Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      Пряма трансляція на
      Останні випуски

      Три війни за два роки: героїчний шлях до незалежності, який подолала Литва

      Три війни за два роки – дорога до незалежності Литви вимагала великої жертви. Литовці відбились від більшовиків, зірвали плани російських білогвардійців Бермонта заволодіти Балтійським регіоном і відстояли своє у війні з сусідньою Польщею.

      Розгром росіян під Танненбергом у серпні 1914 року відкривав Німеччині дорогу на Балтику. Військова машина кайзера успішно долала опір російської імператорської армії на територіях сучасних Литви, Латвії та Естонії.

      Цікаво Блокада Берліна: як дощ із родзинок врятував мільйони життів

      Для литовців зміна окупаційної влади з російської на німецьку відкривала вікно можливостей в дорозі до незалежності. На початку 1918 року німці погодилися на формальну автономію за умови пронімецького курсу і маріонеткової влади: культура – "так", а реальний суверенітет чи військо – ні.

      Литовці хотіли більшого. 16 лютого 1918 року, без остаточної згоди німців, 20 представників Литовської Народної Ради підписали акт про незалежність Литви.


      Підписанти акту про незалежність Литви / Фото: Офіційний сайт литовського сейму

      "Тираж акту спочатку вилучили, але потім таки пішли на його визнання. Адже у світлі поразок на західному фронті було корисніше визнати Литву союзником. Тим більше, що вона поки не відмовлялася від присутності німецьких військ на своїй території", – зазначив історик Артем Папакін.

      Атака більшовиків 

      Декларацію на папері тут же довелося захищати зі зброєю в руках. Охочих заперечити право литовців до незалежності було багато. Першими перейшли кордони нової республіки російські більшовики. Ленін намагався під новими гаслами реанімувати тільки що розвалену царську імперію. Прикриттям російської окупації були фейкові промосковські народні республіки.


      Уривок з телеграми Леніна главкому Вацетісу / Скріншот з відео

      Буквально через місяць після підписання Комп'єнського перемир'я – 12 грудня 1918 року – "червоні" зайняли Білорусь та перейшли демаркаційну границю Литви. 12 тисяч багнетів Псковської дивізії прямували на Вільнюс.

      Новостворені литовські збройні сили могли мобілізувати на першому етапі лише 400 бійців. Загроза попрощатися із мрією про відновлення своєї держави перебила пацифістські настрої, якими досі жила частина місцевих еліт.

      Августінас Вальдемарас, перший міністр оборони і перший прем'єр-міністр Литви, він хворів. Я б використав такий термін як "хвороба Винниченка",
      – прокоментував історик Артем Петрик.

      Й пояснив, що той був схожим на деяких керівників УЦР, які вважали, що треба перейти до міліційної системи і продемонструвати миролюбність сусідам. Проте з першими кроками радянських військ по литовській землі цей пацифізм почав розвіювався.

      Особливе місце в цій історії було за Вільнюсом, серцем країни. Його вважали своїм і литовці, і поляки. В місті діяли і литовська тариба і польський національний комітет (органи влади). Воротами до влади Вільнюс був і для більшовиків, які підняли повстання якраз напередодні вторгнення росіян.

      Читайте також "Червона капела": як гігантська шпигунська організація боролась з диктатурою Гітлера

      Спочатку містом заволоділи поляки – 1 січня 1919 року. Але дуже ненадовго. Вже 5 січня місто зайняли загони Червоної армії, відбулося проголошення так званої Литовсько-Білоруської радянської республіки.

      Наступ більшовиків вглиб Литви нічого не стримувало. Щоб вистояти, глава країни Антанас Сметона звернувся по допомогу ззовні.


      Президент Литви Антанас Сметона інспектує армію / Архівне фото

      Артем Петрик зазначив, що Сметона особисто поїхав до Берліну і витребував у німців 100 мільйонів марок кредиту, а Антанту він зміг вмовити призупинити примусовий відступ німецьких військ з Литви. І змусити німців битися проти більшовиків.

      Німецькі війська зупинилися і фактично стали такою ширмою, бар'єром між литовською армією, що формувалася, і більшовиками,
      – пояснив історик.

      Литовські міста падали одне за одним. За 2 місяці дві третини території Литви контролювалися більшовиками. "Червоним" залишалося взяти Каунас і розправитися із тарибою, яка переїхала сюди після падіння Вільнюса.


      Литовські міста під контролем більшовиків / Скріншот з відео

      Підтримані німцями литовські загони оборонців Каунаса відбили кілька атак більшовиків. Згодом за підтримки місцевого населення вдалося збільшити кількість перемог. Тим більше, що окупантам ніяк не вдавалося проявити себе визволителями.

      Зверніть увагу Танкова драма в Берліні між США та СРСР: як вдалося уникнути нової війни

      Азарт до бою приходив з першими локальними перемогами і першими трофеями, з яких особливо цінувалася зброя. Бої за Каунас стали відправною точкою для подальшого контрнаступу литовців. Звільнення від більшовиків зайняло пів року і закінчилося розгромом "червоних" під Зарасаєм.

      Наступ білогвардійців Бермондта

      Та ця перемога ще не означала виграної війни, нова загроза прийшла з півночі. Північно-східна територія Литви була зайнята Червоною армією, південно-східна – Військом Польським, а з літа 1919 року список ворогів розширився: наступали білогвардійці Бермондта.

      Хто такий Павєл Бермондт? Полковник контррозвідки. У складі Південної білогвардійської армії воював проти української влади. В 1918 році був арештований українцями під час звільнення Києва. Після падіння гетьманату виїхав з кайзерівськими військами до Німеччини.

      Звідти як доброволець потрапив найманцем у Латвію, де набирали загони для війни проти більшовицької навали. Об'єднавшись з німецькими загонами фрайкорпусу, планував захопити владу в Латвії, Естонії та Литві. 

      У червні 1919 року 50-тисячна німецько-російська армія найманців перейшла латвійсько-литовський кордон. Литва була ласим шматком, якщо взяти до уваги, що головні сили країни зав'язані на Cході у війні з більшовиками.

      Наступ "бермондтівців" почався в червні 1919 року. До жовтня литовці втратили західний регіон Жемайтію. Зібрати сили для потужного контрудару литовцям вдалося через кілька місяців. Вирішальна битва відбулася під залізничною станцією Радвілішкіс. Там литовці взяли чималі трофеї. В умовах війни впродовж року литовська армія виросла до 20 тисяч багнетів, пів сотні гармат й отримала цілий бронепотяг.

      Литовсько-польська війна

      Все це згодилося у наступній фазі боротьби за незалежність Литви. Головною причиною конфлікту між Литвою і Польщею була розбіжність у баченні майбутнього. Нова литовська еліта відчувала небезпеку ополячення.

      Сутички з польським військом на Півдні Литви тривали з весни 1919 року, коли основні сили литовців були зав'язані війною з "совєтами".

      Максимум, на який могли розраховувати литовці в союзі з поляками – це місце в реінкарнованій Речі Посполитій, якою марив Пілсудський. Не більше, ніж суб'єкт федерації. Литовці прагнули більшого, вони хотіли незалежності,
      – запевнив Петрик.

      Вільнюс для литовців для поляків був Вільном. Серед його мешканців та жителів Віленського краю пропольські настрої були дуже серйозними. Для молодої Литовської республіки це стало справжнім викликом. Адже ці землі були незмінно пов'язані з історією та майбутнім незалежної Литви.

      В серпні 1920 року Вільнюс контролювали більшовики, які передали місто литовській адміністрації за рішенням Московського мирного договору. Це був прецедент: договір про завершення російсько-литовської війни став першим міжнародним документом, який окреслював і визнавав кордони незалежної Литовської Республіки. Для Леніна під час походу на Польщу було важливо бачити Литву нейтральною, а ще краще союзником.


      Підписання Московського мирного договору / Фото: Архів МЗС Латвії

      Коли після розгрому "червоних" під Варшавою поляки пішли в контрнаступ, частина військ рушила на Вільнюс. Почалася гаряча фаза литовсько-польської війни. Примирити сусідів, які ворогують, намагалася Антанта. Під міжнародним тиском Литва і Польща 7 жовтня 1920року погодили двосторонній договір про припинення вогню, демаркаційну лінію, обмін полоненими і визнання Вільнюса литовським.

      Карти сплутав армійський корпус Луціана Желіговського, який рушив на Вільнюс. Офіційно це були не польські війська: Пілсудський всіляко відхрещувався, що давав такий наказ. Желіговський теж казав, що йде від імені власного почуття справедливості.


      Юзеф Пілсудський та Луціан Желіговський / Колаж 24 каналу

      Також він запевнив, що не має вказівок з Варшави чи командування Війська Польського. Проте неофіційно, звісно, наказ Пілсудського існував. Все це показано у спогадах та документах. Неофіційно Варшава всіляко підтримувала цю операцію.

      Польща намагалася показати зрив Желіговського як чин збунтованих і непідконтрольних Варшаві поляків, мешканців Віленського краю. Мовляв, вони самостійно вирішили воювати за інше майбутнє своєї землі.

      Читайте також Секс і Перша світова війна: неочікувані факти про інтимне життя на фронті

      9 жовтня 1920 року армія Желіговського зайняла Вільнюс і в боях з литовськими частинами спробувала максимально просунутися вглиб країни. Як зазначив Петрик, фінальною битвою війни за незалежність вважається битва під Гедройцамі і Шервінтусамии в листопаді 1920 року.

      Ця битва – приклад мужності литовського солдата. Тоді литовські збройні сили зуміли зупинити польський наступ і відкинути армію Желіговського, завдавши їм поразки в зустрічних боях на лінії між Шервінтусами і Гідройчай за 45 кілометрів від Вільнюса,
      – наголосив він.

      Після цього Литва вчилася жити з очікуванням повернути Вільнюс і Віленський край. Загальні втрати в ході бойових дій складали 5 тисяч осіб. Для невеликої балтійської країни це було дуже відчутно.

      Останнім акордом боротьби за незалежність було повернення в склад литви Клайпедського краю. Литовський прапор замайорів над цим морським містом взимку 1923 року.

      В Клайпеді було підготоване повстання. На їх підтримку вирушили добровольці без знаків розрізнення. Поблизу Клайпеди литовці вступили в бій з французами і німцями і змусили війська Антанти скласти зброю.

      Зверніть увагу Зимова війна: яку ціну Москва заплатила за своє нахабство

      Несподіваною для литовців була позиція Польщі: Юзеф Пілсудський підтримав встановлення у Клайпеді литовської влади.

      Литовська армія, загартована у боях за незалежність, стала кузнею багатьох героїв, приклад з яких надихав боротися за свою державу знову. І в 1990 році саме Литва першою серед республік СРСР оголосила про вихід із Радянського Союзу.

      powered by lun.ua
      Пропозиції партнерів
      Коментарі
      Залиште відгук