Весь російський народ має заплатити за війну проти України

Геноцид – офіційна політика Росії

Авторитарна держава вчинила акт агресії проти демократичної України, російські солдати, а не Путін персонально вчиняє воєнні злочини, злочини проти людяності та акт геноциду в Україні.

Читайте також 4 аргументи на користь того, що Росію треба знищити

Російське суспільство стало співучасником злочину. Ігнорування цього факту є передумовою для стратегічно помилкових дій.

За поточним сценарієм розвитку подій, з великою ймовірністю наступним президентом Росії буде не ліберальний прозахідний політик, а ще більш агресивний в темі прав людини та безпеки державний діяч.

Демократична система управління не може бути запозичена, чи насаджена ззовні. Вона може з'явитись лише за виключних умов: прагнення самого народу до інклюзивної системи врядування та готовністю кожного громадянина бути її частиною, а також програшу інших систем управління, зокрема, тоталітарних, чи авторитарних.

Історичний досвід перемоги над тоталітаризмом

Післявоєнна Німеччина та Японія продемонстрували, що навіть імперіалістичні ідеї та тоталітарна ідеологія програє, але передумовою для цього програшу стала тотальна поразка у війні, на полі бойових дій.

Складно собі уявити, що гітлерівська Німеччина готова перейти на демократичну систему управління з власної ініціативи. Навпаки, масштаби жертв та втрат цивільного населення під час Другої Світової війни, звели до нуля будь-які шанси для політико-правових методів врегулювання міжнародного збройного конфлікту.

Важливо Світ налаштувався протистояти Росії до останнього путініста

Будь-які спроби примирення між єврейським народом та нацистським режимом до 1945 року, невід'ємним елементом якого була частина суспільства, виглядали б травматичними та цинічними спробами помирити жертву та вбивцю.

Чи можливе примирення з росіянами

Сьогодні починають лунати заклики примирення між українським та російським народами. Але не забуваймо, що прощенню передує покаяння. Це і є крок до спокути.

Риторика навіть опозиційних російських діячів дивує своєю інфантильністю та егоцентричністю. Це природно для людини, але безвідповідально для лідерів нової майбутньої Росії.

Важливо прийняти, що вони не відповідальні персонально за дії Путіна, але їх боротьба за справедливе майбутнє не може обмежується їх власними інтересами та їх майбутнім. Юридичний тягар наслідків війни за акт агресії і геноцид, повинно нести керівництво Росії в широкій перспективі включно з тими, що прийдуть після Путіна.

Солдати та генерали, які вчиняли воєнні злочини, злочини проти людяності, геноцид повинні бути засудженими, а право жертв на правду та захист реалізовано в повній мірі як на рівні судів національної юрисдикції, так і універсальної.

Фінансову та політичну відповідальність повинен взяти на себе весь російський народ. Саме він платитиме зі своєї економіки за відбудову України, яка була по-варварськи знищена за мовчазної згоди, або відкритої підтримки російського народу.

Фактом лідерства з опозиції до Путіна сьогодні мала би бути дискусія не щодо примирення, а належна форма спокути та відповідальності за якою обов'язково прийде нове сприйняття, але вже новими поколіннями українців і росіян.

Лідерство в темні часи потребує відповідальності та жертовності. Заради цього доведеться ризикувати своєю безпекою, політичними рейтингами майбутнього, популярністю.