Знайомтеся: Михайло, цар Московії, перший з Романових, та батько "царський по плоті" – патріарх Філарет.

Імперська свідомість Московії почала формуватися за Івана Грозного. Він був Рюриковичем, тож претендував на спадкоємність Русі, що на той момент уже фактично припинила існування. Але того було йому мало, і він вирішив вивести свій рід від Октавіана Августа, першого імператора Риму. Утім, Іван "подбав" про спадкоємців так, що не залишилося жодного з живих і визнаних. Тому після його смерті на Московії розпочалося "смутноє врємя".

Читайте також: Як 350 років тому пращури росіян анексували помісну українську церкву

Тоді ж поруч формувалася наймогутніша у Європі держава, Річ Посполита, що у 1569 році об’єднала під однією короною Велике Князівство Литовське й Королівство Польське, а разом з ними й майже усі українські землі. Заздрість і страх – дві великі сили Москви. З них, власне, все й почалося.

Грозний
Іван Грозний проситься в монахи. Хитрий хід, який скоро Романови реалізують на повну

Бояри дуже боялися втратити дрібки своєї влади. Король Польський, великий князь Литовський і великий князь Руський Владислав Ваза – ось кого запросило панівне олігархічне угруповання "Семибоярщина" на Московський престол. Поляки начебто дуже нечемно поводили себе у Москві – утім, Сусанін з ними, кажуть, теж не панькався, – тож інше угруповання бояр скинуло попередників і вирішило поставити царем когось із місцевих.

Чому виникла династія Романових? Зібралися на Земський Собор люди і вибрали царя. Це якщо коротко. Правда, варто було б зазначити, що люди зібралися дуже хоробрі – їхати з інших міст дорогами, на яких хазяйнували "солов'ї-розбійники", було вкрай небезпечно. А ще їх зібралося небагато, бо ж навіть у сусідніх містах не всі знали, що десь там якийсь Собор збирається. Окрім того, головним аргументом при виборі царя було: "Міша роками малий, розумом повільний і шкоди не наробить". Ну, істинний цар. З "гідними" нащадками.

Обрали малого 16-річного хлопця боярського роду, за яким нікого не стояло, за якого нікому було вступитися у разі чого, і який нічим і ніколи себе не проявляв.

Хто ж такий був цей новий цар Михайло? Він вів свій рід не від Августів чи Цезарів, а лише від одного із князівських прислужників Русі, Андрія Івановича Кобили. Батька Михайла, Федора Микитовича Кішку, разом з матір'ю насильно постригли у монахи – кажуть, надто розумні були. До слова, Романом звали діда Федора. Тож він і взяв собі таке прізвище. Дійсно, династія Кішок – хіба звучить? Інша справа – Романови.

Саме Федора відправили до Польщі на переговори з Владиславом. Переговори погано закінчилися – чоловіка ув'язнили майже на 10 років. Зате коли він повернувся до Москви, то одразу став патріархом. Не дивно, адже його син був царем. Московські ієрархи так і казали: "Він гідний цього сану, особливо ж тому, що батько царський по плоті". Офіційні документи того часу величали і Михайла, і його батька "великими государями". Бо який ж був сенс відділяти церкву від держави.

Романов
А це вже Михайла просять на царство. Хлопчина ще трохи в шоці: нікому ж не був потрібен

Тим часом у країні панувало страшне запустіння, спалені селища траплялися частіше, ніж заселені. Джерела кажуть, що стан Московії був гірший, ніж "за Батиєвої ночі". Землі не поралися, бо нікому було, а звідси – часті неврожаї, недороди, голод, при чому і в містах, і у війську. А "два государі" лише укріплювали самодержавство і постійно готувалися до війни. Якось наказали продати майже усе зерно за кордон. А одержавши гроші, сміло використали їх на покупку зброї та боєприпасів. Тим часом у 1632-1633 роках у Московії тривав майже що голодомор.

За "двох государів" експансія Московії була головно звернута у бік Сибіру, сиріч земель, якими ніхто, окрім Москви, суто географічно не міг цікавитися. Сміливо. Але підвладність православних України та Білорусі католикам з Польщі дуже муляла мозок патріарху Філарету-Федору.

Попри постійні прикордонні сутички з Річчю Посполитою, Москва не була готова до масштабної війни. Але активно до неї готувалася, засилаючи на українські землі своїх "агентів впливу", розвиваючи шпигунську мережу, у тому числі серед церковників, повністю відданих Московському патріарху. Тридцять років патріарх і цар вели підпільну війну проти України – Речі Посполитої. Вели, поки не повмирали.

Романов
Поки лилася кров на полі бою, армія шпигунів у рясах готувала ґрунт для великої війни

Та вже за наступників "великих государів" втручання Москви в українське питання спричинило неминучу війну з Польщею, яка тривала з 1654 по 1667 роки і закінчилася, фактично, перемогою Кремля.

Ослаблена повстанням Богдана Хмельницького Польща вступала у свою історичну смуту – так званий "Потоп". А Москва, здобувши перемогу у Першій Гібридній – потирала загребущі руки і потрохи перетворювалася у потужного геополітичного гравця.

До слова, саме тоді почали активно говорити про "возз'єднання" руських земель під владою Третього Риму – Москви.

Филарет
Філарет, 1618. Кирило, 2018. Для обох Москва – Третій Рим

І хоч пізно почали, бо росіяни, українці й білоруси давно сформувалися як окремі нації – Москві було байдуже. Завжди.

"Біля царя не було людей, що б вирізнялися розумом. Одна лише сірома. Історія руського суспільства вродила гіркими плодами: катування Грозного, підступи Бориса, смута – все це витворило покоління жалюгідних, дрібних, тупих та вузьколобих людей, вкрай неспроможних поставити хоч щось вище буденних інтересів", – так описав історик Микола Костомаров часи правління Михайла Романова.

А що змінилося за чотириста років?

Читайте також: Голодомор в Україні: як світ дізнався про моторошний геноцид

Відповідь – у наступних публікаціях.