Однак чи вирішує законопроєкт цю проблему?

Цікаво Чи потрібні Україні Leopard 1: всі нюанси цих танків

Що передбачає законопроєкт 8024

Законопроєкт 8024 дуже короткий. Він визначає, що:

  • Мінкульт має ухвалити рішення про створення та забезпечити ведення електронних реєстрів обліку та управління культурною спадщиною та культурними цінностями України;
  • Мінкульт має розпочати експеримент зі створення таких реєстрів, який може тривати не більше двох років та Кабмін має створити "під" Мінкультом державне підприємство, яке власне й займатиметься створенням та підтримкою цих реєстрів;
  • Мінкульт має передбачити в бюджеті відповідні кошти. Автори законопроєкту зазначають, що надали відповідні розрахунки видатків, однак, у картці документа їх немає.

Окрім цього, законопроєкт передбачає, що державні та комунальні заклади культури зможуть безкоштовно передавати один одному майно, яке вони наразі не використовують.

Щодо останнього Міністерство фінансів зауважило, що передача в оренду майна державних чи комунальних закладів уже врегульована законодавством та не може здійснюватися безкоштовно.

Важливо Як зрозуміти, що новий наступ вже на порозі: два фактори

Були певні зауваження щодо цієї норми (зокрема щодо її розмитості, що дозволяє широке трактування) й у профільного комітету. Хоча 5 із 6 співавторів законопроєкту є членами цього самого комітету й могли б подумати про це заздалегідь. Однак комітет рекомендує ухвалити законопроєкт у першому читанні.

Своєю чергою, комітет з цифрової трансформації зауважив, що згідно із законом "Про публічні електронні реєстри", закон, що запроваджує певний реєстр, має визначити низку параметрів цього реєстру:

  • його назву,
  • призначення,
  • адміністратора,
  • метадані,
  • процедури внесення даних до реєстру,
  • доступ до даних та інше.

Окрім того, необхідно визначити, як нові реєстри функціонуватимуть з чинними реєстрами. Зокрема, такими як Державний реєстр нерухомих пам'яток, Державний реєстр національного культурного надбання, реєстр культурних цінностей, які перебувають в розшуку, чи повернутих до України.

Що не так з документом

Отже, хоча безумовно повні електронні реєстри культурних цінностей потрібні та мали б бути створені вже давно (але не створені через загалом низьку увагу до культури від держави і суспільства), запропоноване законопроєктом рішення залишає більше питань, ніж дає відповідей.

Читайте також Росія змушена грати за правилами Заходу: що змінилося

Окрім параметрів та процесів функціонування реєстру, це й більш концептуальні питання. Зокрема, чому потрібно проводити "експеримент", а не створити одразу активні реєстри? Навіщо створювати для управління "культурними" реєстрами окреме державне підприємство?

Чому, наприклад, не віддати цю функцію Українському культурному фонду чи Українському державному інституту культурної спадщини? До речі, у країнах Європи розпорядниками таких реєстрів переважно, хоча й не завжди, є міністерства культури.

Нарешті, створення всеохопних електронних реєстрів культурних цінностей потребуватиме зусиль не лише Мінкульту. Адже, скоріше за все, внесення даних до реєстрів буде децентралізоване. Тобто цим займатимуться працівники музеїв (щодо музейних фондів), місцевої влади (щодо пам'яток архітектури), можливо, працівники архівів тощо.

Отже, виникне потреба в перегляді процесів обліку культурної спадщини на місцях, за потреби – навчання відповідних працівників, закупівлі для них комп'ютерної техніки тощо. Ці витрати також варто передбачити, оцінюючи вартість впровадження цього законопроєкту.