашої держави в разі чого тікали за кордон. Я так розумію, що вони розраховували саме на цю історію, що в якийсь певний момент дотиснуть й там 24 – 25 вже Президента Зеленського не буде на місці. Коли я читаю про те, що в них було 2 плани: або Медведчук, або Янукович – як вони могли так помилятися в українцях?

Вони прорахувалися, оскільки робили основну ставку на іншу верству населення, на інший віковий проміжок. Якщо уважно придивитися на військово-політичне керівництво так званої Росії, то це, як каже мій брат, "общество дедов, крадущих жизнь".

Вони розраховували на бажання відтворити Радянський Союз, з якого Україна тікала найперша та найшвидше. Вони намагалися залякати тим, що "ми сильні, ми великі, а ви маленькі, тому ми вас знищимо". Але це все безглуздо, тому що зараз велика кількість молодих людей, які народилися та виросли вже в державі Україна, які читали історію держави Україна.

Їм дуже важко зараз зрозуміти, як можна демократію та волю проміняти на авторитаризм та диктатуру. Я не можу це пояснити своєму молодшому братові, який дуже добре вивчав історію, який мріяв бути правником, поки у військо не попав. Йому дуже важко зрозуміти, за що люди боролися, як можна свободу за рублі продати.

Ми ще досі, коли спілкуємося з кимось із росіян, вони говорять "ми нічего не моглі сделать". 30 років.

Завжди можна знайти виправдання своїх дій або бездіяльності. В цьому випадку бездіяльності. Але виправдовування це завжди усвідомлення провини.

Ще одна історія про повномасштабне вторгнення й про те, що воно заплановане на 24 лютого кажуть на Росії, що біля Путіна знали буквально 3 – 4 людини. Чи можна було підготуватися до війни, направити війська, озброїти їх, вдягнути їх. Це ж не справа пів години. Це треба було до того якось готуватися. От могли це зробити 4 людини, які знали про те, що Путін планує?

Росія готувала війну дуже заздалегідь. Треба розуміти, що відбувалося тоді на території так званої Росії. Місто Ростов-на-Дону, яке стало домашньою локацією Південного воєнного округу Росії, вони просто перетворили на гарнізон. Це було створено ще у 2015 – 2016 роках. Вони мобілізували величезну кількість резервів. Почали дуже активно та агресивно вести пропаганду. Плани щодо захоплення України готувалися не у 2022 році. Це розпочалося ще у 2013 році.

Майдан був свого роду тригером початку, але не ідеєю початку війни. Тобто ця війна готувалася заздалегідь, а майдан просто пришвидшив ці події. Це все моя особиста думка, яка базується на аналізі тих фактів, які мені відомі.

24 лютого – це просто була красива дата, яка стала початком й все. А готувалися давно.

Чому не обрали 23 лютого я ще й досі дивуюся…

Тому що треба всім побухати, а ще потім протверезіти. Це ж Росія – не забувайте.

Поки в тебе болить голова, то тобі кажуть швиденько тепер на війну помирати. Тоді голова боліти не буде, тому що її дуже швидко відіб'ють. До речі, сьогодні читала інформацію про те, що життєвий цикл окупанта в Україні триває 60 днів. Тобто від моменту, коли його мобілізували до моменту, як він зайшов й коли отримали похоронку чи пропав безвісти десь 60 днів проходить. Це виходить, що день за рік він проживає тут в Україні.

В принципі так. Треба ще враховувати, що їх відправляють на наші землі, на території тимчасово окуповані. Там вони проходять підготовку, навчання й десь приблизно місяць там перебувають й тільки після того їх закидають безпосередньо в бойові дії. Саме тому цей цикл можна поділити на 2. І це буде правильно.

Цікаво Понад 150 тисяч ворогів та майже 40 одиниць техніки: втрати ворога станом на 2 березня

Тобто 30 днів живе окупант десь близько до передових позицій. До речі, знову ж таки про "Вагнера" чи Пригожина ми періодично чуємо. Так чи інакше вони з'являються в інформаційному просторі. Як би там на Росії не казали, кричали, що про них треба забути, про них не варто говорити, зброї їм не дають, куль їм не дають, БК не дають, лопат навіть не дають для того, щоб вони копали знову ж таки окопи, бідняжечки. Доведеться, певно, руками їм вигрібати то всьо. Але про них ми чуємо. Вони з'являються в нашому медійному полі. Давно нічого не чула про кадирівців. Де вони ділися? Чи є вони, чи немає їх десь там в глибокому тилу? І що стосується вагнерівців? Тому що знову ж таки говорять про те, що в Бахмуті їх зараз міняють і міняють на більш підготовлених. Я так розумію, що ті, хто збиралися брати Київ за 3 дні, їх зібрали, зробили з них якусь бригаду і тепер їх туди відправили?

З вагнерівцями ситуація дуже цікава. Тут треба розуміти ментальність російського народу. Корупція – перше. Корупція – це святе для них. Те, що не можна ніяк прибрати з життя.

То основа, на ній все будується, як то кажуть, і все тримається.

Так, так. Що таке армія зеків? Армія зеків – це н-кількість безмовних особистостей, які не будуть жалітися на те, що їм не дали бронік, лопату, дали якийсь незаконний наказ. На них можна списувати неймовірну кількість БК, речових засобів. Це ж шикарна годівниця.

Ви можете написати, що дали їм умовно 10 тисяч набоїв, вони віддали тисячу, і ті мовчать. Їх ніхто не рахує – цей ресурс. Пригожин відкрив цю лавочку і зрозумів, що можна на цьому непогано заробляти як авторитет, так і заробляти гроші.

Як ви думаєте, російські чиновники, побачивши, що хтось відкрив таку годівницю зможе пройти повз спокійно? Аж ніяк. Вони вирішили приватизувати в держави цю ідею. Але трошки прорахувалися. Оскільки армія зеків потребує ще армію наглядачів. Як не крути це порушники закону. Їм не зрозуміло, як можна підкорюватися статутам, правилам, кодексам честі і тому подібне.

У них є одна мета – або втекти, або задовольнити свій правопорушницький нахил: або вбити когось, або зґвалтувати і тому подібне. Тому для них потрібна ще армія наглядачів. Зараз, коли Російська Федерація вирішила в армію регулярну набирати зеків без Пригожина, вони попадуть самі в свою пастку.

Оскільки оці зеки потім будуть підіймати бунти проти військового керівництва. Вони будуть влаштовувати купу проблем знову ж таки на тих територіях, які звільняються. Вони свою армію приводять в занепад таким чином.

Тобто вони будуть роз'їдати її зсередини. Я про корупцію навіть не подумала в цій історії, тому що ми завжди говоримо про те, що зеки люблять або частіше йдуть до Пригожина, тому що він там обіцяє їм більші гроші і обіцяє, хтось із них колись отримає вольну. Виявляється все набагато глибше.

Їх не брали до армії, оскільки із засудженими, якщо ти не відбув покарання, ти не маєш права попасти за законом в збройні сили регулярні. І все змінили. І тепер чиновники, військові будуть намагатися ще більше розкрадати армію і використовувати зеків власне як гарматне м'ясо.

Так чи інакше останні кілька місяців говорять про те, що єдиний вихід для них – це знову ж таки оголосити чергову масову мобілізацію, яка і так триває, але може бути ще. Тому вони там планують ще набрати мільйон десь, тому що тих їм малувато буде. Чи зможуть? Чи вистачить сил? І для чого? Для того, щоб знову ж таки розкидатися по всій тій лінії фронту?

Давайте з вами проаналізуємо хід "Великої Вітчизняної війни" – яким чином здобувалися перемоги Радянського Союзу? Кількістю людей. Їх не рахували.

Там і зараз не знають, які втрати.

Абсолютно точно. Зараз чим більша буде лінія фронту, тим більше їм потрібно буде використовувати особового складу для того, щоб його тримати в обороні цієї лінії фронту. Я не кажу про наступ. Я кажу тільки про оборону. Щоб тримати цю лінію оборони, для цього потрібні людські ресурси.

Що таке мобілізувати людей в Росії? Це ж не проблема. Ідеш до армії? Ні, не ідеш. Якщо не ідеш, ідеш в тюрму, якщо ідеш в тюрму – ти автоматом потрапляєш до армії. Це замкнене коло, в якому дуже-дуже нескладно набирати особовий склад в армію.

Друге питання – невмотивований особовий склад. Армія розкрадена. Вони не в змозі забезпечити всім необхідним своїх рекрутів, солдатів. Це велика проблема, тому що це не призведе до перемоги аж ніяк. Ми живемо зараз в інших реаліях. Кількість – це важливо, безумовно, але ще важлива технологічність і вміння адмініструвати бойові дії. З тією системою адміністрування, яка є в них на сьогоднішній день, вони можуть покласти хоч декілька мільйонів росіян, але перемогу вони не здобудуть.

Невмотивований. Ми давно говоримо про те, що в них зник запал йти сюди воювати. Але не на стільки масове дезертирство, як хотілося б. Чи виходили десь на вас ці дезертири. Ми бачимо, що вони телефонують на лінію "Хочу жити". Чи не повідомляли вони про те, що хочуть жити, в тих місцях, на яких ви перебуваєте.

Ви таку класну фразу сказали – про зникнення запалу. Тому коли вони потрапляють на лінію фронту, у них відбувається трохи переоцінка цінностей. Вони звісно що шукають шляхи. У нас є підрозділи, які дуже активно працюють над тим, щоб коли беремо якесь угруповання в оточення, саме намагатися їх перевербувати і забезпечити їм можливість вийти живими з тієї чи іншої засади.

Хлопці над цим дуже багато працюють. Це наші колеги. Ми декілька разів брали участь у таких операціях. Їх єдине, що лякає, це коли майже вже вони погоджуються вийти, все окей, все нормально, у них є заградзагін. Якщо вони тільки намагаються виходити, з ними ще розправляється їхній заградзагін. З цим велика є проблема.

Ведеться робота, вони вже майже готові виходити. Ті, хто виходять, на скільки сильно в них прописана теза, фраза про те, що ви бандеровці, бомбили Донбас; про те, захищаємо рускій народ, не дозволяєте говорити російською мовою. Мені просто цікаво, наскільки в них ця історія закладена в голові і наскільки можна її перевиховати, пояснити або якось деталізувати? Наскільки то можливо змінити? Я дивлюся зараз, знаєте, знову ж таки на тимчасово окупованих територіях не 9 років, а рік я вже чую від деяких інформацію про те, що ви не слухайте українські ЗМІ, вони відробляють американські гроші, Росія не така погана. Я бачу, що це зміни за рік.

Ви знаєте, це питання досить філософське і тут би я звернулася до Сократа, який казав про те, що та людина буде розуміти, що хороше, а що погане, якщо вона є освічена. Якщо вона знає закони, що таке добро і що таке зло, і якщо вона освічена. Повертаємося знову ж таки до теми Російської Федерації. У них освіту дуже сильно ігнорують фактично. Вони створюють якусь свою окрему реальність, і усі намагання народу здобути якусь якісну дійсно освіту максимально знищуються.

У них є урок про головне, який ні в якому разі не можна пропускати.

Так точно. Вони намагаються пояснити, що ми тут лідери науки, техніки і такого іншого, але чомусь своїх дітей вони відправляють вчитися за кордон. Лідери я маю на увазі – ті, хто мають гроші і вплив на маси. Тому що освіта занепала. Якщо занепала освіта в цих регіонах.

Якщо, вибачте, у них замість туалету дірка, то про яке розуміння взагалі може іти мова. А коли вони з'являються на наших територіях, вони просто роблять інформаційний вакуум і намагаються насаджувати пропаганду. І ті люди, які за своїми віковими особливостями чи соціальними особливостями, не могли мати критичне мислення, не отримали базової освіти, вони будуть в це вірити, це сприймати як правду. Ось і все.

Кумедно – Соловйов лютує через атаку дронів по Росії: дивіться відео

Мені дуже шкода наших дітей, яких встигли вивезти з окупованих територій. Я розумію, під яку пропаганду зараз вони там потрапляють. Надходила інформація про те, що на тимчасово окупованій території Запорізької області зараз ті… "Панавєзьонниє" вчителі змушують дітей писати листи до окупантів, щоб вони там дякували їм за те, що вони прийшли захищати. Ті, хто відмовляються це робити, то викликають батьків на серйозну розмову, і тоді діти все одно пишуть листи "рускому солдатіку", що "бережи себе і дякую, що нас оберігаєш". За це мені дуже боляче. Я розумію, через що мають пройти наші бідні діти.

Це – тимчасове явище, яке працювало в СРСР, коли була інформаційна ізоляція. І коли була в принципі ізоляція самої держави від світу. В умовах інформаційного суспільства. Навіть якщо ці діти будуть рости в таких умовах, вони рано чи пізно отримають доступ до нормальної інформації. Вони зможуть порівнювати, що є добро, а що – зло.

І це плюс. Сучасне покоління може порівнювати, може шукати з різних джерел інформацію, може самоосвічуватися. Я не впевнена, що ці намагання Росії зазомбувати людей приведуть їх до успіху.

Рік повномасштабного вторгнення. 9 років війни. Кажуть, що не можна довго воювати з ворогом, бо він вчиться воювати. Видно, що вони вчаться воювати? Чи за ці 9 років ми навчилися воювати?

Це взаємний процес навчання. Вони вчаться у нас, ми вчимося якимось прийомам у них. Помічаємо, що тактика їхньої агресії сильно змінилася. Пройшла таку собі еволюцію, починаючи з лютого 2022 та закінчуючи лютим 2023 року.

Вони навчилися теж воювати маленькими групами, використовувати маневрену оборону. Мобільні групи для штурмових дій і так далі. Вони починають віддзеркалювати наші такі надбання.

Але треба розуміти. Це як у школі. Хтось списує, хтось знає. І той, хто знає, йому не шкода, що з нього списують. Бо він придумає ще і придумає краще. Це стосується нашого війська. Ми придумаємо ще і придумаємо краще.

До речі, про віддзеркалення. Розумію, що працює в принципі всюди в Росії. Бо дивлюся зараз… Якщо у 2014 році дивилася на їхню пропаганду і думала, що ну як вони так можуть, що починаєш вірити через 10-15 хвилин, слухаючи Соловйова чи Скабєєву. І така: "А може всьо не так однозначно". А потім розумієш, що так ти ж тут перебуваєш. Тобі видніше, що тут відбувається. Зараз дивишся і розумієш, що вони просто починають дзеркалити тебе. Слухають наші новини, перекладають на російську і говорять, що в Україні є заградзагони. Ти такий… Як? Так ж це про вас розповідали. В якому сенсі? Вони впевнені, що їм колись повірять в ці історії. Вони тепер так само воюють. Коли говорять про маленькі групи на фронті. Ти такий… Я ж десь це чув.

Більше скажу. Вони навіть "Відьму" собі зробили. Теж. Дуже сміялася, коли це бачила. Це дуже кумедно. Бо іноземні видання, які цікавляться нашою політикою, подіями, то вони почали кричати – як можна було це зробити. Ви що там зі глузду з'їхали? У вас немає свого нічого?

Ні, немає. Вони крали нашу історію, страви, музику. Будуть продовжувати це робити, бо це орда, в якої немає нічого свого. Тільки крадене.

А що їхня "відьма" робить?

Я не знаю. Можете глянути. Це дуже потішно. Вона розповідає, як до неї ставляться хлопці, як до неї носять шоколадки.

Ви 24 лютого, коли прийшли і сказали, що хочете бути у війську. Ви сказали, що "відьма" і хочете бути у війську?

Якось так воно було. Мене просто побачили одразу і прийняли.

Я пам'ятаю ті часи, коли 24-25… Та в принципі перший місяць потрапити до ТрО було нереально. Черги були шалені. Воювати і давати відсіч хотіли всі. Казали дати зброю. Пам'ятаю черги у воєнторгах, коли там нічого не було. І на найближчий місяць не можуть підвезти, бо не встигають виготовити і привезти. Беріть те, що є. Пам'ятаю ці часи. І зараз пройшов рік. І розумію, що є "Гвардія наступу", куди набирають. Туди можна піти і сказати, що хочу потрапити.

Але є історії із врученням повісток. Розумію, що не настільки масові. Але кожна з них привертає увагу. І все одно звертаєш увагу на те, як правильно бути. З одного боку, не хочеться, щоб це було покаранням. З іншого боку, розумієш, що це обов'язок. Ще з іншого, розумієш, що не розумієш, хто правий, а хто винуватий. Бо є одне відео, один кадр, який знімав хтось, хто поруч проходив.

Дивіться, з приводу повісток. Закон не передбачає процедури вручення повісток і місця. Вона може бути вручена будь-де за законом.

Друге. В нас вже рік йде повномасштабна війна. І це нормальний громадянський обов'язок не допускати до того, щоб тебе ловили по вулицях. За цілий рік була величезна кількість курсів, різних фондів, які помагали підготуватися, навчали тактиці, тактичній медицині; які готували людей і морально, і психологічно, і фізично до бойових дій.

Момент, який дає кожному право отримати якісь базові військові знання. Людина користувалася цим чи ні – особисте питання. Для мене – це честь – служити. Для мене честь – носити форму ЗСУ.

Коли нас пошикували у лави, то я була щаслива. Бо моє життя пройшло не даром. Одне діло, коли ти в адвокатській діяльності захищаєш когось, виправдовуєш чи намагаєшся якось допомогти, у кого є проблеми із законом. А друга справа, коли ти захищаєш свою державу. Це абсолютно різні речі. За нагрузкою смисловою. Для мене була честь. І я вважаю, що це має бути честю для кожного українця. Взагалі можливість долучитися до історії. Можливість захистити державу.

З приводу армії. Чого люди бояться. Знову-таки. Це – російське ІПСО. Треба розуміти, що ці всі легенди про відсутність ротації, що до когось погано відносяться, що армія не є забезпечена. Це все російське ІПСО.

Я служу в Збройних Силах і можу сказати, що нас годують шикарно; ніяких затримок з грошовим забезпеченням не буває; з соціальними виплатами – не буває; медичне забезпечення на високому рівні.

Всі ті свої проблеми, які намагається Росія віддзеркалити як наші проблеми, на це просто не треба вестися.

Момент з військкоматами. Ми зараз переходимо тільки на цифровізацію усіх документів, які були. Військкомати, на жаль, ще не попали під цю хвилю. І вони зараз намагаються оцифровувати всі дані. Але в будь-якому разі в нас є ще такі невідповідності, коли, наприклад, ті особові справи, які лежать у військкоматі, вони не відповідають дійсності.

До теми Мобілізація в Україні: у ЗСУ пояснили, чому повістки вручають на вулицях

Це відповідальність людини, яка не повідомляла про свій соціальний статус, про хвороби і тому подібне. Те, що йому виписують повістку, це не означає, що його загребли і там буде з ним біда. Абсолютно ні.

Ти можеш прийти у військкомат, пояснити ситуацію, надати всі необхідні документи і, якщо ти не підлягаєш мобілізації, тебе ніхто не буде заставляти воювати. А якщо підлягаєш, то є величезна кількість військово-облікових спеціальностей, за якими ти можеш працювати. Потрібні дронщики, розвідники, кухарі. Потрібні ті, хто працюватиме в лазнях, пральнях. Потрібні інженери, слюсарі. Величезна кількість професій. Це не значить, що неминучий жах, смерть і тому подібне.

В нас, бачите, існує історія про те, що тобі вручать повістку. І ця історія закінчується десь біля дверей військкомату. І далі – діра. І людина опиняється десь на фронті. І ця діра не заповнена інформаційно. Ніхто не говорить і не каже про шлях, який відбувається після дверей військкомату.

Після того, як ти отримуєш повістку, ти приходиш до "воєнкома", даєш всі необхідні документи, проходиш військово-медично-лікарську комісію, яка визначає твій ступінь придатності.

Після того, якщо ти придатний або обмежено придатний, йдеш до відповідного батальйону чи бригади, яка набирає людей. Далі найцікавіше. Бо спеціальність, за якою ти працюєш і за якою тебе направляють, і твоя посада. Це питання буде до управління бригади.

Якщо ти приходиш і кажеш, що класний айтішник і добре розбираєшся. Даю гарантію 100%, що ти працюватимеш десь в штабі. Якщо ти, наприклад, гарний геймер. Вмієш грати на комп'ютері, то 100% ти попадеш в аеророзвідку БпЛА.

Дарма ми чоловіків пиляли за те, що вони сидять і грають довго в ігри.

Якщо людина говорить, що є автослюсарем, то вона на вагу золота. Річ у тім, що треба говорити, спілкуватися й бути зацікавленим у цьому процесі. Якщо ти є військовозобов'язаним і перебуваєш на військовому обліку, то я рекомендую кожному задуматися, яку військово-облікову спеціальність він хоче опанувати або які навички отримати.

Рано чи пізно це доведеться зробити, адже це є конституційним обов'язком. Якщо ти виконуєш цей обов'язок, то подумай як це зробити, щоб принести максимальну користь державі.

Після того, як я побачила кадри з деокупованих територій і те, що там творили окупанти, коли брали в полон. Чи був страх потрапити до них у полон як жінка?

Мені постійно пишуть росіяни в коментарях, як будуть мене гвалтувати, принижувати тощо. Я розумію, що там інтелектуальний рівень невисокий, тому вони намагатимуться як до чоловіків, так і до жінок ставитися досить негарно.

Звичайно ніхто не хоче потрапити в полон. З іншого боку, зараз працює система обміну і на відміну від 2014 – 2015 років вона налаштована набагато краще. Треба розуміти, якщо ти попадеш в полон, то це погано, але є надія, що твоя держава забере тебе назад. Це мене заспокоює.

Нещодавно у військового спитали, наскільки страшно перебувати на передових позиціях, бо це логічне питання. І кожного разу говорять: "Якщо ти не боїшся, то це швидкий шлях до "двохсотого".

Я хочу тут процитувати свого побратима з бригади Тараса Тополю, який сказав: "Боятися не гріх, гріх – зрадити своїх".

У росіян, коли хтось зраджує, то ПВК "Вагнера" дістає свій молот і розповідає як буде обходитися. До речі, про кадирівців, чи видно десь тікток-війська?

З кадирівцями взагалі цікава ситуація. Я до чеченців ставлюся з дуже великою повагою, оскільки їх з нами воює дуже велика кількість. Це і батальйон імені Шейха Мансура, і ДФТГ "Мусульманський корпус "Кавказ", який був з нами на бойових позиціях.

Тож до чеченців я ставлюся з повагою, а до кадирівців абсолютно інше ставлення як і у самих чеченців. Востаннє я чула їхні переговори в рацію в листопаді, коли вони керували операціями, що проводила "Вагнера".

Це було чітко видно й полонені говорили, що їхніми операціями керують саме кадирівці. А також на це вказували імена і мова, яку ми чули в рацію.

Останній місяць я не маю даних, де вони перебувають, але я розумію, що вони були нечисельні. Ті чеченці, які воюють на нашому боці мають до них окрему лють і рахунки. Вони намагаються здійснювати такі диверсії, після яких чисельність кадирівців дуже швидко зменшується.

У Росії періодично беруть щось у нас, перекладають і видають за своє. Цікаво, чи тікток-війська Кадирова не почали говорити, мовляв, вони перші запустили тренд записувати тіктоки?

У нас абсолютно різна специфіка цих тіктоків. Я поясню, навіщо наші хлопці записують тіктоки. Коли ти приїжджаєш на ротацію і тобі починають розповідати про те, чого не було. Російські ІПСО працюють досить потужно і вони намагаються під виглядом наших українських тіктокерів пролізати в мережу й поширювати свої негативні наративи.

По-перше, чим більше тих, хто показує як є насправді та пояснює, що армія це не зло, а Бахмут ось стоїть, то це заспокоює наше населення.

По-друге, треба розуміти, що на нашій території працюють наші інформагенції, які нас підтримують. Водночас закордонні колеги та союзники не знають, яка інформація з ефіру є правдивою. А там активно працюють російські ботоферми.

Наприклад, мої тіктоки часто призводять до того, що потім наші іноземні колеги звертаються і запитують, чи вистачає нам зброї або, чи потрібна допомога. тобто ми виконуємо задачу з поширення реальної інформації у світі, щоб потім Ілон Маск не розповідав, що Бахмут нібито взяли.

Сьогодні писали, що США провели чергові дослідження, що Україна нікуди не продає зброю. Бо періодично з'являються російські ІПСО про нібито чорний ринок зброї. США підтвердили, що все служить і працює. Єдиний момент в тому, що росіяни можуть захопити якусь техніку. Хоча я бачила лише "російський ленд-ліз" на наших територіях.

Це жахливий "ленд-ліз". Нещодавно в нашому чаті артилеристів з'являлося повідомлення, що ось ракета до РСЗВ впала у 2 кілометрах, хоча налаштування були інші. Взяли бензин, вимили снаряд і виявилося, що росіяни просто 1972 рік перебили на 2022 рік і ось так видають своєму війську.

Це все, що треба знати про росіян. Вони можуть щось старе перебити на нове, збільшити або зменшити якісь цифри. Тож "російський ленд-ліз" це добре, але питання в тому, що все треба перевіряти.

Як техніку, яку вони залишають треба перевіряти, щоб була не замінована, так і кожного разу перевіряти їхні снаряди та БК.

Звісно, що ми перевіряємо, чи заміновано, але там сам технічний стан… Вони брешуть усюди, як можна було зробити це зі снарядом? Це ж якість пороху, з таким віком снаряд вже не можна використовувати. Його треба на дообслуговування, а вони просто домалювали цифри і відправили на фронт.

Якщо поглянути на весь цей рік, чи можна сказати, що ми звикли до війни й навчилися з нею жити? Чи ми вже усвідомили, що нам доведеться виборювати свою свободу, право жити та бути частиною Європи?

Ми перестали боятися війни, це дуже важливо. Раніше більшість політичних рішень опиралася на те, мовляв, ми не зможемо воювати, тому давайте знову продамо свою свободу за рублі, якісь куби газу тощо. Ми були абсолютно не впевнені в собі, а тепер отримали впевненість.

Ми не звикли до війни, а зрозуміли, що можемо воювати й робити це ефективно. Це підвищило самооцінку нашого народу та знищило комплекс меншовартості.

Його нам нав'язували всі ці роки. Мені сподобалося, в опитуванні щодо того, що ви вважаєте найбільшою образою, то кожен чи кожен другий українець відповів: "Лише не називайте нас братами та одним народом". Бо це найбільша образа, яка може бути.

Росіяни проводили випробовування "Сармата". Не зможуть вони випробувати його успішно, бо в якому конструкторському бюро він створювався? Треба розуміти, що без українців вони не зможуть виготовити технологічну зброю.

У них інтелектуальний потенціал та рівень освіти нижче нашого, але рівень самооцінки роздутий до нереальних розмірів, а це введення самого себе в оману. Тому така нація не зможе воювати проти нормально цивілізованої спільноти. Ми це усвідомили нарешті та перестали боятися.

Росіяни дедалі частіше використовують повідомлення, мовляв, ми не можемо програти. А Путін заговорив, якщо Росія розпадеться, то російської народності не стане. Мені стало цікаво, чи взагалі вона існує, але я бачу, що вони готуються до цього.

Який ваш прогноз або сподівання на цей рік і весну, чи буде вона переможною? Бо в перші місяці війни я закликала усіх не ставити жодних термінів, бо якщо перемоги не буде можна перегоріти. Ці "2 – 3 тижні" не працюють, треба взяти себе в руки й чекати поки ЗСУ скажуть, що ось це – перемога.

Перемога є досить філософським питанням. Кожна людина та соціальна верства українського населення вносить різні значення. Для когось перемога – це коли світло перестали відключати, а для когось – повна сепарація від "руского міра", включно зі зміною абетки, віросповідання тощо.

Зараз питання є досить розмитим, у кожного своє розуміння. Нам треба розуміти, що сьогодні у нас є маленька ціль – прогнати окупанта з нашої землі та повернути кордони під наш контроль. Це маленька ціль, а велика, яка означатиме перемогу принаймні для мене – це повна сепарація від росіян й отримання свого статусу, усвідомлення своєї національності, приналежності та побудова демократичного суспільства.

А це дуже важка робота. Відійти від корупції та тих наративів, які нам насаджували багато років наші сусіди, та побудувати нормальне європейське здорове суспільство. Ось це перемога.

Що "Відьма" бажає Росії? Чи "не кажу, бо не помре"?

Хтось написав же: "Буде тобі, враже, як відьма скаже". Я давно вже побажала кривавому лідеру опинитися поруч зі своїм кумиром, якого вони тримають як мавпочку на Червоній площі. На жаль, з його смертю або відходом від справ нічого не зміниться.

Я бажаю їм нарешті отримати свободу та просвітити своє темне населення.